16 грудня 2017, субота

Влада і багатство – разом чи нарізно?

коментувати
Чи мають право люди, які мають великі бізнес-активи, займати одночасно державні посади і вважатися елітою країни

Наших політиків упіймали в серйозну пастку, загнавши між молотом і ковадлом. Не заповниш електронну декларацію або сховаєш нажите - в перспективі кримінальна справа. Заповнити все чесно і повністю - виникне запитання: звідки стільки? І знову в перспективі кримінальна справа, люстрація і ганьба.

Історію з е-декларуванням в Україні можна порівняти з тією боротьбою, яку вела свого часу в Грузії команда Міхеїла Саакашвілі зі злодіями в законі. Вони знайшли їх «ахіллесову п'яту» – злодій у законі не може збрехати і сказати, що таким не є. А якщо людина публічно визнає, що вона – злодій у законі, це привід для арешту. Так нова грузинська влада перемогла стару злодійську систему.

І сьогодні в Україні наші чиновники просто змушені задекларувати все або частину «награбованого непосильною працею».

Звичайний українець, мріє про достаток, але змушений тягнути від получки до получки, виявивши, що всі, кого ми називаємо владою, – люди не просто багаті, а непристойно багаті, звичайно ж, починає думати про масові розстріли. Навіть бізнесмен, що живе в достатку, після ознайомлення з деклараціями суддів, митників і податківців вигукує: «Вважайте мене жебраком!». А хтось, дивлячись на електронні декларації наших чиновників, обурюється не стільки самим фактом їх достатку, скільки нелогічною надмірністю цього багатства. П'ятнадцять джипів, 45 швейцарських годинників і своя власна церква – це просто вульгарність і жлобство. Маєтки в стилі Пшонки – багато вензелів і позолоти, картини, на яких господар – римський імператор. Повна відсутність почуття міри і смаку.

Оприлюднення декларацій показало, що більшість наших чиновників і політиків – звичайні жлоби азіатського типу

У людини, яка ненаситна у своєму бажанні багатства, відсутня елементарна культура. Навіщо мати безліч квартир по кількасот квадратних метрів, якщо для життя вистачить і однієї пристойної? Для чого людині десятки багатогектарних земельних ділянок, якщо навіть на одній з них могли б легко розміститися всі її близькі й далекі родичі?

Нам часто кажуть, що Україні потрібні європейські політики. Так от, в Європі існує таке поняття, як достатність. Це одна з європейських цінностей. Достатність. Там політик ніколи не поїде на позашляховику міськими заторами, тому що проїхати три квартали на велосипеді для нього буде і швидше, і зручніше, і вигідніше. І він робить це не тому, що працює на публіку чи хоче, щоб про це написали в ЗМІ. Він цілком може проїхати три зупинки і на метро – саме тому, що так зручніше і вигідніше, а не тому, що це позитивно позначиться на його рейтингу. Мати одну квартиру на 100 кв. метрів у центрі міста – для життя достатньо, на відміну від особняка на 1000 метрів, який вимагає чималих коштів на утримання.

Оприлюднення декларацій насправді показало суспільству, що більшість наших чиновників і політиків – звичайні жлоби азіатського типу. Для них поняття успіху полягає в тупому матеріальному накопиченні: чим більше, тим краще. А якщо ти живеш не в палаці, у тебе немає Бентлі, і за тобою не їздить кортеж дорогих машин з охороною – ти просто невдаха.

Але найголовніше у всій цій історії з е-деклараціями – навіть не те, що ми побачили істинне обличчя нашої влади. Не культурний шок. І навіть не праведний гнів, що хтось ось так може безкарно публічно показувати награбоване.

За усіма емоційними обговореннями майна і капіталів наших можновладців стоїть одне дуже важливе питання, яке ось вже багато років вислизає з-під уваги звичайних громадян.

Чи може людина, яка свідомо обирає долю політика і державного чиновника, мати в своїх життєвих пріоритетах особисте матеріальне благополуччя? Чи може бути однією з його головних життєвих цілей навіть не просте матеріальне благополуччя, а надмірне багатство, яке обчислюється неймовірними сумами не тільки на банківських рахунках, але й у кеші?

Я думаю, що саме це запитання є найбільш важливим в українському державному будівництві. Воно куди важливіше за безліч інших запитань, які нам підносять як державотворні. Якою мовою нам говорити, яка наша національна ідея, яким має бути устрій нашої держави, і нарешті, що нам робити з агресивним сусідом на сході – все це важливі запитання. Але куди важливіше запитання, на яке українці повинні самі собі чесно відповісти, звучить так: чи мають право люди, які мають великі бізнес-активи, які займаються підприємницькою діяльністю, обіймати одночасно державні посади? Та чи можуть саме вони вважатися елітою країни?

Мені здається, що для нинішньої України, де немає законодавчого обмеження для бізнесменів, що прийшли у владу: ні, не мають. Інакше ми знову отримаємо саме таку злодійкувату псевдоеліту, яка сьогодні є в Україні.

І вирішити цю проблему можна двома шляхами – законодавчі бар'єри для тих, хто володіє бізнес-активами в їх державній кар'єрі і соціально-електоральний фільтр для обраних політиків.

На жаль, українці в своїй масі вважають, що політика - це якраз для бізнесменів. І влада цю ідею активно підтримує. А емоційні реакції нашого народу на оприлюднений список майна правлячого класу деякі експерти від влади оцінюють, як просту пролетарську заздрість – мовляв, люди вміють заробляти, а ви їм заздрите.

Якийсь наукоподібного вигляду юнак з титруванням «політичний експерт», виступаючи на телеканалі, скаже: «А що ви хотіли? Не мають же наші політики бути жебраками!».

Нас намагаються привчити до думки, що у верхніх ешелонах влади і суспільства мають бути люди, які зуміли заробити за останні 25 років дуже значні капітали. Нам намагаються вселити думку, що вони цього варті. А якщо ти бідний, то у владі тобі робити нічого. Більше того: обивателі мовчки визнають, що влада для того й існує, щоб найспритніші і щасливі могли забезпечити свій добробут.

Але ж має бути навпаки: чим більший бізнес, тим більш небезпечний твій прихід у владу для суспільства. Виборець однозначно повинен такому політику ставити «чорну мітку». Якщо ви сидите в комісії з відбору вчителів для школи, де вчаться ваші діти, то пункт у біографії кандидата «відсидів за педофілію» робить його фігурою непрохідною. І аргумент, що він любить дітей здається знущанням. Ось так само має бути і з бізнесменом, що йде у владу. І аргументи, що це люди розумні, успішні, з великими можливостями, багаті, а значить, не будуть красти, повинні здаватися знущанням. Якщо ти вирішив присвятити своє життя державній діяльності, це ніяк не поєднується з інтересами накопичення багатства.

Так, ніхто не сперечається: люди, які обрали своєю діяльністю державну політику, повинні жити гідно. Питання тільки в тому, де межа цього «гідно»? Де межі того самого достатнього рівня життя, якого дотримуються європейські політики?

Насправді, все дуже просто: у державного чиновника повинні бути нормальні умови для життя – квартира, транспорт, можливість купити собі їжу та одяг. Багато пропонують сильно збільшити цим людям зарплату, щоб відвернути їх від спокуси стати корупціонерами. А що, то, хто йдуть у владу, повинні нести в собі цю спокусу?

Я твердо переконаний: думка про те, що політик або чиновник повинен мати доходи, що значно перевищують рівень життя простих громадян – це міф. У всіх розвинених країнах політики, міністри, чиновники, судді отримують зарплату, яка порівнянна з середнім рівнем зарплат у країні. І їх діяльність зокрема призвела до того, що цей середній рівень забезпечує цілком гідне життя більшості населення. А додатковим бонусом і нагородою в житті цих людей є не надмірне матеріальне благополуччя, а престиж у суспільстві та можливість розв'язувати завдання державної ваги, що мають значення для всієї країни. Ці люди йдуть в політику і державне управління, бо для них престиж їх професії важливіший за кількість машин, годинників та земельних ділянок. І справа зовсім не в тому, що вони хотіли б все це мати, але закон не дозволяє. Людям такого рівня це, за великим рахунком, просто нецікаво.

Звичайно, в розвинених країнах є люди багаті, і навіть дуже багаті. Але там це – зовсім не політики. Накопичення величезних багатств – справа бізнесменів.

Головний висновок, який має зробити українське суспільство з оприлюднення електронних декларацій можновладців, може бути тільки один. Необхідно на законодавчому рівні дозволити займатися в цій країні політикою і державною діяльністю тільки тим людям, які не мають ніяких інших інтересів, крім державних.

Всі, хто бажає бути багатим, нехай займаються бізнесом – бути багатим, і навіть дуже багатим, не заборонено. Навпаки, нехай таких багатих людей буде якомога більше – це піде на користь всій країні. Але якщо твоя мета – збагачення, то політика – не твій шлях. А якщо вирішив займатися політикою – то твоєю метою повинно бути зовсім не збагачення, а виключно створення багатої і сильної держави.

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.