9 грудня 2016, п'ятниця

Імітація парламентаризму

коментувати
Парламент у нас начебто є, а от повноцінних партій практично немає

Український парламентаризм — дуже дивна штука. Парламент у нас начебто є, партійна система є, навіть вільні і демократичні вибори є. А партій практично немає. Є їхня імітація - якісь збірні команди політиків, об'єднаних не стільки переконаннями, скільки бажанням контролювати певний фінансовий потік. Політтехнологи називають їх «політичними проектами».

Попрацювавши трохи в парламенті, маючи досвід участі у двох виборчих кампаніях, я дійшов висновку, що невдачі України на ниві реформ і перманентна політична криза є наслідком нашого неповноцінного парламентаризму. Його імітація призводить цілком закономірно до імітації люстрації, реформ, боротьби з корупцією. Здається, більшість наших громадян взагалі не усвідомлює, що таке парламент, як він працює і для чого потрібні політичні сили.

Здавалося б, за чверть століття нормальні партії вже повинні були виникнути. Але цього не сталося. Навпаки, відбувається зворотний процес — партії з ідеологією відходять на маргінес, а їхнє місце займають безликі «політпроекти». Ще в минулому парламенті у нас були комуністи і свободівці, а тепер немає і їх. Практично всі партії, крім кількох, що пройшли в нинішнє скликання в 2014 році, були поспіхом створені прямо перед виборами. Це одноразові проекти, які були створені під конкретну виборчу кампанію. Збірні команди, що складаються з розкручених або нерозкручених, але заможних людей, які мають один з одним мало спільного. Думаю, немає потреби пояснювати, що козак Гаврилюк, Микола Мартиненко та Тетяна Чорновіл — люди з різних всесвітів. Проте до недавнього часу, поки Мартиненко не склав мандат, всі вони були в одній фракції Народного фронту.

У наших політпроектів немає ідеології, а їхні програми написані таким чином, щоб не було з чим посперечатися. Якось на одному з засідань парламенту я зловив себе на думці, що депутатів можна легко поміняти фракціями, і ніхто цього не помітить. Їхня риторика абсолютно однакова. У кожній фракції є комбат, є журналіст, є активіст, і фракції можуть вільно обмінюватися між собою комбатами і журналістами. Якщо один комбат з БПП перейде в Народний фронт, а інший комбат з Народного фронту — в БПП, у цьому не буде ніякого протиріччя, тому що у фракцій немає ідеологічних принципів, які вони могли б переступити.

У парламенті європейських країн подібна рокіровка була б неможлива. Консерватори не бігають до лібералів, а ліберали не переходять до соціалістів, тому що програми партій мають цілком конкретну ідеологічну основу, що чітко встановлює правила гри. Якщо ти правий радикал, який виступає проти мігрантів та одностатевих шлюбів, тобі ніколи вже не буде місця в ліберальній партії, яка бореться за права ЛГБТ. А коли немає ніяких принципів, коли всі гострі питання в програмі навмисно оминають увагою, коли всі фракції парламенту «за стабільність і проти корупції» - то можна міняти партії, як рукавички. В Україні помаранчевий націонал-демократ може піти у прокремлівський Опозиційний блок, а колишній регіонал, який голосував за диктаторські закони, може вступити в Блок Петра Порошенка. Яка різниця? Адже всі борються «за краще життя».

Депутатів можна легко поміняти фракціями: у кожній є комбат, є журналіст і є активіст

Всю принадність вітчизняного парламентаризму я мав «задоволення» відчути на власній шкурі. У зовсім юному віці я вступив до партію УДАР і заснував у Донецьку місцеву партійну організацію. Але вже через кілька років, після того, як УДАР досяг перших успіхів, а Віталій Кличко став міським головою столиці, партія виявилася раптом не потрібною. Одного зовсім не прекрасного дня всіх партійців поставили перед фактом — партія вливається у Блок Петра Порошенка. Рішення ухвалювалося на самій верхівці, після довгих кулуарних переговорів. Думки членів партії на місцях не питали. Люди, які вклали в партію власні кошти і працю, були просто викинуті на вулицю. Всі їхні зусилля були марні, тому що УДАР виявився класичним проектом. Спочатку я наївно вважав, що ідеологія і осмислена програма — з часом будуть. І що з часом у нас все це виробиться в процесі роботи. Сьогодні мені зрозуміло, що ідеологія і програма — фундамент партбудівництва. Без них не може бути партії, як бізнесу не може бути без бізнес-плану.

Згідно з чинною Конституцією, Україна — парламентсько-президентська республіка. Але без повноцінних партій, без справжнього парламентаризму така республіка ніколи не зможе нормально функціонувати. І перш ніж правильно відповісти на питання «Що робити?», необхідно, щоб суспільство просто змогло це усвідомити. Неможливо зруйнувати владу олігархів доти, доки олігархи утримують всі парламентські політсили. Я вже достатньо часу провів у Раді, щоб зрозуміти: зруйнувати корупційну систему, будучи її частиною, неможливо. Всі розмови в стилі «давайте вступимо в олігархічну партію і змінимо її зсередини» — не більше, ніж утопія. Не змінимо. Доти, доки політичні проекти будуть створюватися на гроші олігархів, вони гратимуть за їхніми правилами.

Щоб створити справді ефективний парламент, який зможе формувати ефективний Кабмін, доведеться все починати з самого початку. Починати з того, з чого треба було починати ще в 1991 році — із створення справжніх ідеологічних партій, які існують на партвнески, а не кишенькові проекти Коломойського, Фірташа і Ахметова. Саме з цього починався європейський парламентаризм. І Україні доведеться рано чи пізно прийти до цього, подобається нам це чи ні.

Так, це дуже важкий, важкий шлях. Але легких шляхів не буває, і кожен, хто обіцяє такий шлях - обманює. Дуже просто всі свої біди звалити на владу і олігархів, і при цьому не ходити на вибори. Але тоді держава просто перестане існувати. Вона вже перебуває на межі.

Сьогодні в Україні вже прокльовуються паростки нових політичних сил, які у майбутньому прийдуть на зміну політичним проектам. Виникають дрібні партії, які діють переважно на голому ентузіазмі, заробляють фандрайзингом і показово дистанціюються від великих спонсорів. Але результати все ще мізерно малі. І не останньою чергою тому, що і вони не можуть визначитися зі своєю ідеологією і часто спокушаються скотитись у популізм. Хороші хлопці — на жаль, не професія. Навіть у молодих і гарячих поки немає чіткого алгоритму «Що робити?».

Настав час зупинитися, озирнутися навколо і видихнути. Необхідно зрозуміти, що будь-які жертви будуть марні доти, доки ми не навчимося обирати правильний шлях і діяти осмислено. Почати можна прямо зараз. З розуміння, що в Україні немає парламентаризму, і його потрібно створювати практично з нуля, як ніби надворі початок 1990-х.

ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Єгор Фірсов   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її курсором та натисніть Ctrl+Enter

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.