11 грудня 2016, неділя

#Україна своїми очима. Враження росіянина

коментувати
Те, що ми побачили в Україні, вражає. Це дивовижно здорове суспільство, яке не стало жорстокішим і не зазнало воєнізації

Завдяки проекту #Україна своїми очима я мав можливість упродовж тижня побувати в Києві, Дніпропетровську і Одесі, а також поговорити з десятками людей, починаючи від простих обивателів і закінчуючи волонтерами й чиновниками. Підсумком цієї надзвичайно цікавої, хоча і дуже напруженої, поїздки можна вважати цей текст. Він спеціально максимально звільнений від емоцій, які, звичайно ж, є. Але я вважаю, що важливо повідомити про висновки, оскільки емоцій занадто багато, і вони достаттньо зрозумілі без будь-яких слів.

Як мені здається, Україна переживає зараз одразу два важливих процеси: формування політичної нації і меритократичне відродження. У будь-якому разі, Майдан, його перемога і війна після нього виділили з активного суспільства абсолютно особливу групу. Люди, які відточили ті чи інші свої професійні навички в конкурентному середовищі приватного бізнесу, раптом відклали в бік свої нагальні справи і зайнялися волонтерськими проектами. Вони це зробили саме тому, що стали професіоналами і знали, як зробити те, що вони вважали в цей момент кращим для своєї Батьківщини.

Багато хто нам говорив, що розраховував відволіктися від своїх справ на місяць-другий і потім повернутися назад до своїх справ - не вийшло, ситуація вимагає їхньої присутності досі. Такий масовий підйом волонтерства не просто змінив владу: волонтери вже самі почасти вже стали владою, саме це я і називаю меритократичним відродженням. Вперше в новітній історії України влада переходить в руки кращих за принципами вільної конкуренції або навіть просто через те, що вони єдині, хто був готовий взяти на себе відповідальність і ризик. Просто хтось йшов на фронт, а хтось розумів, що може і повинен забезпечити тил.

При цьому основа влади волонтерів двояка – це як прагнення частини старих еліт до змін, так і широка підтримка мас. Саме масова підтримка дозволяє їм зараз ламати сформовану до Майдану некомпетентну і корумповану систему. У низці випадків їхня діяльність стала критично необхідною для виживання України. Наприклад, діяльність кризового інформаційного центру або волонтерів, які забезпечували армію добровольців і в найчорніші часи, коли офіційні структури були паралізовані і фактично недієздатні у всіх сенсах.

З Росії не видно, що в Україні порядок денний складається далеко не з тем війни або її наслідків

Показовий випадок, в якому кризовий медіа-центр взяв на себе міжнародну інформаційну кампанію від імені України, як тільки був збитий малайзійський Боїнг. Не менше вражає єднання в допомозі військам. Це справді народний рух, але направляли і робили його ефективним, прозорим і чесним саме волонтери. Виявляється, масова підтримка і кілька сотень чоловік, на зразок тих, з якими ми зустрічалися в «Фонді оборони України» можуть екіпірувати і підтримувати багатотисячне угруповання, яке веде збройні дії в конфлікті з застосуванням авіації і важких артилерійських систем.

З Росії не так вже добре видно, що в Україні порядок денний складається далеко не з тем війни або її наслідків. Як не дивно, а часом навіть образливо для жителів прифронтової смуги, в яку входить Дніпропетровськ, воююча Україна значно більше війни стурбована реформами й розвитком. Навіть волонтери «Фонду оборони України» або товариства допомоги біженцям «Допомога Дніпра» вже переорієнтовують свою діяльність у бік реабілітації та соціальної роботи з тими, хто  пройшов через воєнний конфлікт, працюють на майбутнє. Активісти «Громадського контролю» та проекту «К12», абсолютно неймовірних організацій, зосереджених на розвитку Дніпропетровська та боротьбі з корупцією, дуже розумно і наполегливо займаються розвитком міста. Про розвиток говорили волонтери в «Антикризовому пакеті реформ» у Києві, Тарас Качка в кризовому медіа-центрі і Саша Боровик з команди Саакашвілі.

Серед нової еліти є якийсь неформальний консенсус, про який говорять мало, але зате він координує всі дії. Це можна сформулювати приблизно так: «війна - це трагедія, але вона створила наше суспільство, нашу націю і змусила нас розвиватися, так будемо ж розвиватися». Я б охарактеризував цей вектор, як єдино вірний. Саме волонтери, які працюють над реформами, здатні зберегти досягнення Майдану або тих добровольців, які гинули під Іловайськом.

І знаєте, що? В порядку денному майже немає Росії - вона стала периферією українського порядку денного, вона більше навіть не головна тема при обговоренні війни. Українське суспільство більше турбує те, як інтегрувати жителів окупованих територій, ніж будь-які дії РФ. У цьому немає зневаги, просто загальна думка остаточно перестала пов'язувати Росію з можливостями розвитку України. Крім емоційного відчуження, це обумовлено ще і тим, що українці розгортають свою економіку і політику в бік багатополярного світу, а не тільки Європи. В Одесі вже розробляються інвестиційні проекти для Китаю, наприклад. За рік очікуються інвестиції в розмірі $3 млрд. І це тільки в Одесу.

Деякі агропереробні підприємства, а також сталеливарна промисловість вже давно укладають контракти з Європою і не тільки. Їхня продукція відповідає міжнародним стандартам, вони закуповують нове обладнання. І почалося це не вчора - цей процес почався ще до війни. Він був викликаний спробами російської влади обмежувати постачання української продукції з існуючих на той момент політичних мотивів. Щоб позбутися нестабільності, українці зайнялися диверсифікацією і в підсумку виграли подвійно – коли почалася війна вже не треба було нічого вигадувати заново. У результаті війна тільки прискорила цей процес. А загальна кон'юнктура цін на енергоносії і провал спроб Газпрому продати газ Китаю призвели ще й до того, що російському держмонополісту потім довелося знижувати ціну для України, яка, на подив деяких, виявилася здатна диверсифікувати навіть постачання енергоносіїв.

Можна сказати, що спроба силового повернення України в орбіту російського патронажу тільки погіршила становище самої Росії і призвела до початку стрімкої модернізації українського суспільства, влади, промисловості і економіки. Які будуть результати цього процесу, поки сказати важко, але перспективи його очевидні. Особливо в порівнянні з тенденціями архаїзації і розкладання російського суспільства, зокрема під впливом військової і державної пропаганди.

Як мені здається, і багато з тих, з ким ми зустрічалися, теж про це згадували, зараз для України відкрите вікно можливостей. Здебільшого підсумок розвитку країни буде залежати від того, чи зможе нова українська еліта втримати своє положення і добиватися результатів.

З моєї точки зору, нинішній мерітократії дуже важливо розуміти ось що: якщо її нинішня сила залежить від підтримки і довіри населення, то в майбутньому все буде залежати від того, як нові політики зможуть (і чи зможуть) керувати недовірою мас (це не помилка – саме недовірою треба керувати, а не довірою). Це, ймовірно, один з головних факторів, з яким їм доведеться зіткнутися в найближчому майбутньому, крім завдань взаємодії з наднаціональними елітами, звичайно. Поки нова еліта діє на основі цінностей, а не меркантильних інтересів, і в цьому консолідується з суспільством, але при все більшому зануренні у владу і тонкощі керованих процесів неминуче чекає розрив - як непрофесіоналам пояснювати свої професійні рішення? Кращий спосіб, звичайно, це очевидне і доступне кожному благополуччя. Взагалі досить дивно, що виразно цього ніхто з тих, з ким ми зустрілися, поки не сформулював, але при цьому діють всі дуже злагоджено - явно простежується розуміння зв'язку між економічною прагматикою "суспільства загального благоденства" і перенесенням довіри, що виникла на грунті військової мобілізації і націогенезу з громадянського суспільства на державу. Власне, саме цього всі хочуть домогтися з допомогою економічних, соціальних, законодавчих та антикорупційних реформ. Але поки ще Україна бореться за такий образ майбутнього, за те, щоб його усвідомило і розділяло більшість населення.

У будь-якому випадку, те, що ми побачили в Україні – вражає. У масі це дивовижно здорове суспільство, яке не стало жорстокішим і не зазнало воєнізації, яке прагне до розвитку і звичайних людських цінностей. Ми бачимо перед собою приклад (і він має великі шанси стати успішним), як ламаються старі радянські і дорадянські імперські парадигми, як суспільна свідомість України звільняється і стає сучасною. І саме цей розвиток так лякає путінських російських політиків, набагато більше лякає, ніж війна або загибель у військовому конфлікті десятків тисяч українців і росіян. Якщо ми будемо мати перед очима живий приклад вільної та успішної України, то це неминуче призведе до кінця пострадянського міфу. На відміну від країн Прибалтики чи Східної Європи, Україна - гранично близька росіянам країна, з якою їх пов'язують не тільки прямі родинні зв'язки, але й ряд загальних ментальних і культурних кодів.

Як я думаю, можна з упевненістю говорити вже про те, що російська влада, яка провалила внутрішньоросійську модернізацію частково через тотальну корумпованість, частково через страх втрати влади внаслідок бурхливого розвитку креативного та середнього класу, здійснила дві стратегічні помилки. По-перше, вона не зуміла сама модернізувати РФ і зробити її економічно і культурно привабливою. По-друге, вона спробувала силою утримати Україну в орбіті свого економічного і політичного впливу, коли момент для цього був втрачений. Більше того, це різко погіршило і без того не блискуче економічне і міжнародне становище Росії, зробило її позицію ще більш слабкою навіть у переговорах з антизахідним по суті Китаєм. Більше того, стає очевидно, що, незважаючи на всі спроби пропаганди представити у Росії справу як анексію Заходу або відродження фашизму – реальність, буде просочуватися крізь цей інформаційний шум, і в підсумку неспроможність правлячого кола РФ буде все більш очевидною. З усіма наслідками цього.

В результаті заради збереження влади правлячосу колу в РФ доводиться дегуманізувати і архаїзувати російське суспільство, знищувати незалежний суд і конкуренцію у владі, що знищує майбутнє Росії. В той час, як в Україні все відбувається у зворотному напрямку - повільно, зі скрипом, але відбувається. І є шанс, що станеться. І якщо це вікно можливостей буде використано, то Україна матиме всі шанси стати success story пострадянського простору і успадкувати рівно ті досягнення, яких так і не домоглася на своєму шляху демократизації і модернізації Росія. Чого і залишається побажати.

Дякую, спілкування з вами було прекрасним, нехай у вас все вийде!

#украинасвоимиглазами

ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Денис Греков   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її курсором та натисніть Ctrl+Enter

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.