8 грудня 2016, четвер

Головна загроза новому президентові США

коментувати
Порядок на Близькому Сході залежить від місцевих жителів, але вони ще не готові, і результатом цього стає зростаючий хаос і втеча людей у світ порядку

Я тільки що прочитав книжку, яка сподобалася б і Бараку Обамі, і Дональду Трампу.

У ній стверджується, що останні двадцять років американської зовнішньої політики були потьмаренням: ерою, коли США стали могутнішими, ніж всі їхні супротивники; впали в стан геополітичного сп'яніння і вирішили, що хочуть бути не просто поліцейським, що захищає свій народ, але ще й соцпрацівником, архітектором і ткачем, що займаються створенням нових держав за кордоном.

Наміри були добрими, і в деяких випадках втручання дійсно допомогло врятувати людські життя. Але ці зусилля не привели до створення стабільного демократичного ладу, якого ми прагнули, тому і нинішній президент, і кандидати в президенти хочуть уникнути цього в майбутньому – якщо вийде.

Але чи вийде?

Книга професора міжнародних відносин Майкла Мандельбаума називається «Місію провалено: Америка і світ після Холодної війни», і вона стане однією з найбільш обговорюваних книг про зовнішню політику в цьому році.

Починаючи з рішення адміністрації Буша-старшого в 1991 році вторгнутися до північного Іраку та створити безполітну зону, щоб захистити іракських курдів від небезпечного лідера Саддама Хусейна. "Основні міжнародні ініціативи Сполучених Штатів протягом наступних двох десятиліть стосувалися внутрішньої політики та економіки, а не поведінки інших країн", - зазначає Мандельбаум, у співавторстві з яким я написав у 2011 році книгу "Це були ми".

"Основним напрямком американської зовнішньої політики стала не війна, а управління, не те, що робили інші лідери за межами своїх кордонів, а те, що вони робили в своїх країнах", - пише Мандельбаум, перераховуючи операції США в Сомалі, Гаїті, Боснії, Косово, Іраку і Афганістані, а також нагадуючи про реакції на китайську політику в галузі прав людини, спроби демократизації російської політики, розширення НАТО та мирний процес між Ізраїлем і Палестиною.

Після Холодної війни США впали в стан геополітичного сп'яніння

"Сполучені Штати після Холодної війни стали нагадувати дуже заможну людину, мультимільярдера серед інших країн", - стверджує автор. "Людину, якиа покинула царство необхідності, у якому жила під час Холодної війни, і ввійшла у світ вибору. Вона вирішила витратити частину своїх величезних грошових запасів на геополітичний еквівалент предметів розкоші: перевлаштування інших країн ".

У всякому разі, "США прагнули перетворити внутрішній устрій країн, з якими вони стикалися, на еквівалент власного демократичного, конституційного ладу", - додає Мандельбаум. "Під час Холодної війни Сполучені Штати кидали всі свої сили на стримування; в період після Холодної війни їх потягнуло на трансформації. Холодна війна передбачала оборону Заходу; після закінчення Холодної війни метою зовнішньої політики стало політичне і ідеологічне розширення Заходу ".

Метою цих місій, за його словами, було навернути у свою віру не окремих людей, а цілі країни, і у них була одна спільна риса: всі вони виявилися провальними.

Мандельбаум просить не розуміти його перекручено. США дали відсіч дуже поганим хлопцям в Росії, Сомалі, Косово, Іраку, Афганістані, а потім і в Лівії: «Військові місії США були успішними. Але політичні місії, що були потім, спроби трансформувати політичний процес в країнах, де США здобули перемогу силою зброї, провалилися».

Чому? Тому що політичний успіх ніколи не був нам підконтрольний. Такі нормативні трансформації можуть йти тільки зсередини, для них потрібна воля місцевих гравців до подолання ворожості та зміни усталених традицій.

У кожному з цих випадків, стверджує Мандельбаум, «політична трансформація залежала від них, і вони були до неї не готові».

Після того, як ми підтримували одну з цих ініціатив в Іраку в надії на те, що вона трансформує суспільство, з висновком Мандельбаума складно сперечатися. Але тоді виникають інші серйозні питання, починаючи от з якого: хто ж тоді буде підтримувати порядок у всіх цих країнах?

У ранні історичні періоди світ розраховував на те, що слабкоконтрольованими зонами будуть займатися імперії – Османська імперія 500 років контролювала Близький Схід. Потім світ покладалася на колоніальні держави. Потім – на місцевих царьків, полковників і диктаторів.

Але що якщо зараз ми увійшли у постімперське, постколоніальне та поставторитарне століття? Древнім царькам, полковникам і диктаторам не доводилося мати справу з громадянами, настільки тісно пов'язаними один з одним і з світом, повним смартфонів. До того ж, у них були масштабні запаси нафти або ресурси, отримані від наддержав, які допомагали тримати народ у вузді. Що ж робити тепер, коли населення зростає, нафтові доходи скорочуються, і платити людям за покірність вже не вийде?

Єдиний варіант – більш розумна влада та соціальний контракт з рівними громадянами. Але це повертає нас до аргументів Мандельбаума: що якщо все залежить від них, але вони ще не готові, і результатом цього стає зростаючий хаос і втеча людей у світ порядку – в Європу і Північну Америку?

Тоді нам, можливо, доведеться знайти спосіб допомогти їм, але способом, який ми можемо собі дозволити. Це буде одним з найбільш серйозних зовнішньополітичних викликів, з якими зіштовхнеться наступний президент – саме тому йому або їй неодмінно треба прочитати цю книгу.

Переклад НВ

Новое время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Томаса Фрідмана. Републікування повної версії тексту заборонене.

Оригінал

Більше думок тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.