6 грудня 2016, вівторок

Детективний день. Як звільняли Савченко

коментувати
Детективний день. Як звільняли Савченко
Не було жодної міжнародної зустрічі президента і міністра закордонних справ, де б не говорили про політв'язня №1 в Росії - Надію Савченко

Цьому дню передували десятки нарад у президента, сотні виснажливих міжнародних зустрічей, де повторювалося одне ім'я – Надя, важкі розмови з мамою Марією Іванівною про долю іі доньки, зусилля українських дипломатів і політиків, зусилля іі родини - мами і сестри, тисячі акцій підтримки Надії від всіх людей доброї волі по всьому світові, мінські переговори, де опоненти шаленіли від однієї згадки про Савченко.

Не було жодної міжнародної зустрічі президента і міністра закордонних справ, де б не говорили про політв'язня №1 в Росії - Надію Савченко. Де б не вимагали ії звільнити. 
Ця операція готувалася кілька останніх місяців. Ми чекали від РФ відповіді про процедуру передачі Надії . Найбільше боялися всіляких коментаторів-всезнайок всіх мастей і фасонів, які чули дзвін, не знали, де він, але бігли на всі ефіри розповідати. І друга сторона брала паузу.

Навіть сьогодні, коли інформація про звільнення Надії передчасно просочилася в російські ЗМІ і ії підхопили українські - ми дуже переживали, щоб операція не зірвалася.
Для нас це був майже детективний день. 6.30 – літак. Президентський борт вилітає за Надією. Ростов. Ми не маємо права сходити з трапа. Операцією за дорученням президента керує керівник СБУ. Згідно домовленостей, Надія має зайти в літак в ту хвилину, коли російський літак, що в цей час приземлився у Києві, забере на свій борт двох російських вбивць-грушників. 

"Я мушу побачити перетин кордону! О! Україна! Харків! Полетіли в Чугуїв!" - сміється вона

Година очікування. Починається рух двох машин без номерів. Там – спецназ, ФСБ і десь там, за темними вікнами Надія. Чекаємо ії виходу. Раптом в нас починають обриватися телефони: в російських ЗМІ запущено інформацію про літак, звільнення і т.д. Все затримується. Ми нервуємо. Дивимося з відчинених дверей літака в очі тим, хто в машині. 

Все! Пішов рух! Вона виходить в оточенні десяти чоловіків в формі. Вона дивиться на небо і жадібно хапає повітря . Вона піднімається на борт і кричить: " Слава Україні!" Ну, і ще дещо, але то нехай залишиться за кадром....): даруємо їй букет в патріотичних кольорах . "Я не люблю квіти!"- відрізає Надія (чуєте, дорогі колеги, раджу вам Надії квіти не дарувати). Кладе букет поряд: "Це мамі віддам"– каже. Нарешті ми обнімаємося. Вона – як натягнута струна, ще не вірить в те, що відбувається, розповідає, що п’ять годин сиділа в тому автобусі без номерів, очікуючи руху додому, в Україну. Вона, мабуть, інакше уявляла собі ці перші емоційні хвилини. 

Тим часом нашому борту поки що не дають виліт. Надя скидає зимові чоботи, психологічно відходить, відмерзає, показує нам свій нехитрий скарб, який везе в Україну: саморобки з паперу, які конструювала - збирала аби зайняти себе в камері. І подарунок мамі на день народження: тарілочку, яку сама склеїла, і тоді, у березні , не могла віддати сама. 

І ще - два величезних пакети з листами. Це тільки ті, що отримала цього місяця! 
Вона мчить в кабіну пілотів і нарешті посміхається. Щиро, широко і щасливо. Вона вже не Їжачок. Тільки в кабіні вона відчула, що все, що відбувається – це правда. 
У нас , якщо чесно, теж післястресся, бо перехвилювалися, бо знаємо, як важко боролися багато людей за звільнення Надії, і як усе було хитко і непевно. 

Надія говорить ті перші слова, які хоче сказати всім, хто ії підтримував. Потім знову різко піднімається з крісла і мчить в кабіну пілотів: "Я мушу побачити перетин кордону! О! Україна! Харків! Полетіли в Чугуїв!" - сміється вона. 

Дві години дороги ми спілкуємося про головне : звільнення всіх інших. Надія жадібно розпитує про інших заручників : скільки їх ще залишається в РФ і скільки в ОРДЛО, як просуваються переговори по їх звільненню. Розповідаємо про те, що найближчим часом очікуємо позитивних новин про Геннадія Афанасьєва і Юрія Солошенка і тому так переживали, щоб сьогодні все відбулося. Надія дуже хоче, щоб іі Голос почув весь світ і щоб цей Голос допоміг звільнити нам всіх наших бранців. Вірю, так і буде.

Нарешті – Україна. Мама і сестра змогли обняти Надію.

А ми - працюємо далі. Маємо звільнити всіх.

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.