10 грудня 2016, субота

Два роки після революції. З чим ми йдемо в Європу

коментувати
Не можна брати з собою радянські атавізми, що видають у нас радянських людей, які приховалися за європейськими гаслами

Два роки від початку Євромайдану. Час плине швидко, тому голоси про обставини, війну і неможливість швидких кардинальних реформ викликають дедалі більше обурення і розчарування.

У Верховній Раді немає комуністів, але там вистачає популістів, коаліція, яка мала конституційну більшість, ледве назбирує 226 голосів на прийняття законів, нові люди прийшли на державні посади і занурилися у вирішення важливих, проте другорядних завдань, деякі активісти Майдану борються за інерцією,  а деякі вже пакують чемодани; хтось їде, але обіцяє повернутися, проте в його словах чуєш сумнів, змішаний із надією. Про Крим згадують зрідка, на кону Мінські домовленості, Обама відзначає конструктивний діалог з Росією, а Олланд кличе Путіна в союзники. А ми просимо грошей. Тепер вже на доплати чиновникам, щоб добре працювали і не крали.

На цьому сумному ландшафті складно розгледіти білі плями. Їх і насправді небагато. Ми все ще маємо величезний людський потенціал – освіченість, адаптивність, винахідливість. Тому європейці не проти українських мігрантів, не проти українських студентів, не проти забрати собі активну частину нашого суспільства. Можливо, саме це в Європі називають євроінтеграцією України.

Злий жарт грає те, що про наш європейський шлях раніше не казали всієї правди. Дійсно, європейська цивілізація домінує сьогодні в світі, дійсно, Україна знаходиться на межі цивілізацій, тому змушена робити цивілізаційний вибір. Та головне в цьому виборі не зарплата, пенсії чи якісна ковбаса, а те, що він є ціннісним. Хто є головним і що цінністю  – держава, «ми» і наше домінування над іншими чи індивідуальність,  власне «я» та права і свободи людини.

Це альтернативи розвитку суспільства, а все решта – довгостроковий наслідок.

Орієнтація на колективні цілі створює здатність жертвувати собою, розчиняючись в спільних цілях, навіть не маючи нічого самому, пишатися належністю до спільних перемог. Тут немає півтонів – лише «наші» та «не-наші». Це та цивілізація, яку ми прагнемо покинути.

У Верховній Раді вже немає комуністів, але там вистачає популістів

Повага до себе породжує повагу до інших, мого та його простору, моєї та його власності, моєї та його думки. Так народжується спочатку демократія, а потім відкрите суспільство, що допускає співіснування протилежностей. Сюди ми прагнемо прийти.

З євроінтеграцією ми обрали саме цю, другу модель. Ні, не гарні дороги, чесних суддів, високі пенсії та зручний транспорт. А саме модель ставлення до світу і стосунки в суспільстві. І тепер у нас є свої сорок років, щоб зрозуміти, куди, власне, ми хочемо вийти з пустелі, яка нас оточує, як побудувати собі той світ, на який заздрісно дивимося.

А поки що нам належить зруйнувати всі ті колективістські атрибути, які дісталися у спадок – державну власність, державні підприємства, державну науку, державну культуру, державну землю. Так, саме зруйнувати, це не змінюється, бо народжене іншими цінностями та іншим світом. І не варто шукати всьому цьому аналоги там, в Європі. Вони принципово інші, бо виникли через поступове зростання довіри всередині суспільства до того рівня, аби надати комусь право діяти в інтересах кожного. Це була насамперед суспільна згода, готовність людей до прийняття такого ходу речей, а не примус. Із ростом довіри ми також будемо згодні віддавати свого все більше. Точно не зараз, точно не в нинішній атмосфері недовіри, щільність якої більша за відсоток кисню в повітрі.

Мислення суто економічними категоріями мало що дасть нам у цьому випадку. Так, Європа – це величезний ринок, який відкривається нам, але в 2015 році наш експорт в ЄС падає, не дивлячись на існуючі преференції. Європа – це досить точні виписані правила гри, але часто вони надто забюрократизовані й не відповідають поточному стану нашого розвитку. Європа нас не заперечує, бо «незаперечення» є наслідком її цінностей, але в світі з багатьма фарбами і відтінками це ще не означає прийняття. Європа грає з нами в асоціацію, бо так само має сумнів у нас, як і ми в собі.

Україна не потрібна Європі. У європейців достатньо власних проблем – вони не знають, що робити із власною старістю і кволістю, як знайти нове дихання для розвитку. Але вони не можуть заперечити ті цінності, на яких було сформовано Європейський союз. Саме тому вони так зачаровано дивилися на самоорганізацію й гідність Євромайдану. Саме тому вони не можуть збагнути, чому це не має великого продовження.

Виявилося, що романтиків відсунули убік чи роздали другорядні посади, а прагматики продовжують змінювати країну у звичному форматі – через схеми, своїх людей і кулуарні домовленості. Десь там в глибині сцени за завісою пошепки розробляються нові сценарії та кадрові перестановки, зіштовхуються інтереси, спрямовуються потоки. Ці люди знають, що треба імітувати широке обговорення та прозорість. Тому десь поруч існують громадські ініціативи, які можуть вплинути рівно настільки, наскільки це не зачіпає головних тем. Навколо з’являються електронні петиції і бази даних – дивіться, наскільки ми відкриті.

«Візьміть нас в Європу!» - волаємо ми. Візьміть цей наш УРСР з академіями наук, народними ансамблями, державним майном, державним телебаченням, перейменованим у суспільне, вчителями і лікарями, які не мають змоги офіційно заробляти більше, ніж їм призначено згори, все це хіба не схоже на вашу європейську соціально-ринкову модель економіки? Але не можна взяти з собою ці радянські атавізми, що видають у нас радянських людей, які приховалися за європейськими гаслами.

І вже потьмяніли синьо-жовті прапорці в машинах і на балконах, символізуючи те, що десь відбулася прикра помилка, десь збилося дихання, і рух в іншу реальність та іншу країну загальмував, ледь почавшись.

Можливо, ця помилка в тому, що люди з білосніжними посмішками, гарною англійською, весь цей уряд інвестбанкірів і аудиторів, виявилися тими, хто чудово знає, як працює сучасна європейська модель, і ось вони перенесли її у стару будівлю, впевнені у тому, що цього буде достатньо, а все чомусь іде не так.

Ти ба, тобі не допомагають яскраві презентації та дотепні вирази. А валити стару будівлю страшно. Бо це щонайменше мільйон нахлібників, який знаходиться в штаті збиткових держпідприємств, в непрацюючих та існуючих формально науково-дослідних інститутах, в міліцейських загонах, прокуратурі, податковій і пенсійному фонді, і є тим самим джерелом росту, який настане лише у випадку припинення потоку, до якого цей мільйон присмоктався. Але перед тим він почне руйнувати твоє життя криками про геноцид під твоїм будинком, знайшовши  твою адресу в реєстрах, які ти сам і відкрив. І ти, людина з білосніжною посмішкою і гарною англійською, намагаєшся через силу посміхатися ще ширше і ще більш переконливо вмовляти англійською тих, з ким говориш, дати ще трохи часу і трохи грошей.

Стратегія – 2020 припала пилюкою, десь все ближче чути подзвін. По кому він дзвонить?

Передчуття змін, тотальних, ірраціональних та глибинних, все одно живе. Щось має статися, щось має вибухнути, щось обов’язково трапиться, аби з’явився новий шанс, на нову країну. Це бездоказово і очевидно водночас. І, здається, вже зовсім скоро.

Два роки назад починався майже ні з чого Євромайдан. Два роки, що минули, наче мить.

ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Олексій Геращенко   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її курсором та натисніть Ctrl+Enter

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.