9 грудня 2016, п'ятниця

Міська електричка як обличчя України

коментувати
Залишки якоїсь специфічної ментальності досі сидять в головах у тих, хто будує, запускає, ремонтує і відкриває

Вчора ввечері я добиралася додому на міській електричці. Роблю я це вкрай рідко: незважаючи на те, що вона їздить швидко, атмосфера, яку можна там спостерігати, не завжди одна з приємних. Контингент, який використовує цей вид транспорту на моєму напрямку (а в годину пік це в основному мужички за 45 у синтетичних футболках з Троєщинського ринку, з сумочкою-барсеткою наперевіс і у сандалях та шкарпетках, або молоді хлопці гопуватої зовнішності з пивом у руках, що голосно ведуть «світські бесіди»), залишає по собі відчуття туги й безвиході.

Я сіла в останній вагон і виявила, що одні з дверей не закриваються. Тобто електричка набирає швидкість і їде до наступної зупинки з такою собі системою провітрювання. Враховуючи, що в тамбурі зазвичай їздить чимало пасажирів, зокрема, наприклад, і ось ці захмелілі хлопці, ні про яку безпеку не може бути й мови. В голові промайнули мільйони запитань «А якщо»: а якщо цей хлопець напідпитку втратить рівновагу? А якщо б малі діти? А якби якийсь підліток вирішив продемонструвати свої «здібності» і повипендрюватися перед друзями?

Але ми поїдемо далі. На станції Троєщина-2, куди я приїжджаю, потрібно пересісти на швидкісний трамвай, який розвезе людей по району. Спочатку необхідно придбати в касі у тітки квиток, а потім пройти через станцію на трамвайну зупинку. Станція обладнана турнікетами – їх там штук п'ять. Однак, як показує практика, в цій країні все не може бути просто. А якщо може, то недовго. Тому з турнікетів тут не працює жоден. У підсумку пасажирів зустрічає жінка, яка вручну, за допомогою старого автентичного компостера, пробиває дірки у талончиках, по одному пропускаючи людей через один-єдиний турнікет. Навіщо інші та для чого вони потрібні там в принципі – велика загадка. Потім всі ці люди, що по одному просочилися на зупинку, залазять в трамвай, ніби він останній і більше їх не буде. Ніколи.

Ти ніби кудись їдеш, причому досить швидко, але все одно щось обов'язково буде нагадувати, в якій країні ти живеш

Колись ця електричка повинна була стати альтернативою так і не реалізованого проекту під назвою «Метро на Троєщину» – сьогодні йому більше підходить назва «Мрія на Троєщину». Колись обіцянка добудувати нову гілку була улюбленою для кандидатів на посаду мера або учасників місцевих виборів. Кожен чомусь вважав необхідним пообіцяти метро і від себе також. Мабуть, в якийсь момент ці обіцянки перестали «чіпляти» місцевий електорат, і так виникла ідея пустити електричку. Передбачалося, що вона допоможе трохи розвантажити Московський міст – єдину ланку, що з'єднує Петрівку зі станцією метро на правому березі і спальний масив на лівому. Але не так сталося, як гадалося. Ми ж всі пам'ятаємо, що в нашій країні зазвичай все не так просто, як могло б бути. Фактично, те місце, куди приїжджає електричка, швидше називається Воскресенкою, ніж Троєщиною, і щоб потрапити додому, більшості з користувачів цього маршруту потрібно пересідати на інший транспорт – вже знайомий нам трамвай або автобус, якщо виходити на станції Троєщина-1.

Це далеко не всі принади дива під назвою «міська електричка». Як на мене, головна принадність полягає в тому, що цей транспорт не ходить в денний час. Наприклад, сьогодні я добиралася на роботу майже півтори години через затори на Московському мосту – звичайна справа, коли літо закінчується і запеклі автомобілісти повертаються до Києва. Якщо дорога вільна, шлях від зупинки до зупинки займає хвилин 20. Цього разу довелося нудитися в залізній консервній банці, вмираючи від спеки. Звичайно, я могла б пересісти на електричку, але до того часу вона вже закінчила рух до вечірньої години пік. До речі, про рух: щоб подивитися графік електрички, можна зайти на спеціальний сайт. Крім розкладу, ви побачите там такі фрази як «Інформація про міську електричку», «Маршрут за годинниковою стрілкою» і «Розклад по зупинках».

Звичайно, ця колонка – не просто про міську електричку. Вона про те, що електричка відмінно ілюструє саму державну систему. І вся ця система тут – така ж безглузда і нещадна, як ця сама електричка. Безвихідна, як затор на Московському мосту, і закостеніла, як світогляд у тих, хто досі розставляє тіток з ручними компостерами в епоху, коли всюди вже давно електронні табло і сучасні технології. Система така ж неграмотна, як сайт цієї електрички. Така ж не дороблена до кінця, як той останній вагон з непрацюючими дверима. Ти ніби кудись їдеш, причому досить швидко, але все одно щось обов'язково буде нагадувати, в якій країні ти живеш. Скрізь і у всьому. І з цим чомусь поки не можуть впоратися ні революції, ні реформи, ні прагнення до Європи, ні зміна політичної еліти. Тому що це «щось» – залишки якоїсь специфічної ментальності – досі сидять в головах у тих, хто будує, запускає, ремонтує і відкриває. Тих, хто керує усім.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.