21 вересня 2017, четвер

Школа без оцінок

коментувати
Як позбавити дітей страху перед оцінками і зробити так, щоб вони бігли до школи щасливі, з думкою про дивовижну пригоду, якою і має бути справжнє навчання

З дитинства я ненавидів оцінки. Мама зберегла мій щоденник за 4-й клас — перший рік мого самостійного шкільного життя. Сторінки щоденника були густо списані червоними чорнилами. Вербальні оцінки (які в побуті іменуються зауваженнями) варіювалися від цілком невинної «Крутиться, заважає іншим!» до викривальної «Кидав гумку в портрет Леніна!» Числові позначки — оцінки — також були представлені повним спектром від 5 до 1. Найчастіше зустрічалося: «Поведінка — 2». І підпис.

Розумію тепер своїх вчителів. Я був, як зараз кажуть, «гіперактивною дитиною», не те, щоб шкідливим, але непосидючим, «з шилом в дупі». Мабуть, таким і залишився. Але в той момент мені було не до теоретичних викладок. Чи не кожен тиждень у щоденнику закінчувався записом, що запрошує батьків прийти в школу. Прочитавши це, батько зазвичай хмурився і діставав із шафи ремінь. Деколи цього було досить, але іноді ремінь таки походжав по тій частині тіла, де у мене жило шило. В ці хвилини я жадав тільки одного: щоб усі щоденники, всі червоні чорнила і всі оцінки згинули без сліду. Мрія, знайома багатьом учням.

І як з таким — у прямому сенсі слова — бекграундом я став вчителем? Та ще й співдиректором школи? Майже випадково. Але при цьому одна думка мене гріла: я вигадаю, як скасувати оцінки.

Ми дуже довго експериментували. Вводили то кружечки і квадратики, то наклейки і фішки, то накопичувальні бали, то рейтингові таблиці, всього і не перелічити. Але чим далі, тим ставало зрозуміліше, що звичайний шкільний бал насправді є мішаниною з чотирьох різнотипних оцінок, і робити з однієї цифри який-небудь висновок про успішність чи неуспішність дитини не тільки неможливо, але і просто шкідливо.

Оцінка перестала бути стимулом, яким учитель хльостає недобросовісного учня

Я спробую пояснити, в чому тут проблема.

Перший вид оцінки цілком розумний і правильний: ми порівнюємо роботу, виконану учнем, з еталонним зразком. Ну, наприклад, всього дві помилки в диктанті — отримуй 10, двадцять помилок — отримуй 2. У цій оцінці немає нічого образливого, вона прозора і зрозуміла, і кожен може зробити висновок, на що потрібно спрямувати свої зусилля.

Проблема тільки одна: не для кожного виду роботи можна знайти відповідний еталон.

І тоді вчителі вибирають у якості еталона іншої людини, найчастіше — одного з учнів. «Ось бачиш, Артем, як Саша розповів віршик, — з виразом, не те, що ти! Тому у Саші 12, а у тебе — 9». А у Гліба взагалі 6, тому що Гліб ще й затинався. А те, що Гліб здійснив подвиг — вперше вивчив такий величезний вірш і зміг подолати вічну сором'язливість, — це все не враховується. І що говорить Гліб? «Я більше ніколи не вчитиму ваші дурні вірші!» І він правий. Та і з Артемом не все гаразд: Саша артистичний, а Артем – ні, ніколи йому не вдасться перевершити Сашу, а значить, на все життя в ньому засяде скалка: я не здатний до художньої творчості, я не можу виступати на сцені, — і ще купа комплексів, з якими безуспішно намагаються боротися дорослі люди.

І тоді розумні вчителі починають вводити третій вид оцінки — «коригуючу», яка покликана нівелювати різницю в здібностях учнів. «Чудово, Глібе! Вивчив такий великий вірш! Отримуй свої 12 балів! І тобі, Артеме, 12. Тільки наступного разу розповідай виразніше. Але чому? І справді: навіщо потрібна оцінка, в якій відсутня функція розрізнення? «Я взагалі нічого більше не вчитиму!» — свідчить загальний вердикт.

І тут з'являється четвертий вид — «сигналізуюча» оцінка. «Я тобі не повчитися!» — ніби говорить вчитель і викочує Саші і Артему по двійці. І тут за справу беруться батьки, і, залежно від їхньої освіти і темпераменту, в хід йдуть або ремінь, або довгі нудні розмови.

Шановні батьки! Коли наступного разу ваша дитина притягне вам 6 у щоденнику, не допікайте її питаннями: найімовірніше, вона дійсно не знає, чому там 6, а не 10 або не 2.

Хочете просту, але дуже точну аналогію? Уявіть, що ви сидите в автомобілі, в якому замість приладової дошки один великий спідометр, і всі показники підсистем прив'язані до стрілки швидкості. Рівень палива, температура двигуна, індикатор повороту — все дає свій внесок у відхилення стрілки. «Слухай, чому ми стоїмо, а на спідометрі — 20 км/год?» — «А це машина дякує вам, що ви пристебнулися». Безглуздя, хіба ж не правда? Але ж точно таке безглуздя — прив'язка всього шкільного життя до безликої оцінки.

— Ну, добре, — скаже нетерплячий читач. — Що ви пропонуєте? Зовсім відмовитися від оцінок? А як тоді ми будемо визначати, хто з дітей краще знає алгебру або історію? Адже їм атестат отримувати, до ВНЗ вступати! Давайте, не мучте, викладайте, що там ви ховаєте в рукаві.

Добре, добре, мій читачу, не стану тримати театральну паузу.

Є простий і зрозумілий спосіб, який прекрасно працює при вивченні іноземних мов. Це фіксація рівня володіння мовою. Аналогічні освітні рівні можуть бути використані при вивченні будь-якого предмета.

— Тю! І це все? — скаже освічений читач. — Але це ж є в нашій шкільній системі оцінювання! Початковий, середній, достатній і високий рівні — для кожного класу з кожного предмету. Чи вам не знати!

Так, я знаю. Цю систему рівнів вводили з найкращими намірами, і вона могла б навіть запрацювати, якби не дві помилки, які вбили її в зародку. Перша — критерії досягнення рівня складені так загально, неконкретно, що три різних викладача можуть зробити три різних висновки з приводу знань одного і того ж учня. І тому припустилися другої помилки — рівні прив'язали до числової оцінки. І все. Рівні померли. Діти, як і раніше, отримують позначки, які потім усереднюються двічі на рік, потім ще раз — в кінці року, і, нарешті, переводяться в освітній рівень, що фігурує тільки в статистичних звітах.

— Але стривайте, адже ще існують рівні вивчення предмета — стандартний, академічний та профільний! Діти навчаються за різними програмами з різним ступенем заглиблення в предмет. Чим це вас не влаштовує?

Мене це дуже влаштовує. На жаль, ця система працює тільки для старшої школи, і при цьому в атестаті не фіксується, на якому рівні ти кожен предмет вивчав. Ось вам приклад. Два підлітка проходили біологію — один на рівні стандарту, другий — на профільному рівні. Перший — відмінник, другий — «трієчник», атестаті стоять 12 і 6 відповідно. Але співбесіда показує, що особливої різниці в знаннях не спостерігається, більш того, у «трієчника» охоплення ширше і глибше розуміння. Як це корелює з оцінкою в атестаті?

Отже, жодна із запропонованих систем не годиться для повсякденного використання.

Далі, шановний читачу, ви можете не читати, якщо ви не учень, не вчитель, у вас немає дітей або ваші діти вже давно виросли.

Для інших я хочу запропонувати просту зрозумілу рівневу систему оцінювання навчальних досягнень, яку ми розробили і впровадили в нашій школі.

Ця система складається з чотирьох компонентів (повторюю, компонентів — не рівнів), які ми позначили латинськими літерами A, B, C і D.

Компонент D — це просто «знання», те, що не можна вивести з іншого знання, а можна тільки взяти і запам'ятати: аксіоми, визначення, слова іноземної мови.

Компонент C — це «навички», прості алгоритми, повторювані дії, які треба просто довести до автоматизму, щоб виконувати їх не замислюючись: скорочення дробів, визначення масштабу, побудова питального речення в англійській мові.

Компоненти D і C можуть бути перевірені звичайним тестом, оскільки тут можна задати чіткі критерії перевірки результату: кількість правильних відповідей, швидкість виконання і т. п.

Компонент B — це «вміння», складні алгоритми, «відкриті» запитання і нетривіальні задачі, що вимагають від учня розуміння суті явища і припущення, як і які наявні у нього знання і навички знадобляться для відповіді або рішення. Наприклад, можна запропонувати учневі написати есе на задану тему, або вирішити олімпіадне завдання, або описати англійською погоду за вікном.

Результат рішення може бути неправильним. Це не важливо. Відкрите питання може і зовсім не мати «правильної» відповіді. Тут перевіряється інше: чи вміє учень думати, порівнювати, робити висновки. Для цієї мети тест не годиться. Перевірка вимагає безпосередньої участі вчителя або, ще краще, незалежного фахівця, який здатний побачити і оцінити хід думки учня. Тут добре працюють дискусія або диспут. Якщо сторони в суперечці представлені учнями, вчитель може грати роль судді. Його завдання не в тому, щоб визначити, хто правий, а хто — ні, а в тому, щоб зафіксувати, чи здатен учасник відстояти свою точку зору із залученням необхідного поняттєвого апарату.

І, нарешті, компонент A — «продукт». Продукт — це не просто щось, створене учнем. Це те, що кимось затребуване, тобто у продукту є споживач. Цей споживач і буде оцінювачем створеного продукту. Наприклад, старшокласник провів у молодших школярів урок, і діти чудово засвоїли матеріал, в чому вчитель зміг переконатися. Тоді цей урок і є «продукт», створений учнем. «Продуктом» може бути перемога у районній олімпіаді, або роль, зіграна в шкільному спектаклі, або знятий учнем ролик, який викладений на YouTube і набрав певну кількість лайків. Головне — продукт не оцінюється рішенням викладача, а приймається якимось незалежним «журі», навіть якщо це журі складається з глядачів або першокласників.

З цих чотирьох компонентів складаються три освітні рівні. Компоненти D і C разом дають рівень C. Три компоненти — D, C та B — дають в сумі рівень B, а всі чотири компоненти фіксуються, як рівень A. Дуже просто, чи не так?

Це не тільки просто, але й повністю прозоро. Наші вчителі з кожної великої теми кожного предмета написали критерії для кожного компонента кожного рівня: що тобі слід вивчити, що ти повинен освоїти, якими інструментами це буде перевірятися і фіксуватися. Будь-який учень, починаючи вивчення будь-якої теми, вже знає ці критерії і може вибрати, який рівень з якого предмета для нього буде цільовим. Ми укладаємо тристоронній договір між батьками, учнем і школою з фіксацією цільових рівнів і переглядаємо його кожен триместр: адже ситуація може змінитися. Часом учень, який поставив собі занижену планку, раптом розуміє, що він здатний на більше і готовий взяти рівень B, а може надалі — й A. Але трапляється й зворотне: ну не з усіх же предметів у дитини обов'язково має бути A! Вона просто впаде, намагаючись зробити вчасно необхідні для цього «продукти». Тож і їй, і батькам доводиться вибирати — що для них дійсно важливо, а що — не настільки, або не важливо зовсім.

У цієї системи є ще одна перевага: ми нічого не усереднюємо. Учень отримує табель, в якому вказані всі теми з усіх предметів, вивчені в цьому році, і для кожної позначений досягнутий рівень. Завжди є можливість повернутися до пропущеної або незрозумілої теми, повторити її і скласти залік, зафіксувавши новий, вищий результат.

Чи позбулися ми зовсім оцінок? Звісно, ні. Для відпрацювання навику корисне порівняння з якимось еталонним показником. Але ми практично позбулися свавілля вчителя, який вже не оцінює учня, а лише фіксує, взятий рівень згідно з певними критеріями. Ми позбулися «предметного шовінізму», коли вчитель, вважаючи, що його предмет найважливіший, змушує всіх без розбору з ненавистю заучувати аксіоми або зубрити вірші. Оцінка перестала бути стимулом, яким учитель хльостає недобросовісного учня. Рівень — це те, що ти хочеш і можеш взяти, і сам процес досягнення результату може стати для тебе дивовижною пригодою.

Ми два роки живемо з нашою новою системою. До неї звикли всі — діти, батьки, вчителі. Ми уявити собі не можемо, щоб повернутися назад, до оцінювання всього різноманіття шкільного життя сухою незрозумілою цифрою. Ми згадуємо про цифри тільки тоді, коли потрібно видати свідоцтво або атестат. Для цього ми переводимо наші рівні у 12-бальну оцінку — сумне заняття, схоже на спробу переповісти роман одним реченням.

Я не хочу сумувати, а тому знайшов час написати цю колонку, і змусив вас її прочитати. Нехай наші діти — не важливо, з шилом, як я, або спокійні і вдумливі, як моя дочка, — позбудуться страху перед оцінкою, і бігтимуть до школи веселі та щасливі, з думкою про дивовижну пригоду, якою і має бути справжнє навчання. Принаймні, ми зробили для цього все, що могли. Нехай ті, хто йдуть слідом, зроблять це краще.

Колонка опублікована в журналі Новое Время від 21 квітня 2017 року. Републікування повної версії тексту заборонене.

Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.
ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Олексій Греков   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Олексій Греков
Олексій Греков

Співзасновник і директор зі стратегічного розвитку приватної школи Афіни

Інші погляди автора
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її курсором та натисніть Ctrl+Enter

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.