24 травня 2017, середа

Чи переживе Європа кризу біженців

коментувати
Ксенофобією щодо біженців грішать не тільки в Україні та Росії, але і в самій Європі

Якщо дивитися на ситуацію з Києва, все здається зрозумілим: нахабні мігранти зовсім не тікають від війни, а намагаються краще влаштуватися на шиї у ситих німців. Але ситі німці, що зовсім втратили почуття страху в своїй затишній Німеччині, не бачать небезпеки «ісламізації» власної країни, яка їх вже зовсім скоро знищить і яка так очевидна українцям.

Можна було б приєднатися до докорів, яку частина українських інтелектуалів вже висловила у бік своїх нетолерантних співвітчизників. Мовляв, надто вже схожі українці у своїй ксенофобії на нетерпимих росіян. Однак чесно було б визнати, що грішать цим не тільки в Росії, але і в самій Європі. І співвітчизники в цьому плані мало чим відрізняються від європейців. Правда, в основному від тих, кого вони раніше більше всього критикували. Західноєвропейські праворадикали, словацький прем'єр та угорський президент справедливо зневажають українців за своє «розуміння» російської позиції в конфлікті з Україною. Але в питанні біженців саме ці політики чинять згідно з українськими очікуваннями.

Противагою такій егоїстичній позиції по відношенню до біженців є Німеччина. Травматичний досвід відповідальності за Третій рейх і геноцид змушує німців щосили доводити світові, що до минулого вони не повернуться. Будь-який натяк на неприйняття переселенців в публічній площині тут є поганим тоном і може коштувати політику або журналістові кар'єри, якщо той спочатку не готовий змиритися з роллю маргінала. Хоча свої помірні і не дуже ксенофоби є і тут — від цілком пристойного баварського партнера партії Ангели Меркель, Християнсько-соціального союзу, до тих, хто ночами підпалює будинки притулків для біженців.

Здається, не було жодного дня, коли б Європі не передрікали неминучий крах

Але і моралісти, впевнені, що європейські країни зобов'язані піклуватися про біженців навіть більше, ніж про власних громадян, і ті, хто впевнений, що найкраще місце для тікаючих від війни сирійців за парканом з колючим дротом, однаково незадоволені політикою, яку проводять європейські ваговики Ангела Меркель та Франсуа Олланд. Одні думають, що лідери найбільших країн ЄС лицемірять та роблять недостатньо. Інші впевнені, що надто лояльне ставлення до біженців стимулює зростання міграції, яку прирівнюють до зростання злочинності, терористичної загрози та утриманства.

Здається, що Європа знову розкололася: жодна зі сторін не збирається миритися з позицією опонента. Східні європейці не розуміють «гостинності» держав Західної Європи і не збираються погоджуватися з квотами на розподіл біженців. Суперечності наростають і в кожному з європейських товариств окремо — і в Німеччині, і в Угорщині є як волонтери, які допомагають переселенцям, так і ті, хто вимагає їх негайної депортації.

Угорського президента Віктора Орбана вже небезпідставно звинуватили в тому, що драма на вокзалі в Будапешті стала наслідком свідомої бездіяльності влади. Зростання ксенофобії — відмінний фон для переобрання правого популіста Орбана на наступний термін. В цей же час німецькі ліві вже змогли знайти винних у новій кризі. Ними очікувано виявилися американці. Зараз, коли трагедію тисяч людей кожен використовує у своїх власних цілях, вирішення самої проблеми мало кого цікавить. Йде нещадна боротьба за увагу громадськості, кліки та рейтинги, і «ксенофобія» українців у питанні біженців — осколок інформаційної бомби, що розірвалася по сусідству.

Про реальності — що далеко не всі біженці ангели в людській подобі, але жодні паркани не зможуть зупинити тих, хто прагне до кращого життя, — доводиться думати тим, кому необхідно знайти практичне вирішення проблеми. Саме тому так дістається Меркель, яка намагається відшукати спрацьовуючий компроміс. Заперечувати як неможливість зупинити наплив біженців, так і пов'язані з цим соціальні проблеми набагато простіше, ніж спробувати хоч щось з цим зробити.

Щоправда, не варто вважати, що ситуація безвихідна. Тут криза біженців нічим не відрізняється від грецьких проблем. Тоді теж кожен знав, що потрібно робити з Афінами. І хоча ніхто не хотів погоджуватися з чужими аргументами, зрештою, європейці прийняли рішення. Воно мало кому сподобалося, але, на відміну від фантастичних планів щодо масштабного списання боргу чи вигнання Греції з єврозони, працювало.

Низка таких криз і складає саму історію Євросоюзу. Здається, не було жодного дня, коли б Європі не передрікали неминучий крах. Але всупереч всьому вміння знаходити не тільки спільну мову, але і вихід з найскладніших ситуацій ЄС допомагає залишатися місцем, заради життя у якому багато хто готовий ризикнути життям. І, швидше за все, плач українців по Європі і на цей раз є дещо передчасним.

Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.
ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Олександр Голубов   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її курсором та натисніть Ctrl+Enter

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.