5 грудня 2016, понеділок

Якщо настає кінець світу

коментувати
Ми ще маємо час, щоб виправити ситуацію, але він стрімко закінчується

Дайте мені розпочати мову про стан сучасного світу, і я гарантовано зіпсую будь-яку вечірку. Не тому, що хочу цього, просто мені важко не дивитися увсебіч і не замислюватися, чим насправді є нинішній хаос на міжнародних ринках – незначними підземними поштовхами або ж мова йде про глобальний зсув тектонічних плит, які були основою світопорядку; зсув, наслідки якого можуть бути вельми непередбачуваними.

Що, коли зараз закінчуються одночасно кілька епох?

Якщо ми спостерігаємо кінець більш ніж 30-річної епохи стрімкого зростання Китаю і, відповідно, здатність Китаю підживлювати глобальне зростання за допомогою свого імпорту, експорту і покупки енергоносіїв у майбутньому стане дедалі менш надійною?

«Тепер, коли боргова булька лопає, зростання Китаю припиняється, - написав Майкл Пенто, президент інвестиційної компанії Pento Portfolio Strategies, на CNBC.com. - Ослаблення юаня, падіння акцій на Шанхайській біржі (з червня 2014 року вони знизилися на 40%) і падіння обсягів залізничних перевезень (на 10,5% порівняно з аналогічним періодом минулого року) яскраво ілюструє, що Китай не тільки не зросте на очікувані 7%, але і взагалі може не продемонструвати зростання. Проблема в тому, що 34% глобального зростання припадало на Китай, а ефект мультиплікатора, який країна мала на ринки, що розвиваються, збільшує цей показник до 50%».

Що, коли епоха нафти по $100 за барель доходить кінця, і всі країни, чиї економіки залежали від високих цін, будуть змушені вчитися рости по-старому – виробляючи товари і пропонуючи послуги, в яких будуть зацікавлені інші держави? Завдяки прогресу США в розробці технологій гідророзриву, горизонтального буріння та використання «великих даних» для пошуку родовищ влада ОПЕК над цінами скінчилася. Країни, які планували свій бюджет, виходячи з ціни $80-$100 за барель, зіткнуться з серйозним браком грошей якраз у момент, коли їхнє населення збільшилося? Це стосується Ірану, Саудівської Аравії, Нігерії, Індонезії та Венесуели.

Що якщо зараз закінчуються одночасно кілька епох?

Що, коли скінчилася і епоха «середніх країн»? Під час Холодної війни можна було бути середньостатистичною державою, яка нещодавно здобула незалежність, з кордонами, штучно накресленими метрополіями. Дві наддержави були готові завалювати вас міжнародною допомогою, давати вашим дітям освіту в Америці чи в Москві, розвивати ваші збройні сили і купувати ваші неякісні експортні товари або сировину.

Що, коли розвиток техніки, програмного забезпечення і автоматизація означають, що ці країни більше не можуть розраховувати на виробництво як джерело зайнятості, а продукти, які вони виробляють, не можуть конкурувати з китайськими; що кліматичні зміни стають проблемою для їхнього навколишнього середовища, а ні Росія, ні США не хочуть мати з ними справи, бо все, що вони отримають – це нові витрати?

Багато з цих крихких, штучних держав не відповідають етнічним, культурним чи демографічним реаліям. Вони нагадують будиночки у трейлерних парках, побудовані без реального фундаменту – а те, що відбувається сьогодні, завдяки глобалізації, зміні клімату та розвитку технологій – все одно, ніби торнадо, що мчить на цей трейлерний парк. Деякі з цих країн розвалюються, і багато їхніх жителів намагаються перетнути Середземне море, щоб втекти зі свого світу хаосу у світ порядку, який для них уособлює Європейський Союз.

Але якщо і епоха ЄС дійшла кінця? Цього тижня агентство Reuters повідомило про попередження Німеччини: якщо інші країни не стануть на заваді подальшому припливу біженців і не «звільнять Берлін від необхідності приймати біженців самотужки, Німеччина може закрити кордони». Деякі німці навіть хочуть встановити паркан на кордоні. Один з високопоставлених консерваторів сказав: «якщо ви побудуєте паркан, це буде кінцем Європи, яку ми знаємо».

Що, коли епоха ізоляції Ірану закінчена, і якраз тоді, коли арабська система розвалюється, а ізраїльсько-палестинська угода про дві держави стала історією? Як усі ці молекули будуть взаємодіяти одна з одною?

І якщо це відбувається саме тоді, коли двопартійна система в Америці, здається, отримує більшу частину енергії від лівих і правих радикалів? Що, коли вибори 2016 року будуть вибором між соціалізмом і, фактично, фашизмом – ідеями, здавалося, померлими в 1989 і 1945 роках?

Ці «якщо» і «коли»  створюють політичну картину, з якою доведеться мати діло наступному президентові США. Але ось ще одне, найгірше «якщо»: якщо під час президентської кампанії нікому навіть не спаде на думку поставити ці запитання? Як ми забезпечимо зростання, зайнятість, безпеку і сталість?

Ми ще маємо час, щоб виправити ситуацію, але цей час стрімко закінчується – прямо як остання зіпсована мною вечірка.

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Томаса Фрідмана. Републікування повної версії тексту заборонене.

Оригінал

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.