15 грудня 2017, п'ятниця

Трагедія, що триває

коментувати
Мені було важко і боляче дивитися «Чужу молитву». Трагедія кримських татар продовжується. На зміну Йосипу Сталіну в Крим прийшов Володимир Путін

В ту страшну ніч мої батьки, фронтові лікарі, були зі своїм польовим госпіталем в Бахчисараї. Вранці вони прокинулися від незвичного галасу. Вийшовши з будинку на вулицю, почули голосне ревіння численних тварин. Незабаром все прояснилося: ревіла недоєна худоба на подвір'ях, де ще вчора жили кримські татари. Їхні будинки вже були порожніми. У Бахчисараї залишилася лише одна кримська татарка, дівчинка, що ночувала у своєї шкільної подруги-слов'янки. Вивезені були всі, старі, жінки, діти, навіть солдати і офіцери, що  повернулися після поранення на фронті з медалями і орденами. Всі, включно з місцевими комуністичними апаратниками.

Мені було 10 чи 11 років, коли батько вперше розповів цю скорботну історію. Потім він не раз повертався до цього свого спогаду. Він, член комуністичної партії, боявся і ненавидів радянську владу. Боявся настільки, що навіть після мого арешту і засудження не вийшов з партії.

Я згадав все це під час презентації фільму «Чужа молитва». Моторошний фільм про нашу моторошну радянську історію. Де вбивали всі, і нацисти, і комуністи. Тонкий, пронизаний болем фільм про трагедії Депортації і Голокосту. Не приховую, мені було важко дивитися, дуже важко. Виявилося, я давно відвик від такого душевного болю. Знаючи все, знаючи часову дистанцію між епохою Сталіна-Гітлера і сьогоднішнім днем, я згадав, тим не менш, багато. Недоглянутий, безпам’ятний Бабин Яр, де в кінці вересня сотні киян мовчки клали квіти під тиском контролю напружених облич десятків кадебістів і міліціонерів. Де неподалік, в сирецьких дворах, стояли машини, готові до прийому неблагонадійних.

Моторошний фільм про нашу моторошну радянську історію

Я згадав Зампіру Асланову і двох інших кримськотатарських активістів, що буденно, спокійно розповідали мені в Києві про загиблих у вагонах жертв жорстокої депортації. І про те, що в 1972 році радянські слідство і суд поставили мені в провину, серед іншого, антирадянський наклеп про депортацію кримських татар в Середню Азію, що нібито мала місце.

Так, мої молоді сучасники, тоді це називалося антирадянською агітацією і пропагандою. Тоді, в 70-ті минулого століття, тільки з радіопередач «з-за бугра» можна було дізнатися про марні спроби кримськотатарських сміливців повернутися на батьківщину предків. Про захисників обмовленого народу письменника Олексія Євграфовича Костеріні, генерала Петра Григоровича Григоренка, академіка Андрія Дмитровича Сахарова...

Часи змінилися. Народ-вигнанець отримав право повернутися додому. До могил предків, до звичайного людського життя в їх, кримських татар, Криму. Де їх далеко не всі нові місцеві жителі слов'яни зустрічали доброзичливо. Поступово побоювання зникли, кримські татари – мирний, роботящий народ.

Знаю, чому мені було важко і боляче дивитися «Чужу молитву». Трагедія кримських татар продовжується. На зміну Йосипу Сталіну в Крим прийшов Володимир Путін.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.