18 серпня 2017, п'ятниця

Торговці страхом

коментувати
Система, яка дозволяє окремим особистостям збагачуватися за рахунок інших з допомогою контролю над політикою, виявилася напрочуд живучою. Вона все ще на місці і відмінно себе почуває

Суть олігархічного режиму виражається в чотирьох словах. Приватизація прибутків і націоналізація збитків.

Три роки тому українці прогнали Віктора Януковича — людину, яка намагалася стати одноосібним господарем 45‑мільйонної країни. Перемога виявилася неповною. Система, яка дозволяє окремим особистостям збагачуватися за рахунок решти суспільства за допомогою контролю над політикою, медіа та командними висотами в економіці, виявилася напрочуд живучою. Вона, як і раніше, на місці — і давайте визнаємо це, відчуває себе значно краще, ніж десятки мільйонів українців, що вимучені злиднями та війною.

У перший день після перемоги Революції гідності, 22 лютого 2014 року, ми з Кахою Бендукідзе почали працювати над книгою, яка повинна була розкрити суть глибоких змін, здійснених в Грузії командою Міхеїла Саакашвілі. Я тоді запитав у автора та ідеолога грузинських реформ: "Що робити з українськими олігархами?" В той день ми розмовляли багато годин, бесіда знову і знову поверталася до головного питання. Сам у минулому великий бізнесмен, Бендукідзе скептично ставився до ідеї "розкуркулити" капітанів українського бізнесу. "Все зводиться до того,— сказав він,— чи остання це революція". Найнадійніший спосіб покінчити з всевладдям грошових мішків: затвердити нові правила гри, і тоді олігархи або збанкрутують, або перетворяться на звичайних великих бізнесменів.

Як виявилося, Донбас легко може обійтися без Ахметова, а фінансова система України — без Коломойського

Через пару тижнів Бендукідзе прилетів до Києва  і, поспілкувавшись з міністрами, політиками і підприємцями, зробив два важливих висновки. По-перше, революція не завершена: у владі залишилася стара еліта. По-друге, швидкі реформи в таких умовах неможливі: максимум, що можна зробити,— це боротися за підвищення прозорості, створюючи заділ на майбутнє.

За минулі три роки ми переконалися в тому, що олігархічна система зробить все від неї залежне, щоб правила гри залишилися незмінними. Під тиском громадянського суспільства їй довелося піти на багато поступок, але ключове питання будь-якої революції — питання влади — як і раніше, вирішується на користь багатої суперменшості.

Доповідь Центру економічної стратегії, про яку йдеться в цьому номері НВ,— важлива віха в боротьбі українського суспільства зі старою системою. Сухо, точно, без політичного афекту описані основні аспекти олігархічного порядку, що прирікає Україну на животіння і відсталість. Після таких досліджень робити вигляд, що нічого не відбувається, неможливо. Питання руба поставлено: хто — кого. Переможе або Україна — або олігархи.

Для того щоб перемогти, ми повинні розуміти суть проблеми. Справа не тільки в особистостях, які персоніфікують олігархічний лад,— Порошенко, Ахметов, Коломойський, Пінчук, Фірташ, яким присвячена доповідь. Проблема набагато глибше.

Олігархи — породження страхів і невігластва пострадянського суспільства, бенефіціари індустріальної структури СРСР, жахливо перекошеної на користь важкої промисловості. У "лихі 90‑ті" колишні комуністи, які очолили перехід пострадянських країн до ринку і демократії, більш за все на світі були стурбовані "збереженням керованості". Нинішні мешканці верхніх рядків списку найбагатших — вигризли своє місце під сонцем, довели, що саме на них треба робити ставку при виході з‑під радянських завалів. Затвердившись на командних висотах, олігархи зайнялися тим, що вміють робити найкраще — за допомогою своїх медіа та економічної сили торгувати страхами, лякаючи країну тим, що без них буде криза, розвал, кінець світу.

Сьогодні ми добре знаємо ціну олігархічної стабільності. Як виявилося, Донбас легко може обійтися без Ахметова, а фінансова система України — без Коломойського. Нам довелося дорого заплатити за те, що ми так довго вірили в створювану ними ілюзію, за те, що ми пасували перед їхньою владою.

Олігархи — це проекція наших страхів. Якщо ми хочемо перемогти, то повинні перестати боятися. Україні потрібно провести справжню, а не бутафорну десовєтизацію. Ми дійсно повинні змінити правила гри. Після трьох років війни це означає, що нам доведеться не тільки демонополізувати ключові сфери нашого життя (енергетику, транспорт, телебачення тощо), не тільки очистити політичну систему від тих, для кого влада — це гроші, але і закликати олігархів до відповідальності. Після трьох років війни і олігархічного business as usual нам не обійтися без "розбору польотів". Інакше нам просто не вдасться встановити нові правила.

Чи готові ми до того, щоб розлучитися з власними страхами і вийти на траєкторію розвитку?

Від відповіді на це питання залежить майбутнє України.

Колонка опублікована в журналі Новое Время від 17 березня 2017 року. Републікування повної версії тексту заборонене

Більше поглядів тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.