22 листопада 2017, середа

Три роки окупації Криму

коментувати
Втрата впливу над Україною - це, без перебільшення, історичний удар по інтересам Росії, який ще довго буде їй відгукуватись

З моменту захоплення Криму Росією на початку 2014 року багато хто став вважати Володимира Путіна свого роду геополітичним генієм. Міжнародна преса часто зображує його таким собі суперлиходієм з повадками Джеймса Бонда, який завжди на крок попереду від невдалих західних опонентів; вирішальним долі світу з глибини свого кремлівського лігва. Путіну, напевно, дуже лестить така гіпербола - свідоцтво відродження РФ і його власного місця в історії. Але якщо він чесний з собою, то мушу зауважити: ціна кримського завоювання постійно зростає. Відповідно, час пошкодувати про фатальний наказ вторгнутися на півострів.

Спершу може здатися, що успіхи Путіна за останні три роки виправдовують цей хід. Йому приписують не тільки вторгнення на материкову частину України, а й взяття під контроль сирійського конфлікту, підрив Європейського Союзу, а також введення Дональда Трампа в Білий дім. Ці сміливі гамбіти зробили Путіна найбільш обговорюваною людиною в світовій політиці і повернули Росію на верхівку глобального порядку денного. Питання тільки в тому, чи дійсно це спрацювало на руку Росії?

З економічної точки зору, однозначно немає. Російська економіка, яка колись притягувала міжнародні інвестиції як магніт і була справжньою причиною популярності Путіна всередині країни, сильно постраждала від зовнішніх авантюр президента. Росіяни сьогодні набагато бідніші, ніж три роки тому. При цьому їм доводиться спостерігати, як все більш обмежені державні ресурси йдуть не на базові суспільні потреби, а на армію.

Напад на Україну розбудив старого недруга Кремля, НАТО

Зовнішньополітичні подвиги Путіна дійсно змінили геополітичний дискурс, але великого зиску від цього Росія не отримала. Напад на Україну розбудив старого недруга Кремля, НАТО. Після чверті століття пошуку свого місця у поствоєнному світі (з моменту закінчення Холодної війни - НВ) військовий альянс, нарешті, знайшов нове життя. Збільшилася військова присутність НАТО біля кордонів Росії, окремі країни-члени нарощують свій військовий потенціал.

Путінський імперіалізм зіграв роль рекрутера НАТО. Вступ Чорногорії в альянс свідчить про серйозний стратегічний зсув в регіоні, який колись вважався сферою впливу Росії. Навіть такі традиційно нейтральні країни як Швеція та Фінляндія активно дискутують про переваги членства в НАТО. Якщо вторгнення до Криму замислювалося як спроба перешкодити планам альянсу, то на ділі воно спрацювало прямо протилежним чином.

Реваншистська зовнішня політика російського лідера мала згубний вплив, причому в усіх напрямках. Кремлівська кібервійна і хакерські атаки на країни ЄС привели до того, що політики, які охоче погодилися б на статус-кво, в результаті змушені були визнати зростаючу загрозу з боку Росії. Путіну також приписують участь в розгойдуванні референдуму щодо виходу Британії з ЄС. Справа закінчилася успіхом, але бажаних результатів це не принесло. Лондон не показує ознак пом'якшення позиції щодо санкцій проти Росії. Навпаки, британські лідери доклали максимум зусиль, щоб продемонструвати свою підтримку України і рішучість щодо Росії.

Перемога Дональда Трампа на виборах в США також закінчилася розчаруванням. Роль Росії в тріумфі Трампа досі є предметом гарячих суперечок, але Кремль явно не приховував своєї радості з цього приводу. Однак цей ентузіазм, судячи з усього, недоречний. Трамп уже позбувся одного зі своїх радників через його зв'язки з Росією. Більше того, американський президент, здається, дистанціюється від розмов про «велику угоду» з Путіним, яка активно просувалась ним раніше. Не дивно, що кремлівські телеканали різко припинили вихваляння Трампа.

Захоплення Криму поширило паніку по всьому пострадянському регіону, знищивши мрію Путіна про Євразійський союз. Замість того, щоб надихнутися ідеєю більш тісного союзу з Росією, колишні радянські республіки нервово шукають спосіб максимально дистанціюватися від Кремля. Перепалка з податливою раніше Білоруссю показала, настільки все далеко зайшло.

Але найбільша невдача спіткала Путіна в Україні. Російська гібридна війна мала зруйнувати українську державу, але замість цього консолідувала українську національну ідентичність, причому настільки сильно, що до 2014 року подібного собі ніхто не міг і уявити. Країна сформувала значну оборону проти подальших імперських пригод Путіна. Втрата впливу над Україною - це, без перебільшення, історичний удар по інтересам Росії, який ще довго їй буде відгукуватись.

Всього цього можна було уникнути. Якби Путін не вторгся в Крим, відносини з постмайданною Україною поступово стабілізувалися б. Кремль не втягнувся б у спадну спіраль гібридних військових дій, які принесли Росії нових ворогів і мало користі. Росія як і раніше була б членом Великої вісімки і бажаним партнером на найвищих майданчиках міжнародної арени.

Замість чого в третю річницю кримського злочину Путін побачить перед очима лише геополітичну конфронтацію, породжену ним самим.

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Пітера Дікінсона. Републікація повної версії тексту заборонене

Оригінал опубліковано на Atlantic Council

Більше поглядів тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.