30 червня 2016, четвер

«Собачі» рефлекси СБУ та що їх годує

коментувати
Українські законодавці повинні задуматися над тим, як змусити працювати паралізовану статтю Кримінального кодексу, яка має захищати журналістів

Українські законодавці повинні задуматися над тим, як змусити працювати паралізовану статтю Кримінального кодексу, яка має захищати журналістів

Безкарність підсилює рефлекс силовиків, як у собаки Павлова: схопити, напасти, повалити, затримати

У переддень Нового року, поки дехто бігав по «Совєтовське» шампанське та нарізав олів'є, Військова прокуратура зробила подаруночок під ялиночку своїм колегам зі Служби безпеки України. Закрила кримінальну справу за статтею 171 Кримінального кодексу щодо перешкоджання законній професійній діяльності журналістів програми «Схеми» під час зйомок розслідування про розкішні авто працівників СБУ, які не відповідають їхнім доходам.

Чотири СБУшники, включно з одним із «героїв» розслідування, без пояснень загребли журналіста Михайла Ткача та оператора Кирила Лазаревича, силоміць затягнули до приміщення київського «главку», зламали камеру та змушували написати пояснення, що вони шпигуни. Це сталося 2 жовтня. Після кількох місяців розслідування Військова прокуратура дійшла висновку, що умислу в діях представників СБУ не було, вони поняття не мали, що це журналісти, попри камеру і мікрофон із логотипом, редакційні посвідчення та супровід представника прес-служби. І закрила справу.

Але проблема в тому, що справу від початку просто «зливали». Адвокати журналістів били на сполох, бо були всі ознаки того, що це зрештою станеться – попри постійні заяви різних рівнів прокурорів та слідчих про те, що вони дуже стараються та що провина СБУ абсолютно очевидна, в першу чергу через відеозапис із камер самого СБУ, в якому епізод з затриманням повністю задокументований.

Проте упродовж слідства у нас виникало відчуття, що копають під самих журналістів. Наприклад, коли один із прокурорів запитав пошепки довірливим тоном, чи виплачують журналістам зарплатню в конвертах (Що, серйозно? На Радіо Свобода, яке фінансується Конгресом США?)

У нас були тривалі допити журналістів, по чотири і більше годин. Журналістам увесь час доводилось вимагати виправлення протоколів допиту, бо слідчий викладав події в іншому ракурсі на користь військовослужбовців або ж не дописував додаткових пояснень.

Клопотання адвоката журналістів про проведення експертизи завданої матеріальної та моральної шкоди потерпілим було виконано тільки частково – проведено експертизу            завданої шкоди відеокамери, а моральної – не проведено і відповіді на це клопотання не надано.А це зменшує розмір завданої шкоди кримінальним правопорушенням.

Права   Людмили Лебідь, адвоката компанії Jurimex та представника потерпілих, неодноразово обмежували: відмовляли в особистих клопотаннях представника, що були заявлені в інтересах потерпілих, та вимагали, щоб такі клопотання були подані безпосередньо потерпілими.

Слідчі   дії щодо відтворення обставин події (так, потрібні були слідчі дії для відтворення інциденту – попри наявність відеозапису) проводили тільки з потерпілими, а з військовослужбовцями не проводили.          

Тобто   слідчі намагалися виснажити журналістів, витрачаючи їх сили і час, аби вони відмовилися від обвинувачення, а після всього ще й схиляли написати, що претензій до СБУ немає.            

Остання спроба захистити від кримінальної справи військовослужбовців – це          складання протоколу про адміністративне правопорушення одного з чотирьох СБУшників, хоча, за законодавством, до адміністративної відповідальності особа може бути притягнута упродовж місяця після закриття кримінального провадження, а кримінальне провадження на той момент ще не було закрите.       

Загалом на журналістів тиск здійснювався весь час. Слідчий під час допиту потерпілих       вимагав пояснити, чи отримували вони дозвіл у СБУ на відеозйомку, чи розуміли, що знімають осіб, яких заборонено знімати, чому ідентифіковували оперативних працівників – тобто фактично питаннями       давали зрозуміти, що журналісти порушили законодавство і тому краще не сперечатися з СБУ.

На постійні відповіді журналістів, що знімати в громадському місці не заборонено (стаття 307 Цивільного кодексу України) з’явилася незаконна військова експертиза, що журналісти знімали не в громадському місці і що дії військовослужбовців законні. Досі журналістам та адвокатам не надали змоги ознайомитися з результатами цієї експертизи.

Ми чули постійні усні заяви, що недостатньо доказів для пред’явлення підозри – попри те, що склад злочину та його фігуранти були очевидними від початку завдяки нашим відеозаписам та записам з камер спостереження СБУ.

Апогеєм же юридичної казуїстики стала сама постанова про закриття кримінального провадження, винесена із перекрученими свідченнями журналістів на користь              військовослужбовців. Важливі обставини, які підтверджують вину військовослужбовців     просто пропущені, свідчення свідків потерпілої сторони також перекручені, а в кінці висновок про те, що     військовослужбовці невинні – вони просто не усвідомлювали, що перешкоджають журналістській діяльності.

Здавалося б, що цей напад – один із найбільш очевидних та задокументованих випадків перешкоджання журналістам виконувати їхню суспільно важливу роботу. Герой антикорупційного розслідування Іван Порада, який спочатку відмовлявся говорити про своє дороге авто, уже за 15 хвилин з'являвився у супроводі трьох інших, щоб «запакувати» настирливих журналістів. Тут є і мотив, і дія для застосування статті 171 Кримінального кодексу – перешкоджання законній журналістській діяльності.

Але жодного разу в Україні ця стаття не спрацювала. Попри те, що приблизно раз на кілька місяців стається гучний напад на журналістів під час роботи, прецедентів, коли нападники опинилися за ґратами, досі нема. Усі вони залишаються без покарання, ба, навіть інколи розпочинають різні юридичні дії проти самих журналістів, щоб довести, буцімто саме вони щось там порушили.

Безкарність підсилює рефлекс силовиків, як у собаки Павлова: схопити, напасти, повалити, затримати, затулити пельку журналістам у разі їхньої появи десь поблизу.

Існує вже два прецеденти, коли справи за статтею 171 не були належним чином доведені до кінця в Україні та дійшли до Європейського суду з прав людини, де чекають на розгляд. Одна з них – це напад у 2010 році президентської охорони на журналіста Сергія Андрушка, який зараз теж працює в програмі розслідувань «Схеми» на Радіо Свобода.

Позитивне рішення ЄСПЛ може створити нову законодавчу базу для перегляду вже закритих справ. А тим часом українські законодавці мусять замислитись над тим, що вони можуть зробити, аби змусити запрацювати паралізовану статтю Кримінального кодексу, яка має захищати журналістів.

ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Катерина Горчинська   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її курсором та натисніть Ctrl+Enter

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.