19 серпня 2017, субота

Страшний і тривожний час для всіх нас

коментувати
Знову і знову заявляють про себе молоді максималісти, які впевнено почувають себе в нашому глибокому корупційному болоті

В 1968 році студенти-марксисти з вільних країн Заходу хотіли їхати в Чехословаччину, щоб пояснити її жителям необхідність і благо радянського вторгнення. Знаменитий французький драматург Ежен Іонеско, дізнавшись про ці дивні пориви молодої французької душі, емоційно на це відгукнувся такими словами: «Є люди розумово відсталі, але є також і моральні ідіоти. Моральний ідіотизм панує над Заходом».

Молодь – це не раса обраних. Як зауважив класик, мова йде не про те, щоб бути молодим, але про те, щоб бути розумним і освіченим. Українські студенти, які несподівано для самих себе починали протестний Майдан, не були політиками. Не були вони і революціонерами. У них була особлива ідеологія з незаперечними аргументами: вони були щирими. Лікування політикою неможливе, і незалежність країни не гарантує її громадянам індивідуальну свободу. Ми в Україні маємо можливість переконатися в цьому особливо яскраво.

«Якщо я знайшов шлях у житті, який, на мою думку, призведе до порятунку всього людства, чи маю я право насильно тягнути інших людей по цьому шляху? Чи маю я право діяти так, як якщо б я володів абсолютною, непорушною істиною?». Ці слова належать маловідомому російському публіцисту. Опубліковані в 1906 році. У період «післясмаку» першої російської революції. Над цими словами, як і над гострим, гірким текстом «Бісів» Достоєвського не замислювалися ні царські сановники, ні молоді, спраглі до негайної справедливості російські революціонери.

Революція ніколи не спирається на безнадійність

Питання про право людей вважати себе володарями абсолютної істини і питання про право цих володарів примушувати інших жити і діяти згідно з цією істиною – тривожне і пекуче питання. Невпевненість нашої державної ситуації надає цьому одвічному питанню надзвичайну актуальність. З наростаючою тривогою я дивлюся на молодих українських політиків та громадських активістів, які легко і впевнено пробачили собі колишні свої гріхи, у тому числі і оплачені кримінальними судимостями, і які настільки ж легко і впевнено стимулюють зростання агресії в українському суспільстві. Агресії, яка неминуче закінчується важким похміллям.

Письменниця Зінаїда Гіппіус якось зауважила: останні акти усіх трагедій завжди схожі. Революції – це завжди трагедії. Поезія революцій неминуче сочиться кров'ю. Нашою, людською кров'ю. У таборах радянської доби в дисидентському середовищі я досить часто спостерігав справжніх революціонерів, як правило, не дуже розумних, не дуже освічених людей, готових до пролиття чужої крові.

Добре пам'ятаю, як один з них збуджено пояснював у моїй присутності мудрому Івану Світличному: «Нехай буде хоч комуністична Україна, лише б незалежна...». На щастя, ця дійсно існуюча загроза не здійснилася. Але знову і знову заявляють про себе молоді максималісти, які зручно і впевнено почувають себе в нашому глибокому корупційному болоті, вміло аргументуючі і настільки ж вміло збуджуючі. І вміло показують розгубленим співгромадянам міраж надії. Тому що вони твердо знають: революція ніколи не спирається на безнадійність.

Дивний, тривожний час. Як би він не став страшним. Не тільки для мене і мені подібних. Але і для Петра Олексійовича Порошенка.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.