22 жовтня 2017, неділя

Суїцид СРСР і звільнення України

коментувати
На відміну від більшості інших пострадянських держав, ми здатні навчитися жити по-європейськи

Наймасовіші злочини завжди супроводжуються солідарними актами державної влади. І в сталінському СРСР, і в нацистській Німеччині жорстокість держави мала під собою правову основу. Вбиваючи мільйони своїх співгромадян і «винних» іноземців навмисно, тоталітарна влада завжди спиралися на приписи закону. Осмислюючи нещодавні історичні події з точки зору правотворчості і правозастосування, незайве згадати деякі деталі з вироку Військового суду Ізраїлю у справі нацистського злочинця Ейхмана. Так, для Ейхмана, який свідомо і послідовно залишався законослухняним громадянином Третього рейху, очевидним беззаконням були накази, віддані Гіммлером восени 1944 року, згідно з якими депортації «неповноцінних» людей слід припинити, а фабрики смерті - ліквідувати.

Так звана легальна злочинність режимів Сталіна і Гітлера ніколи не була об'єктом осмислення в Україні. Навіть зараз, в роки протодемократії, що склалася в Україні (повною демократією назвати наші реалії важко), ні історики права, ні фахівці з філософії права займатися цією проблемою не хочуть. Або – не можуть. На жаль, це незнання або нерозуміння феномену легальної злочинності з прямою участю держави сприяє повторення минулого. Іншими словами, в нашій країні ніхто не осмислює ситуацію, де громадяни змушені діяти в умовах, коли моральний вчинок є незаконним, а законне діяння є злочином.

Нічим не обмеженої свободи совісті не існує, адже це було б руйнівним для будь-якої організованої спільності людей. Але совість, при всій розмитості, неконкретності поняття, існує. Незважаючи на те, що юристи, які мислять абсолютно відмінно від філософів, відносять совість, як і справедливість, до патетичних правових категорій. Там же, у світі патетичного, перебуває і мораль. Фрідріх Ніцше наважився показати, наскільки жалюгідною і безглуздою стала мораль у сучасному світі.

Протягом 30-40 років минулого століття Європа стала свідком повного краху усіх визнаних моральних норм та еталонів. Сталося це як у гітлерівській Німеччині, так і в сталінській Росії. Тут слід згадати старе латинське питання: чи варто світу загинути заради того, щоб відбулася справедливість? Багато пізніше на це питання відповів Кант: «Якщо загине справедливість, життя людей на землі втратить всякий сенс». Сьогодні ми знаємо, знаємо впевнено: нацистська доктрина не вкоренилася в німецькому народі. Інше ми бачимо на території колишнього СРСР, зокрема, в Україні: через шістдесят три роки після смерті радянського тирана десятки тисяч людей демонструють вірність очевидній демагогії «великого вождя», ігноруючи очевидне знання про його безглузду жорстокість. На жаль, так звана комуністична доктрина вкоренилася і в українському народі, що пережив Голодомор, масові репресії і жорстку примусову русифікацію.

Укорінена передусім в українському суспільстві комуністична доктрина розсипається

У молодості, проводячи свої дні й ночі в таборі суворого режиму, я не мав майбутнього. Моє і моїх табірних друзів майбутнє, ми розуміли це, могло бути тільки одним – продовженням нашого сьогодення. Мої вчителі, Іван Олексійович Світличний і навчені довгим життям в радянській в'язниці солдати західноукраїнського опору, вважали неможливим розпад СРСР і появу на карті світу незалежної української держави. Вони були реалістами, вони знали, що у них немає майбутнього. У цьому сенсі вони мали раціюі: мало хто з них дожив до нових часів.

Сталося все те, що я і мої вчителі вважали неможливим. Перше і головне: через економічні обставини покінчив з собою Союз Радянських Соціалістичних Республік. Його суїцид був несподіваним, непередбачуваним. Розвалена імперія не стала взірцем демократії. Як і слід було очікувати, переважна більшість українських громадян, проголосувавши за свою державну незалежність, чекала дива. Дива не було: перший президент, який довгі роки свого життя віддав побудові особистої кар'єри в центральному апараті комуністичної партії, не став біблійним Мойсеєм. Дуже скоро стало очевидно, що більшість українських громадян не змогли навчитися користуванню набутою демократією і створювати повноцінні її, демократії, інститути. Церква, видресирувана в імморалізмі та повному підпорядкуванні державі, не могла дати громадянам уроки моральної поведінки. Не я перший помітив, що саме існування в країні кількох, відверто недружні церковних структур зміцнило в суспільстві початки толерантності.

І все-таки ми існуємо. Безсовісна влада, яка досить часто змінюється, не зуміла позбавити нас прагнення до свободи. До обмеженої законом європейської свободи. На відміну від більшості інших пострадянських держав, ми здатні навчитися жити по-європейськи. У нашій країні, як не дивно, існує прагнення до справедливості. Не в парламенті, не в Адміністрації президента, не в Конституційному Суді. Укорінена передусім в українському суспільстві комуністична доктрина розсипається. Розумію, на зміну їй приходять інші демагоги-«радикали», настільки ж цинічні і настільки ж здатні породити і захистити суспільне благо. Але і їхній час піде. Разом з ними. Поступово, крок за кроком в Україну повертається моральність. У цьому і тільки в цьому наша надія. Надія мінімізувати легальну злочинність. Патетичні філософські категорії реально існують.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.