8 грудня 2016, четвер

Огляд реформаторів: у пошуках справедливості

коментувати
Тиждень структурних реформ на честь Кахи Бендукідзе. День п'ятий: як прийти до правової держави

Почну з палінодії. Прочитавши мою попередню колонку з описом дебатів навколо реструктуризації «Нафтогазу», товариш, думку якого я ціную, сказав: «Даремно ти так різко про Бно-Айріяна. У міністерстві енергетики - це єдина людина, з якою можна про щось розмовляти». Я перечитав написане і змушений погодитися. Критику політичного образу, в якому виступав Михайло Бно-Айріян, легко сплутати з переходом на особистості, що не було моєю метою. Сподіваюся, у подальшій полеміці з керівництвом «Нафтогазу» Михайло знайде переконливіші аргументи – а така полеміка, безумовно, необхідна. Немає нічого небезпечнішого, ніж пускати реформування «природних» монополій на самоплив.

Заключний день Тижня був присвячений найгострішій проблемі України. Слабкість економіки, від якої ми всі так втомилися, обумовлена нестачею справедливості. Ти засіяв поле – а хто збере врожай? За відсутності чесних судів та некорумпованої правоохоронної системи, відповідь очевидна: «Ти – якщо пощастить».

Судова реформа – одна з тих матерій, де персональне лідерство практично неможливе. Такими словами відкрив п'ятий день Олексій Філатов, заступник глави президентської адміністрації, який відповідає за відновлення правосуддя в Україні.

Об'єднуватися проти деструктивної держави українці навчилися. Питання в тому, щоб об'єднатися заради створення держави правової

Ось кілька базових фактів. Довіра до судової влади в Україні надзвичайно низька. Лютневе опитування ТNS показало: президенту довіряє 25% українців, прокуратурі – 17%, судам – 16% (Верховній Раді – 9%). Вражаючим чином персоніфікована виконавча влада, що несе левову частку відповідальності за ситуацію в країні, користується у громадян більшою довірою, ніж гілки влади розподіленого типу – парламентська і судова.

За даними USAID (2015 рік), ситуація ще гірша: судам довіряють лише 5% опитаних, у тому числі 16% тих, хто брав участь у судових процесах, і 4% тих, хто не брав участь. Самі судді сприймають довіру до них як досить високу: в березні 2016-го вони оцінили рівень довіри в 46%.

Якість судової системи можна вимірювати й інакше, нагадав Філатов. За його даними, в Україні оскаржується 4% судових рішень, ухвалених у цивільних, господарських та адміністративних справах, і 10% - якщо мова йде про кримінальний процес. Чим вища інстанція, тим менше оскаржень: наприклад, у Верховному суді мова йде про 0,04% від усієї кількості справ, що розглядається в Україні. «Якщо міряти цими показниками, то судочинство у нас досить якісне, і суди повинні були б заслуговувати на довіру, - констатував Філатов. - Але ці дані показують, що ложка дьогтю псує будь-яку бочку меду, а якщо цих ложок більше, ніж одна і вкидаються вони з певною періодичністю, то така бочка вже нікому не потрібна».

Немає сенсу зупинятися на перерахуванні безлічі змін, прийнятих в Україні після того, як у 2014 році була розроблена стратегія судової реформи, тим більше що й сам Філатов кваліфікує «більшість цих робіт як підготовчі». По-справжньому судова реформа ще не починалася. «Зараз є певне відчуття, що з одного боку ми можемо зробити ривок, а з іншого, – що ми можемо втратити динаміку», - сказав Філатов. Ті, хто знає його ближче, сприйняли цю заяву як дуже різку. Йдеться про поправки до Конституції, що застрягли в Раді.

«Вони потрібні для розв’язання декількох фундаментальних проблем, - сказав Філатов. – По-перше, для усунення політичної залежності судової системи. По-друге, не можна істотно змінити систему відповідальності і [по-третє] – кваліфікаційні вимоги до суддів». Є великі сумніви в наявності достатньої кількості голосів.

Чи можливі quick wins у судовій системі? Про це була наступна панель, підготовлена «судовою» групою Реанімаційного пакету реформ. Бендукідзе і його соратники пов'язували можливість швидкого прогресу українського правосуддя з його інтернаціоналізацією. Наприклад, з перенесенням вищої апеляційної інстанції в одну з європейських країн або залученням до складу Верховного суду експатів з Канади, які володіють українською (це дозволило б уникнути масового корумпування перекладачів). Ідея в тому, щоб залучити в українське судочинство людей, які понад усе ставлять свою репутацію. На жаль, ані поправки до Конституції, ані виступи представників юридичної спільноти такої можливості не передбачають. Тільки експерт РПР Тарас Шепель представив концепцію реформування господарських судів, що передбачає залучення в цю систему іноземних суддів, але не в мантії, а як «присяжних». Реакція присутніх правознавців була, м'яко кажучи, не надто підбадьорливою.

Проміжний підсумок обговорень – реформа правосуддя в Україні «зависла», і навіть в оптимістичному сценарії (Рада схвалить поправки до Конституції) очікувати швидких змін при нинішньому політичному розкладі не варто. Що ж, негативний результат – теж результат.

А що з реформою правоохоронних органів? Я попросив Давіда Сакварелідзе розповісти про проблеми, пов'язані з реформою прокуратури, яку в імперські часи (і досі в Росії) називали "государевим оком".

Його головна думка – відсутність концептуального розуміння, для чого Україні потрібна прокуратура. «За рік моєї роботи в Генпрокуратурі я не бачив, щоб президент або прем'єр-міністр зібрали нараду і разом обговорили хоча б річний план реформи правоохоронних органів, – сказав Сакварелідзе. – Все починається з цілей вищого політичного керівництва – чи мають вони спільне розуміння і бачення розвитку України і чого вони хочуть домогтися, наприклад, за рік». Замість вироблення та реалізації кримінальної політики («які підходи у вищої влади України до контрабанди, торгівлі наркотиками, до злочинів, скоєних неповнолітніми») прокуратура виконує функцію гаранта безпеки для президента і влади в цілому. «Нинішній образ генерального прокурора – це фігура в мундирі, з зірочками генеральськими, яка більше повинна обиратися за критеріями вірності і послужливості, а не за розуміння суті й концепції прокуратури», - сказав Сакварелідзе. За його словами, навіть в радянський час у прокуратури було більше розуміння сенсу своєї діяльності, ніж зараз.

Який же вихід? Тільки політична воля вищого керівництва країни. Не видно зараз? Що ж, в Україні ніхто не приходить до влади навічно.

На закінчення Сакварелідзе згадав історію дворічної давнини.

Влітку 2014-го Бендукідзе виступав перед українцями, які здобули західну освіту. Його запитали: «Каха, ми стояли на Майдані, ми змінили владу, але нічого не відбувається».

«Просто не щастить, - відповів Каха. - Не пощастило один раз, пощастить іншого разу. Український народ має унікальне властивість об'єднуватися – незважаючи на те, що держава слабка і в багатьох випадках деструктивна».

Об'єднуватися проти деструктивної держави українці навчилися. Питання в тому, щоб об'єднатися заради створення держави правової. Це головне питання політичного порядку денного і головний підсумок Тижня структурних реформ на честь Кахи Бендукідзе.

Про попередні дні Тижня структурних реформ на честь Кахи Бендукідзе читайте тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.