22 серпня 2017, вівторок

Відставання України – це ганьба

коментувати
Революція в Україні була дуже кривавою. Я не думав, що після стількох жертв політики будуть такими цинічними, що повернуться

Перше враження від України у 1996 році — аеропорт, схожий на автовокзал в якомусь маленькому містечку Чехії. Вулиці Києва тоді не освітлювалися, не було вивісок та білбордів, працювали лише три пристойних ресторани. Але, з іншого боку, машин мало, так що навіть на Хрещатику можна було припаркуватися в будь-який час.

Перша велика угода, яку ми здійснили в Wood & Company, виявилася невдалою. Ми купили 4% акцій найбільшого на той момент банку Україна. Операцію провели на Українській фондовій біржі та ПФТС, про неї написали The Wall Street Journal і The Financial Times як про першу масштабну операцію з українськими цінними паперами. Ми заплатили, але банк не поспішав передавати пакет акцій. Після мене викликав голова правління банку і запропонував підписати папір про те, що моя компанія відмовляється від угоди. Інакше, додав банкір, він не може гарантувати мою безпеку. Я відмовився.

Ми почали боротися, але у нас нічого не вийшло. Хоча нам допомагав посол Великої Британії, зустрічалися з Віктором Ющенком, який тоді був головою НБУ і обіцяв, що угода відбудеться. Договір довелося розірвати. Потім нам стало відомо, що політики, які тоді перебували у владі, крали гроші з банку Україна. Коли вони дізналися, що іноземці купують 4% і стають великими акціонерами, почали переживати, що це змусить банк працювати прозоро.

Це навчило нас бути обережнішими: ми зрозуміли, що в Україні підписаний договір нічого не значить. Набагато важливіше розуміти, з ким ти маєш справу, яка його історія та репутація. Це, на жаль, несильно змінилося, бо в суді добитися правди дуже важко. Суди і правоохоронні органи залишаються дуже корумпованими.

Якщо говорити про позитивні зміни, то в цілому бізнес-середовище в країні стало іншим. Раніше під час моїх поїздок на заводи, щоб познайомитися з топ-менеджерами підприємств, обов'язково треба було з ними випити. За перший місяць в Україні я випив стільки горілки, скільки за все своє попереднє життя. Зараз цього немає. Люди переймають міжнародний досвід. Середовище стало більш інтернаціональним, все підтягнулося до тих стандартів, які є в Європі.

За перший місяць в Україні я випив стільки горілки, скільки за все своє попереднє життя. Зараз цього немає

Я завжди вважав і говорив іноземним інвесторам, яких супроводжував, що українці нічим не відрізняються від чехів або поляків. Країна межує з ЄС та нічим не поступається іншим країнам за рівнем культури, релігії. Люди освічені, дивляться те саме ТБ, мають схожу споживчу поведінку. Тому Україна повторюватиме той шлях, який пройшли центрально-європейські країни після падіння соціалізму.

Так і відбувалося, хоча фінансова криза 2008-2009 років відкинула нас далі за інших. І правління Януковича — теж. Останні два роки нас гальмувала російська військова та економічна агресія, але після революції з'явилася надія на зміни всередині країни. Зараз зрозуміло, що їх не буде. У вересні 2014‑го, коли я побачив списки до парламенту і зрозумів, що місця в них продаються, я дуже розчарувався. Революція в Україні була дуже кривавою. Я не думав, що після стількох жертв політики будуть такими цинічними, що повернуться. Як і раніше, щоб стати депутатом, потрібно вкласти мінімум $3 млн. Ці гроші не просто треба відбити (бажано швидше), але ще й заробити. Тому ти приходиш до коаліції та кажеш: я буду одним з ваших депутатів, тільки хочу, наприклад, свого прокурора, або міліціонера області, або заступника в держкомпанії закупівлі. І вже на цьому потоці відіб'юся.

У людському сенсі дратує те, що деякі українці не здатні спокійно стояти в чергах. Я багато літаю і бачу, як люди поводяться, наприклад, в аеропортах країн ЄС: не намагаються когось обігнати або натиснути. А деякі українці прагнуть першими прорватися в літак або через паспортний контроль, хоча в результаті всі летітимуть одночасно. Хоча останнім часом таке відбувається набагато рідше, це було актуальним років 10 тому або більше.

Ще не стільки дратує, скільки обурює, що Україна відстає в економічному розвитку від Польщі, Чехії, Угорщини, Румунії та навіть Болгарії. І мені здається, що це ганьба. Хотілося б, щоб відставання скорочувалося або, принаймні, не збільшувалося.

Мені здається, справа в керуванні державою. Адже людський ресурс такий само, як і на Заході, — потрібно просто правильно ним керувати. В Україні є величезна кількість компаній, які вважаються одними з найкращих у світі. Якби цей менеджерський підхід перенести на держрівень, то й країна розвивалася б набагато успішніше. А люди, які приходять у владу, більше думають про свою кишеню, а не про розвиток країни.

Це, на жаль, не змінилося.

Матеріал опубліковано в журналі «Новое Время» від 19 серпня 2016 року в рамках проекту «25 років потому». Републікування повної версії тексту заборонено

Більше точок зору тут

Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.
ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Томаш Фіала   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її курсором та натисніть Ctrl+Enter

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.