9 грудня 2016, п'ятниця

Рейс на Мінськ. Про ФСБ, бойовиків і українських полонених

коментувати
Вже завтра я знову і знову буду стукати в усі дипломатичні двері з вимогою не забувати про заручників і спільними зусиллями звільняти їх

4.30 - підйом і збори в аеропорт. 6.15 - виліт на Мінськ. О, кого тільки не зустрінеш на цім рейсі, 90% пасажирів якого насправді транзитом летять до Москви. Деякі, як "блакитний злодюжка", ховають очі, адже що йому, патріоту, робити в Москві, а тут засікли... Ці ранкові рейси часто забиті колишніми регіоналами і нинішніми завсідниками російських ТБ-путін-шоу. І замість паспортного контролю можна ставити співробітника СБУ, тому що до багатьох пасажирів ой скільки запитань.

Мінськ. Паспортний контроль. Навпроти мого прізвища, мабуть, якийсь особливий ярлик тепер висвітлюється, тому що вони пропускають миттєво та ще й співчутливо запитують, чи були в мене проблеми з в'їздом в Білорусь. «Ні, - відповідаю, - це у вас були проблеми з ФСБ з моїм в'їздом».

З 10 до 18 виснажливі переговори, що вичавлюють, як лимон. Проти - росіяни, які роблять вигляд, що "я не я  і хата не моя" , а ще запрошені представники ОБСЄ "підкорених народів РФ"- і це особлива пісня.

Найстрашніше - безрезультатність, відмороженість ОРДЛО, яким глибоко наплювати на всі наші гуманітарні прочитання і аспекти, заручників та інші сентименти, тому що поки їм від ФСБ не дали дозвіл на звільнення наших. І перехоплює горло від відчаю, так хочеться результату, так хочеться звільнити і потиснути руки, щоб дружини сміялися і плакали від щастя. А ще - сьогоднішній хамський вчинок бойовиків з паспортом загиблого, вбитого ними Василя... І на це вже була і ще буде наша реакція. Бо не забудемо.

І природа сьогодні була як наш настрій. У Мінську - справжнє торнадо, - я такого урагану давно не бачила. Зламані не дерева, а цілі посадки поблизу міста, лежачі сосни, відірваний шматок даху в аеропорту і крихітний двомісний перевернутий, понівечений літачок, що валявся на аеродромі.

Цей ураган - як те, що відбувається в душі, коли здається, що все перевернуто і зламано, але потрібно йти далі. Дуже важко. Морально тяжко і важко. Але хлопцям там і їх сім'ям тут в тисячу разів важче. Тому не маємо права опускати руки. Вже завтра я знову і знову буду стукатися в усі дипломатичні двері з вимогою не забувати про заручників і разом їх звільнити. І дякую Господу, що цей день позаду.

Текст публікується з дозволу автора.

Оригінал

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.