5 грудня 2016, понеділок

Як позбавити олігархів влади в Україні

коментувати
Справжня трансформація суспільства має розпочатися з трансформації партійно-виборчої системи

На мою думку, в статті Валерія Пекара про українських олігархів бракує кількох важливих речей.

Олігархат не можна вважати абсолютним злом – він є лише перешкодою для трансформації країни від стану неофеодалізму до інформаційного суспільства.

Через те потрібно, насамперед, ставити довгострокову (років на десять) мету щодо змін в соціальній структурі  суспільства, якою має бути виростання середнього класу. Бо мало заперечувати вплив олігархату - потрібно, щоб був, хоча б у перспективі, суспільний прошарок, політичний вплив якого  переважав би вплив олігархату і який не був би занадто егоїстичним та через це неприйнятним для інших прошарків.

По-друге, у процесу трансформації має бути чітка мета і щодо зміни структури власності загальнонаціональних недержавних активів. Середній клас - це не тільки 70% населення країни між 15% найбагатших та 15% найбідніших, не тільки 14 років освіти у середньому, але ще і володіння не менш ніж 20% вищезгаданих активів. Середній клас є колективним замовником, спонсором та замовником діяльності громадянського суспільства. Немає середнього класу - немає і громадянського суспільства як системи, до якої входять і політичні партії.

Нинішня структура власності в Україні приблизно така: 90% активів належить 300 родинам, тобто 0,003% населення; 9% населення, які за рівнем добробуту відповідають євроатлантичним міркам середнього класу, володіють приблизно 3% активів; приблизно 7% активів належить решті 91.997% населення. Тобто 99.997% населення разом володіють 10% активів - це у дев’ять разів менше, ніж те, чим володіють 300 родин. Такої ненормальної концентрації капіталів немає в жодній іншій країні світу, і вона породжує сотні проблем для розвитку економіки та суспільства загалом.

Для виникнення нормального середнього класу, а з ним і громадянського суспільства, треба поступово  перерозподілити приблизно чверть недержавних активів від олігархату до абсолютної більшості населення.  Не йдеться про якесь тотальне розкуркулення, ліквідацію олігархату як класу чи інші більшовицькі рішення.  Власники великих статків можуть заробляти, але не через використання адмінресурсу, монополізм, зловживання природною рентою та тіньову економіку, яка здебільшого знаходиться під олігархатом.

Не повинно бути партій з прив’язкою не до ідеології, а до особи

Форми і методи поступового, але законного позбавлення олігархату частини активів - це велика та складна тема. Але принаймні дві теми, не менш великі і складні, на іншому боці того перерозподілу – а) якими  формами та методами можуть у ході того процесу законно збагачуватися (заробляти) найбільш вмотивовані громадяни та б) які законні обмеження мають не допустити надмірного їх збагачення та перетворення на олігархів.

Щоб уникнути революційного насильства, треба визнати головними інструментами довгострокової трансформації парламент, але також і уряд та президента. Їх наповнення  та оновлення   йде через партійно-виборчу систему. Але нинішня партійно-виборча система є не ліками, а частиною хвороби неофеодалізму. Бо вона є чужою та ворожою більшість громадян, фінансується олігархатом та обслуговує його потреби,  у справах держави займається тільки загарбанням влади та політичними"призначеннями, руйнівними для  апарату державного управління. Але не  займається підбором, навчанням та вихованням кадрів.

Яскравий приклад: у жодній з нині представлених у Верховній Раді партій та блоків не знайшлося  адекватного кандидата на посаду міністра екології та природних ресурсів.

Всупереч поширеній думці, Євромайдан не став революцією, бо не викликав кардинальних змін у розподілі власності, характері еліт, способах управління. Він був вимушеним бунтом - антисистемним запереченням політичної системи.  Головними його позитивними результатами стало повернення до парламентсько-президентської форми правління та втеча клану Януковича. Решта олігархічних кланів залишилася.

А справжня трансформація суспільства має розпочатися з трансформації партійно-виборчої системи.

І в колонці Валерія Пекаря, на мою думку, ця принципова річ розкрита недостатньо, зокрема:

1. Партії мають бути не угрупованнями для загарбання влади на виборах,  а кадровим резервом для державного управління і мати достатній список  кадрів конкретно на кожну з головних державних посад (парламентські комітети, міністерства та відомства, обласні адміністрації - загалом біля 100 на кожні парламентські вибори).  Через те партії мають постійно займатися пошуком, відбором  та навчанням управлінських кадрів, а не політтехнологів та піарників.

В цьому разі у Верховній Раді не буде проблем з кандидатурами на будь-яку посаду в уряді.

 2. Кожна партія мусить мати чітку ідеологічну прив'язку між чотирьох основних профілів: консервативний,  соціально-демократичний, ліберальний або соціально-екологічний. Не повинно бути партій з прив’язкою не до ідеології, а до особи - з назвами типу БЮТ, блок Порошенка, блок Литвина, Радикальна (радикального популізму?) партія Ляшка. Це безперечна ознака неофеодалізму: як у середньовіччі десятиліттями могли тривати криваві міжусобиці без жодної ідеї, крім особистих чвар між якимись феодалами, скажемо - між боярином Юсуповим та князем Шуйським,  або в Британії - війна Білої та Червоної троянд.

3.  Щоб відсікти партії від фінансування олігархатом, має бути заборонено, як у Литві, фінансування політичної діяльності юридичними особами та трудовими колективами - тільки фізичні особи, притому одна особа повинна мати право витратити за рік на підтримку політичної діяльності не більше половини середньомісячної по Україні зарплати, тобто нині не більше двох тисяч грн на рік (в США  діє обмеження - не більше п’яти тисяч доларів на рік).  Партії мають цінувати навіть невеликі внески виборців, реально працювати на них та звітувати перед ними. Не повинно бути жодного бюджетного фінансування партій.

4. Обсяг платної виборчої реклами на радіо та ТБ має бути жорстко обмежений. Засоби розголосу, які належать олігархату, мають бути перетворені на громадські. Почати треба з П’ятого каналу: якщо президент не хоче від нього відмовлятись, то він і досі є не президентом, а бізнесменом - хай займається бізнесом і не дурить громадянам голови.

ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Сергій Федоринчик   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її курсором та натисніть Ctrl+Enter

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.