24 листопада 2017, п'ятниця

Ні свій, ні чужий. Про іноземних добровольців в АТО

коментувати
Бійці, які приїхали в Донбас битися в ім'я свободи, тепер змушені сидіти в тюрмах або ховатися в очікуванні, що їх не знайдуть

У грудні минулого року я зробила серію матеріалів про іноземних добровольців, які воювали в АТО на боці України. Вийшло три тексти: про росіян, білорусів та грузинів, які приїхали в нашу країну, на нашу війну.

Мотивація у кожного з цих бійців була своя і в цьому вони всі різні. Але є й те, що їх об'єднує – свідоме рішення покинути рідний дім і поїхати воювати на благо чужого народу і проти спільного ворога – Росії.

У грудні, коли вийшли ці публікації, герої матеріалів розповідали про пастку, в яку потрапили. Через дірки у законодавстві та небажання українських чиновників піти назустріч тим, хто був готовий померти за цю країну, ці люди виявилися ворогами у себе на батьківщині та чужинцями тут. Білоруси і росіяни не змогли повернутися додому, адже там на них неминуче чекала б в'язниця. Але й тут їм не знаходилося місця. Виправити цю ситуацію могло б українське громадянство.Однак президент нашої країни, який обіцяв два роки тому, що АТО триватиме не два місяці, а лічені години, не зробив нічого, щоб поселити в демократичній Україні таких людей. Так, він роздав громадянство радникам, міністрам, губернаторам. Але серед простих хлопців, які воювали в Донбасі, його отримали одиниці.

Відтоді минуло майже шість місяців. Ще півроку під обстріли і звуки Градів, прощання з загиблими бійцями посеред Майдану, під «стурбованість» західних партнерів і політичні інтриги. Для багатьох війна плавно відійшла на другий план, адже період з січня до початку травня був одним з найспокійніших за весь час АТО.

Від своїх найближчих сусідів ми пішли недалеко. Навіть від тих, з якими сьогодні воюємо

Однак відсутність новин зовсім не означає, що їх немає. Люди, які їхали сюди ще рік як у демократичну і вже майже європейську країну, опинилися у ще гіршій пастці. Громадянства їм не дали. У посвідці на проживання – відмовляють, біженцями теж не хочуть визнавати. Все, що залишається – повільно спиватися від безвиході, опускатися до крадіжки і знову добровільно здаватися. Тільки тепер – у в'язницю.

Я перебуваю в розгубленості від того, що цю проблему попросили не розголошувати. Я не можу підставляти хлопців, але й замовчувати теж не в силах. Так, тут є підводні камені і окреме питання, наскільки чиста совість у таких людей, і чи багато з них мали грішки «в минулому житті», до того як приїхали сюди.

Про таке не говорять вголос. У той час як наше суспільство продовжує вірити, що публікації в ЗМІ майже в 100% випадків означають, що на проблему звернуть увагу, і вона буде розв'язана, люди, про яких йде мова в цій колонці, бояться розголосу. Всі попередні публікації, де українські ЗМІ, здавалося б, просто хотіли допомогти їм в отриманні громадянства, нашкодили їм. Їх помітили і відкрили на них полювання.

У неформальній розмові такі бійці розповідають, що на сьогодні існують сотні справ про екстрадицію добровольців з Росії та Білорусі на батьківщину. Поки за грати потрапили лише кілька чоловік. Говорять і про те, що є зниклі безвісти. Поодинокі випадки потрапляють у пресу: наприклад, публікувалася інформація про арешт 24-річного жителя Кіровської області РФ, який служив в Азові, про 20-річного білоруса з Вітебська, якого підозрюють в участі у збройному конфлікті. Їм загрожує до 6-7 років позбавлення волі. Білорус Тарас Аватаров у травні цього року згідно з рішенням мінського суду отримав п'ять років в'язниці за те, що вів боротьбу пліч-о-пліч з Правим сектором.

Припускаю, що ці списки можна продовжувати. Бійці, які приїхали в Донбас з благих спонукань в ім'я свободи, тепер змушені відсиджуватися за неї в тюрмах або ховатися в очікуванні, що їх не знайдуть. У багатьох з них просто немає документів, у більшості – даху над головою і близьких людей тут, здатних підтримати і допомогти. Залишити територію України вони не можуть. А до їхніх родичів, які залишилися в РФ або Білорусі, приходять додому з обшуками.

В цей же час керівництво нашої країни нагороджує медалями окремо взятих героїв, висмикнутих з сотень тисяч тих людей, які воювали на Донбасі. Більшість з них не потребують красивих слівх, орденів і нагороди. Їм потрібна юридична допомога, офіційний притулок і надійний тил від України. Такий, який вони свого часу забезпечили їй.

Можливо, на перший погляд ця проблема здається незначною і дрібною. Насправді ж вона роздувається до катастрофічних масштабів. Ми заплющуємо очі та плюємо на долі тих, хто намагався довести, що їм не наплювати на нас.

Перед тим, як зводити когось до лику напівсвятих, канонізувати спірних героїв та говорити про те, що тут щось змінилося, просто озирніться. За вами стоїть невидима армія, що захищає ваш міцний сон вночі і дає надію на завтрашній день. Ми ж тільки хизуємося, що вже біжимо в Європу, втрачаючи тапки на льоту. Але як би ми не бігли, з якою б швидкістю не мчали, ця історія показує: від своїх найближчих сусідів ми пішли недалеко. Навіть від тих, з якими сьогодні воюємо.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.