10 грудня 2016, субота

Огляд реформаторів: лібералізація валютного режиму

коментувати
Тиждень структурних реформ на честь Кахи Бендукідзе. День другий: вільний рух капіталу

Давайте визнаємо очевидне: команді Міхеіла Саакашвілі, яка отримала владу в Грузії після Революції троянд, було легше, ніж переможцям Революції гідності. Грузія в кінці 2003 року пішла від СРСР куди далі, ніж Україна на початку 2014-го. У другій половині 1990-х в Грузії було проведено реформи охорони здоров'я та освіти, судова реформа. Ці реформи не можна назвати надто успішними, але будівельний майданчик для подальших перетворень було розчищено – в той час як в Україні більшість сфер, в яких присутня держава, являла собою нагромадження радянських і пострадянських норм, мало сумісних з нормальним життям.

Візьмемо найпростіший і очевидний приклад – гроші. Лібералізація валютного режиму – свобода придбання валюти для торгових операцій і вільний рух капіталу – була здійснена Грузією ще в 1990-і. І хоча Каха Бендукідзе, якому 20 квітня виповнилося б 60 років, приклав-таки руку до лібералізації валютного режиму, зробив він це в Росії, де в результаті його активності в кінці 2003 року була проведена глибока лібералізація цієї сфери. На думку самого Бендукідзе, саме ця система забезпечила стабільність російської економіки після захоплення Криму – незважаючи на зниження нафтових цін і санкції.

В Україні досі діє валютний Декрет 1993 року, що забороняє, по суті, всі операції в іноземній валюті, крім дозволених. До цієї архаїки додалися обмеження, введені в лютому 2015 року, коли Нацбанк, що залишився фактично без золотовалютних резервів, за допомогою драконівських заходів збив попит на валюту.

Другий день Тижня структурних реформ на честь Кахи Бендукідзе як раз і був присвячений лібералізації валютного регулювання. Мета цієї реформи – перетворити українських громадян і компанії на повноцінних учасників глобального ринку. Формально, Україна – дуже відкрита економіка – зовнішньоторговельний оборот нашої країни перевищує 100% ВВП. По суті ж, плодами цієї відкритості користуються лише ті, хто має доступ до «метру держкордону».

Реформи, розтягнуті в часі, дозволяють консолідуватися противникам реформ

Які результати двох з половиною десятиліть такого валютного режиму? Заступник директора Центру економічної стратегії Марія Репко, без якої організувати цю дискусію було б неможливо, нагадала, що за два з гаком десятиліття Україна як була, так і залишилася постачальником сировини на світові ринки, частка сировинного експорту стійко зберігалася на рівні 70%. Іншими словами, «самостійна» грошово-кредитна політика НБУ як мінімум не сприяла диверсифікації української економіки. Артем Рафаелян з реформаторського проекту EasyBusiness оцінив прямі й адміністративні витрати бізнесу, викликані валютним регулюванням, в 540 млн гривень у рік, а неотримані доходи, пов'язані з очікуванням виконання дозвільних процедур, - в 2,4 млрд гривень. Куди складніше оцінити, скільки Україна щорічно недоотримує прямих іноземних інвестицій через обмеження не тільки на виведення, але й введення капіталу. Враховуючи, що в нашому макрорегіоні (Європа та Центральна Азія) лише 10% країн мають аналогічні обмеження, Україні важко розраховувати на популярність серед іноземних інвесторів. Не дивно, що в 2014-2015 роках країна зіштовхнулася з цим інвестиційним голодом: порівняно з піковим, 2007-м, роком відношення валового нагромадження основного капіталу до ВВП знизилась в два рази до критичних 13-14% ВВП, констатувала Репко.

На мій подив, на користь досить рішучих кроків щодо лібералізації валютного режиму висловилися і два банкіри, які брали участь в обговоренні, - голова правління UniCredit Bank Тамара Савощенко і член правління українського Ощадбанку Дмитро Золотько (готовність банкірів вільно висловлювати свою думку в присутності регулятора – непоганий комплімент на адресу останнього).

До слова, хороша новина полягає в тому, що відкритих противників цієї реформи - до речі, як і земельної – знайти не так просто. Відмінна новина, що головний «власник» реформи – Національний банк України – кровно зацікавлений у її проведенні. Перший заступник голови НБУ Влад Рашкован нагадав, що до 2019 року Україна зобов'язана привести своє валютне законодавство у відповідність з європейськими нормами. Це означає, що на демонтаж архаїчної системи у регулятора не так багато часу – три роки. За словами Рашкована, перші кроки зі зняття обмежень (він називає цей етап «дебюрократизацією») можуть бути ініційовані у найближчі тижні. Загальну логіку реформи він описує так: спочатку знімаються обмеження на вхід капіталу – потім на вихід; спочатку звільняються операції за поточним рахунком (зовнішня торгівля) – потім з капітального (інвестиції за кордон); спочатку свободу інвестування за кордон отримують корпорації – потім фізичні особи.

Аргументів на користь негайної лібералізації додала макроекономіст Олена Білан з Dragon Capital. Кон'юнктура на ринку сталі, що залишається ключовим предметом українського експорту, з початку року помітно покращилася (у чому будь-хто може переконатися, дивлячись на курс гривні в обмінниках, що зміцнюється), в країні третій квартал поспіль спостерігається економічне зростання, а інфляція різко сповільнилася. Коли починати, якщо не зараз?

Суть суперечки добре проілюстрував запрошений спікер цього дня – голова Одеської держадміністрації і співзасновник Bendukidze Free Market Center Міхеіл Саакашвілі. «Реформи 2014-2015 років були надто боязкими і не принесли полегшення українцям», - сказав він. Помилка реформаторів, які виявилися не готовими рухатися швидко і по всьому фронту, може дорого обійтися Україні, попередив губернатор: люди, які так і не скуштували плодів реформ, можуть відвернутися від європейського вибору і підтримати на наступних виборах адептів "русского мира". Вихід, за словами Саакашвілі, один – об'єднання реформаторів і рішучий рух вперед.

Дебати, що завершували цей день, пройшли між «радикалами», яких представляли автор цих рядків і Владислав Сочинський, і «поміркованими» в особі Рашкована і Рафаэляна були присвячені саме темпам валютної реформи. Наші аргументи зводилися до того, що питання часу – критично важливе. Реформатор ніколи не знає наперед, скільки ще він протримається у владі, тому у поетапної реформи менше шансів на втілення, ніж у реформи одномоментної. Реформи, розтягнуті в часі, дозволяють консолідуватися противникам реформ. Нарешті, чим рішучіше діє реформатор, тим менше часу на адаптацію потрібно бізнесу і суспільству, що скоротить пов'язані з адаптацією витрати.

Передуючи дебатам, я сказав, що суперечка йде між однодумцями – ні той, ні інший бік не ставить під сумнів необхідність забезпечити вільний рух капіталу, питання лише в термінах. Це дійсно так: у даному випадку ми обговорювали лише темпи. І все ж, слухаючи Рафаеляна, я подумав, що фундаментальна відмінність між сторонами все ж є. Ми, радикали, відчуваємо глибокі сумніви в рятівну роль регулювання і не розуміємо, як можна навчитися плавати, поки в басейні не з'явилася вода. Професор Чиказького університету Луїджі Зінгалес нещодавно вдало перефразував відомий вислів Жоржа Клемансо про війну і генералів: «правила фінансів занадто серйозна річ, щоб довіряти їх банкірам» (навіть якщо йдеться про співробітників центрального банку).

Але це вже тема для зовсім іншої розмови.

Тиждень структурних реформ на честь Кахи Бендукідзе. Про перший день читайте тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.