22 серпня 2017, вівторок

Лінія розриву для України

коментувати
25 років тому Френсіс Фукуяма обіцяв кінець історії. Тепер перше, що у нього питають: що там з обіцяним кінцем історії?

25 років тому Френсіс Фукуяма обіцяв кінець історії. Тепер перше, що у нього питають: що там з обіцяним кінцем історії?

Чому американський соціолог Семюел Хантінгтон, який вважає Україну класичним прикладом країни, розколотої цивілізаційним конфліктом, помиляється

У будь-якого вченого, навіть найіменитішого, є право або навіть привілей іноді бовкнути дурість. Головне — цим не зловживати. Наприклад, Макс Вебер у 1895 році проголосив промову, в якій закликав Німеччину наслідувати приклад Британії і стати морською імперією. Історики називають її "одним з найдурніших текстів, написаних одним з наймудріших людей". На щастя, сьогодні ми згадуємо Вебера завдяки його роботам про політику як покликання або про капіталізм і протестантську етику, а не тій промові.

Найгірше, що може трапитися з вченим,— коли сказана ним дурість прилипає, як банний листок, і стає чимось на кшталт першої сторінки в паспорті. 25 років тому Френсіс Фукуяма обіцяв кінець історії. Тепер у кожному університеті, куди він приїздить з черговою лекцією, перше, що у нього без іронії запитують: що там з обіцяним кінцем історії?

Ще один приклад — книга Томаса Фрідмана Плаский світ. Головна її теза: глобалізація вирівняє різні країни і зробить світ більш мирним і вільним. Але нічого такого не відбувається: нерівність не зникає, а посилюється, з тією ж прогресією зростає і рівень конфліктогенності. Іншими словами, світ був і залишається круглим.

Фукуяма та Фрідман маловідомі в Україні. Принаймні, коли Фукуяма виступав у Львові, про кінець історії його ніхто не запитував.

Зараз головне "зіткнення цивілізацій" розгортається навколо "еросу", а не "демосу"

Зате у нас добре знають третю з низки не найрозумніших книг останніх 25 років — Зіткнення цивілізацій Семюела Хантінгтона. У цьому я ще раз переконався на економічному форумі в польській Криниці, де одна з трьох присвячених Україні панелей називалася по‑хантінгтонськи: Зіткнення цінностей: поле битви України.

Нагадаю: Хантінгтон не такий оптимістичний, як Фукуяма або Фрідман. У його баченні майбутнє визначить конфлікт між світом західного християнства з одного боку і православним світом, а також мусульманським — з іншого. Після 11 вересня 2001 року, ІД і російської агресії його прогноз виглядає досить точним.

Але лише на перший погляд. Другий і третій змушують подумати про те, що: а) цивілізації не тільки конфліктують, але і співіснують одна з одною; б) це співіснування може виробляти стійкі й живучі гібриди.

Найдоказовіший приклад — наша країна. Хто читав Хантінгтона, пам'ятає: Україна в його книзі фігурує як класичний зразок держави, розколотої цивілізаційним конфліктом. Критики Хантінгтона відразу звернули увагу: те, що він вважає католицьким Заходом — територію з греко-католицькою церквою, насправді є гібридним Сходу-Заходом. Українська греко-католицька церква прийняла владу Ватикану, але втримала православну літургію і догматику. І це гібридне утворення пережило всі репресії в Російській імперії та СРСР, вважаючись однією з найдинамічніших християнських церков у світі.

Другий, свіжіший антихантінгтонський аргумент,— крах "російської весни" в Україні у 2014 році. Експерти, які знають Путіна, вважають, що він взяв тезу про зіткнення цивілізацій за основу свого плану щодо України. Розрахунок був простий: тільки-но російські війська увійдуть в країну, вона розколеться по лінії Хантінгтона, і східна православна Україна добровільно приєднається до Москви. Але цього не сталося. І сьогодні соціокультурна лінія Хантінгтона проходить не по Збручу, а збігається з лінією фронту.

Але навіть цей контраргумент не передає помилковості Хантінгтона. Лінія розколу не горизонтальна, а вертикальна. Вона проходить не через, а крізь країни. Навіть у Західній Європі багато хто хотів би бачити Путіна лідером світу, а в мусульманському світі чимало прихильників західної демократії.

Дослідження показують: зараз головне "зіткнення цивілізацій" розгортається навколо "еросу", а не "демосу". Умовно кажучи, бажання демократії в ісламському світі вичерпується, тільки-но заходить мова про рівні права для жінок і пов'язані з цим наслідки.

Не можна бути квітучою країною, якщо значна частина населення — як, наприклад, кріпосні в Російській імперії або чорне населення в США — виключена з рівноправної участі в публічному житті. "Woman is a nigger of the world",— співав Джон Леннон в 1970‑х. Для сучасного Заходу ці слова звучать анахронізмом. Досить подивитися, хто обіймає головні політичні посади в Британії і Німеччині або цілком ймовірно обійматиме в США після листопада 2016 року.

На нинішньому форумі в Криниці мене найбільше втішили дві речі: велика кількість делегатів зі сходу України (Дніпра, Маріуполя, Нікополя) і те, що багато з них були не делагатами, а делегатками. А якщо так, то гріх махати на Україну рукою.

Колонка опублікована в журналі Новое Время від 16 вересня 2016 року. Републікування повної версії тексту заборонено

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.