9 грудня 2016, п'ятниця

Хорошої розв'язки донбаського конфлікту більше немає

коментувати
І нам настав час це визнати
Мій хороший варіант розв'язки полягав у проведенні радикальних реформ. Щоб Донбас повертався у нову Україну, а не зразка 2013 року — в ту країну, я б і сам не повернувся. Але зараз, через два роки після перемоги Євромайдану, стало зрозуміло, що таких реформ не передбачається. Принаймні, найближчим часом.

Втім, добру розв'язку не бачать і по іншу сторону. Я спілкуюся з соціологами, які ухитряються вимірювати суспільні настрої в ДНР та ЛНР, а також тими, хто був там і тільки повернувся. Так от — більшість вимучилась від війни і не довіряє владі, розуміючи, що Росія їх "кинула". При цьому повернення в Україну розглядається як найгірший з можливих варіантів.

Тому, якщо хорошої розв'язки немає ні для однієї зі сторін, то реальний вибір лежить між поганими розв'язками і дуже поганими. Найгірший сценарій пропонує Росія: негайно повернути Донбас до складу України, але з особливим статусом і амністією всіх бойовиків. Це, як кажуть англосакси, to add an insult to injury — не просто завдати збитків, але й принизити.

Тому розв'язок необхідно шукати між найкращим сценарієм, який, на жаль, поки неможливий, і найгіршим, який ми зобов'язані зробити неможливим. Але жодна проблема не вирішується тільки одним способом. Розв'язка повинна враховувати кілька вимірів та включати кілька підходів.

Почну з геополітичного виміру.

Ситуація з Донбасом не вирішиться, поки існує нинішня Росія, яка є spoiler state, який псує найкращу розв'язку. Мій російський колега-історик (не буду називати його ім'я) жартує над деякими українськими інтелектуалами, які звинувачують владу в тому, що вона нічого не зробила для запобігання донбаської кризи. Це, на його думку, нагадує ситуацію зі згвалтованою жертвою, яка намагається зрозуміти, чому з нею це сталося, можливо, занадто коротка спідниця? Такий спосіб мислення неправильний. Правильний: винна не жертва, а ґвалтівник — і його необхідно знайти і знешкодити.

Наведу приклади. Чи перемогла б Солідарність у Польщі в 1981 році, якщо б не існував СРСР, тодішній spoiler state? Чи отримали б шанс на перемогу революції в Будапешті в 1956‑му чи в Празі в 1968‑му? Будь-яка спроба цих країн вийти з‑під контролю Кремля і повернутися в Європу каралася прямою військовою агресією або введенням військового стану. Ці спроби стали успішними лише на початку 2000‑х. Але передувало цьому падіння комунізму та СРСР.

Французько-німецька розв'язка - приклад для майбутнього Донбасу

Те ж відбувається і зараз: кожна спроба колишніх пострадянських країн вийти з‑під контролю Кремля карається замаскованою або прямою військовою агресією — проти Молдови, Грузії чи України. Тому початковою умовою для розв'язки донбаської проблеми так само, як і для Абхазії, Осетії і Придністров'я, має стати падіння путінського режиму з його ідеологією "руського міра".

Це не означає, що ми повинні сидіти, склавши руки. Знову дозволю собі історичну дигрессію. Наріжним каменем післявоєнної Європи стало французько-німецьке примирення 1950‑х років. Але його ідею озвучив міністр зовнішніх справ Франції Робер Шуман ще під час війни, коли країна була окупована німцями.

Каменем спотикання були спірні території Ельзасу та Лотарингії, схожі з індустріальним сходом України: там видобували вугілля і виготовляли сталь. План Шумана полягав у тому, щоб, повернувшись до довоєнних кордонів і залишивши землі у складі Франції, укласти договір про їх загальноєвропейську експлуатацію. Щоб зробити війну між Францією та Німеччиною (цитую) "не просто немислимою, але і матеріально неможливою". Створення Європейського об'єднання вугілля і сталі доповнили символічним штрихом: заявою Шарля де Голля і Конрада Аденауера про історичне примирення двох народів.

Французько-німецька розв'язка може послужити прикладом для майбутнього Донбасу. У той же час, коли мова заходить про амністію військових злочинців, згадується південноафриканський приклад. Після падіння режиму апартеїду там створили Комісію правди і примирення. Жертви і їхні родичі публічно розповідали свої історії. Злочинці також могли пройти через публічні слухання, щоб зізнатися перед обличчям жертв — і тільки в цьому випадку просити про амністію.

Подібні розмови стали своєрідним катарсисом для суспільства. Щоб суспільство могло примиритися, йому треба виговоритися. Це одне з правил примирення: легше мирити людей, які розмовляють не ідеологічними штампами, а своїми життєвими історіями. Зрештою, ми робимо це заради себе, а не заради політиків та геополітики. Перші відходять, друга змінюється, а нам на цій землі ще жити і жити.

Текст опубліковано у журналі "Новое Время" від 5 лютого 2016 року в рамках теми випуску "Що коли Донбас завтра наш". Републікацію повної версії заборонено

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.