27 травня 2017, субота

Чому нас не візьмуть в НАТО

коментувати
В умовах нинішнього конфлікту і протистояння з Росією в альянс нас ніхто не прийме. Але це не означає, що ми не отримаємо гарантії безпеки

Сьогодні на Міжпарламентському раді Україна-НАТО спікер Верховної Ради Андрій Парубій говорив про необхідність членства України в НАТО, а віце-прем'єр з питань євроінтеграції Іванна Клімпуш-Цинцадзе додала, що Україна подасть заявку на членство в Альянсі в 2020 році.

Альтернативи НАТО, про які йшла мова раніше – нейтральний статус, участь в ОДКБ (військовому блоці на чолі з Росією) – відпали вже давно. І участь в ОДКБ, наприклад, була неприпустимою ще в часи президентства Леоніда Кучми: коли значна частина населення була проти, та й ситуація в цілому виглядала як повернення під геополітичний ковпак Росії.

За часів Віктора Януковича використовувався варіант нейтрального статусу, але, як показала практика, все це не допомагає: у разі будь-яких внутрішньополітичних змін в Україні Москва буде агресивно захищати свої інтереси і плювати на будь-який нейтральний статус, як плювала в свій час нацистська Німеччина. Нейтральний статус не є захистом, і ми, на жаль, у цьому переконалися.

Тим не менш, я не поділяю оптимізму ні Парубія, ні Клімпуш-Цинцадзе. Думаю, в позиціях обох політиків присутнє або відстоювання інтересів (партійних чи особистих), або особисті стереотипи. Сувора реальність полягає в тому, що ми не зможемо швидко стати членом НАТО. Ми вже намагалися.

Мене здивували слова Парубія про рішення Бухарестського саміту, мовляв, ми повинні стати членом НАТО. Адже саме тоді, на жаль, через тиск Росії і позиції Німеччини та Франції нам дали стоп-сигнал. Не було відмови, моркву нам виставили: мовляв, у перспективі ми можемо стати членом НАТО; але це була абстрактна обіцянка. Нам не дали навіть Membership action plan (план дій щодо членства в НАТО). Нам навіть в перехідному статусі відмовили на той момент.

Зараз, коли ми два роки піддаємося агресії з боку Росії, намагалися зблизитися з НАТО і отримували неофіційні, але досить чіткі сигнали: в умовах нинішнього конфлікту і протистояння з Росією ніхто нас приймати до альянсу не буде. З однієї простої причини: щоб не допустити ризику прямого зіткнення між НАТО і Росією. І це, на жаль, дуже серйозна проблема.

До прихильників вступу в НАТО я хочу донести неприємну річ: навіть НАТО не є абсолютною гарантією

Але це не означає, що у нас немає інших варіантів, і ми будемо марно стукати в зачинені двері. Потрібно використовувати альтернативи. Зокрема, двосторонні зв'язки у сфері безпеки з країнами НАТО, готовими виступати в ролі наших військових союзників, надавати нам певні гарантії безпеки.

Ці гарантії не будуть абсолютними. Більше того, зараз абсолютних гарантій безпеки не існує в природі. Навіть ядерна зброя не є такою гарантією безпеки. Ніщо і ніхто не може їх нам надати.

До прихильників вступу в НАТО я хочу донести неприємну річ: навіть НАТО не є абсолютною гарантією. Стаття 5 Статуту НАТО, на яку часто посилаються (якщо нападають на країну-члена альянсу, інші країни повинні прийти їй на допомогу), поки жодного разу не перевірялася. Але ось в чому полягає ця неприємна річ: у країнах Балтії сумніваються, що в разі нападу «зелених чоловічків» на одну з них стаття 5 Статуту спрацює. І я чув це від дуже авторитетних і політично незаангажованих експертів з балтійських країн. На жаль, і в 2014, і в 2015 році з'явилися сумніви: чи захистить їх НАТО, якщо буде використана технологія «зелених чоловічків».

Це стосується лише країн Балтії і Східної Європи. Країни «старої Європи», зрозуміло, будуть захищати. Але от щодо нових членів НАТО такої впевненості немає.

Тому я не спрощував би ситуацію. НАТО – наша стратегічна перспектива, і ми будемо рухатися в бік членства. Але що нам дадуть членство в найближчі роки – в цьому у мене є дуже великі сумніви. Поки триватиме стратегічне протистояння з Росією з ризиком прямого військового зіткнення, цілий ряд країн НАТО (Німеччина і Франція), думаю, будуть блокувати надання Україні членства в альянсі. Адже ми бачимо зараз, що навіть за темою санкцій вони зараз готові дати задній хід. І вже тим більше вони не будуть проявляти активність, щоб в умовах геополітичного конфлікту надати Україні якісь гарантії безпеки.

Тому залишаються гарантії, пов'язані з активним двостороннім співробітництвом у сфері безпеки з окремими членами альянсу, а також поступовим розширенням співробітництва з НАТО у військово-технічній галузі, а також допомоги альянсу у проведенні військової реформи в Україні.

Також викладу свою гіпотезу: мені здається, що ми будемо вирішувати проблему союзу з НАТО не через формальне отримання членства, а через отримання максимального числа ресурсів, співпраці, але без офіційного закріплення. Іншими словами, ми будемо співпрацювати з НАТО де-факто в стані членства, беручи участь у військових навчаннях, отримуючи технічну допомогу і працюючи за стандартами Альянсу, а також, можливо, маючи неформальні гарантії з боку НАТО, і, можливо, сигнал Росії, що будь-яка пряма агресія проти України буде означати підтримку нашої країни з альянсом. Тобто офіційного членства ми можемо не отримати, але будемо активно взаємодіяти в режимі членства де-факто.

А гарантії безпеки, нехай і не абсолютні, будуть йти в першу чергу від Сполучених Штатів: розвиток стратегічного партнерства, оформлення в тій чи іншій формі цих гарантій замість Будапештського меморандуму. У цьому я бачу певну альтернативу прямого членства в НАТО.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.