4 грудня 2016, неділя

Українська тоталітарна травма

коментувати
Українська тоталітарна травма
Країна повинна взяти на себе роль хранителя пам'яті про жертв тоталітаризму ХХ століття

У країнах колишнього Радянського Союзу 9 травня традиційно є Днем перемоги та відзначення закінчення Другої світової війни. Але, якщо говорити про Україну, то здається, що тут ця війна ніколи не закінчувалася. З набуття незалежності в 1991 році Друга світова стала для українців свого роду гібридним полем битви за минуле, і результат цієї битви визначить майбутнє країни. У суспільстві символи і гасла того конфлікту володіють такою ж силою, що і в 1930-1940-і роки.

Сьогоднішні політичні та геополітичні дискусії незмінно йдуть в аналогії часів Другої світової війни. Найбільше турбує той факт, що гібридна війна Росії в Криму та Східній Україні багато в чому спирається на зусилля Кремля, спрямовані на зображення українців як сучасних спадкоємців гітлерівських легіонів. Ця пам'ять про війну, що не стихає – симптом тоталітарної травми, характерної для сучасної України, країни зі шрамом, що залишилися після трагічних подій, коли ця земля опинилася в центрі найстрашніших злочинів проти людства як з боку Гітлера, так і з боку Сталіна. Повноцінне розуміння цього унікального тоталітарного спадку є ключем до вирішення українського кризи ідентичності та врегулюванню суперечок про минуле, прийнятному для всього народу.

Після падіння Києва в XIII столітті під натиском монголів і до ХХ століття Україна не мала власної державності. Кілька століть вона була розділена між конкуруючими імперіями. Це зробило країну особливою вразливою для двох конкуруючих тоталітарних тенденцій, які набирали силу в хаосі поствоєнного періоду початку ХХ століття. Боротьба за контроль над Україною грала центральну роль як у нацистському, так і в радянському порядку денному. Наслідки цієї боротьби руйнівні.

Тоталітарна спадщина України дозволила Росії розгорнути проти неї гібридну війну

Крім іншого, Україна стала ключовим полем битви в рамках російської Громадянської війни, на ній у 30-ті роки сфокусувалася сталінська машина вбивств, і вона ж стала найбільшим завоюванням гітлерівської операції «Барбаросса». Протягом тривалого періоду після закінчення російської революції і до 1950-х років Україна була, в буквальному сенсі, найбільш смертоносним місцем на планеті - лабораторією тоталітарного терору, яка забрала життя від 15 до 20 млн українців. В епоху безпрецедентних руйнувань Україна стала основним полем вбивств.

Міжнародні оглядачі мало говорять про статус України як головної жертви нацистського та комуністичного тоталітаризму. Відбувається це, в першу чергу, тому, що ми досі не звикли до думки, що Україна є окремою державою. Тим не менш, наслідки пережитого Україною тоталітаризму як і раніше дають про себе знати. Нинішні розбіжності, що існують між українцями, є прямим наслідком кампаній етнічних чисток і масштабних зрушень у складі населення, натхнених з Москви і Берліна. Менш помітне наслідок тоталітарного минулого – загальне почуття відчуження від держави і майже повна відсутність віри у владу. Це поляризує ставлення до минулого і робить неможливим досягнення консенсусу, підштовхуючи країну до радикальних політичних течій.

Спадщина тоталітарної епохи також проявляється в культурі конспірологічних теорій і таємних історій, які продовжують процвітати по сьогоднішній день. Це виражається у всьому: від відсутності національних лідерів до толерантності до корупції у владі. Нарешті, найголовніше: тоталітарна спадщина України дозволила Росії розгорнути проти неї гібридну війну, створивши благодатний грунт для кремлівських, емоційно заряджених інформаційних атак.

Експлуатація Росією тоталітарної травми України перетворилася на один з пріоритетів національної безпеки, а також стала одним із питань міжнародного порядку денного. Щоб вилікувати історичні рани, Україні потрібно перестати дивитися на окремі події, такі, як, наприклад, сталінський голодомор або нацистська окупація, ізольовано. Замість цього слід виробити підхід, який би представляв пережитий у ХХ столітті тоталітарний досвід України як єдиний наратив. Це критично важливо для того, щоб покінчити з негативним сприйняттям України, а також стати одним з найбільш видимих посттоталітарних суспільств. Тільки тоді Україна знайде спільну мову з зовнішнім світом. Тільки тоді українці всіх верств суспільства зможуть виробити всебічний і консолідоване почуття національної ідентичності.

Цей процес вже йде повним ходом. Другий рік поспіль українці відзначають річницю капітуляції нацистів загальнонаціональним Днем пам'яті та примирення. На відміну від пишноти і парадів, які практикуються в путінській Росії, українцям пропонують згадати жертв того конфлікту. Новий національний День пам'яті також демонстративно визнає перші два роки Другої світової війни, коли Гітлер і Сталін разом будували плани з розділу Східної Європи – те, про що радянські та сучасні російські історики вже дуже довго намагаються забути. Наступним етапом цього процесу має стати розширення осмислюваного тимчасового відрізка: від 1939-1945 до, як мінімум, 1917-1954 років, що дозволить Україні взяти на себе роль хранителя пам'яті про жертв тоталітаризму ХХ століття.

Щоб втілити це в життя, українська влади повинна розробити план великого меморіального комплексу та музею, присвяченого жахам, скоєних нацистським і радянським режимами на території країни і за її межами. Крім того, потрібний окремий національний день пам'яті. Річниця підписання пакту Молотова-Ріббентропа 23 серпня могла б стати вдалою датою. Вона вже є визнаним міжнародним днем пам'яті жертв сталінізму та нацизму, але Київ повинен прагнути зробити його набагато більш значущим і грати центральну роль в поминанні цих подій. Те, що 23 серпня передує Дню незалежності України, буде наповнювати цю дату великим змістом і гостротою.

З боку України було б правильним виконати важливе міжнародне завдання щодо вшанування пам'яті жертв самої темної епохи людства. Це також допоможе сучасним українцям зрозуміти складне минуле своєї країни. Замість того щоб вимагати зайняти чиюсь сторону в огидних, порожніх історичних дебатах щодо апокаліптичних пропорцій, майбутні покоління українців могли б вшанувати пам'ять тих, хто загинув і зосередитися на збереженні колективної пам'яті про них. Тут не буде місця для розбіжностей щодо етнічних, релігійних, мовних та інших питань. Українці зможуть об'єднатися на знак визнання свого загального тоталітарного минулого, а також дати колективну обіцянку уникати повторення подібних жахів у майбутньому. Жодна країна не постраждала в ХХ столітті більше, ніж Україна, і жодна країна не буде мати більшої користі від досягнення згоди з цього питання.

Переклад НВ

Новое время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Пітера Дікінсона. Републікування повної версії тексту заборонена.

Оригінал опубліковано на Atlantic Council

Більше думок тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.