6 грудня 2016, вівторок

Між Сирією та Донбасом. Що чекає Євросоюз

коментувати
Після закінчення Холодної війни ЄС увійшов у стан розгубленості, невпевненості, чвар і бюрократичного паралічу

Ще до початку саміту лідерів ЄС з урегулювання кризи біженців було помітно, наскільки втомилися 28 країн-членів Євросоюзу.

Кілька лідерів країн Центральної Європи, перш за все, прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, розкритикували так званий «моральний імперіалізм». Ці слова Орбан виголосив на адресу німецького канцлера Ангели Меркель, яка невпинно доводила своїм колегам, чому Європа морально зобов'язана допомогти тим, хто біжить у Європу від воєн і конфліктів.

Лідери Словаччини, Чехії та Угорщини протестували проти рішення міністрів внутрішніх справ ЄС розподілити 120 тисяч біженців між більшістю країн-членів союзу. З їхньої точки зору, на кону стояв національний суверенітет, а не солідарність.

У ході саміту атмосфера змінилася на краще. Президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер представив детальну короткострокову пропозицію щодо того, як впоратися з напливом мігрантів і допомогти Туреччині, Йорданії і Лівану, які прийняли мільйони біженців.

ЄС увійшов у стан розгубленості, невпевненості, чвар і бюрократичного паралічу після закінчення Холодної війни. З моменту возз'єднання Німеччини 25 років тому Європа втратила свій шлях. Втратила впевненість у собі. Втратила чітке розуміння того, якою вона має бути і якою може бути.

У ЄС більше немає зони комфорту, в якій він може знайти притулок

Жодне з цих питань не стояло на порядку денному до 1989 року. Тоді мета полягала у вільній, мирній та об'єднаній Європі. Югославські війни 90-х років потрясли ЄС і повинні були стати достатнім попередженням для Євросоюзу. Проте розпад Югославії виявився недостатньо сильним ударом для того, щоб вивести Європу з її зони комфорту.

Початок розширення ЄС на схід у 2004 році, коли в союз прийняли вісім колишніх європейських країн, припало на дуже захоплюючий час. Розширення покінчило з поділом на Східну і Західну Європу.

Навіть тоді члени ЄС і його інституції не мали чіткого уявлення про те, як використовувати це розширення і як налагоджувати співпрацю з новими сусідами. Було розуміння того, що ЄС повинен функціонувати більш ефективно, тому в 2009 році почала діяти Лісабонська угода. Але це були лише слабкі спроби впоратися з глобалізацією та з ерою, що настала після Холодної війни.

Криза єврозони, російське вторгнення в Східну Україну і десятки тисяч біженців, які прибули й прибуватимуть в Європу, показали нездатність ЄС діяти поза межами своєї зони комфорту.

Для Євросоюзу знову настав період непевності. Грецька фінансова криза далека від завершення. Росія не збирається здавати донбаський регіон у Східній Україні. А результат європейського кризи біженців залежить від того, чи закінчиться війна в Сирії. Це при тому, що Росія застосовує всі можливі дипломатичні і військові методи, щоб врятувати режим сирійського президента Башара Асада.

Саме абсолютна жорстокість Асада і його барельні бомби стали головною причиною загибелі і втечі величезної кількості сирійців, а не самопроголошена Ісламська держава.

ЄС і його члени намагаються вирішити ці три кризи без вироблення будь-яких довгострокових стратегічних цілей. У ЄС немає плану Б на випадок, якщо Алексіс Ціпрас, якого переобрали прем'єром Греції, не зможе відновити стабільність і зростання грецької економіки. У ЄС немає довгострокової стратегії по відношенню до України, не кажучи вже про східних сусідів союзу.

Що стосується кризи біженців, то, як правильно сказав Юнкер, вона нікуди не зникне. ЄС погодився задіяти безліч заходів швидкої допомоги та фінансування проблеми. Але пластир відвалиться дуже швидко, якщо Євросоюз не усвідомить, наскільки сильно глобалізація, дигіталізація і соціальні медіа впливають на нього. У ЄС більше немає зони комфорту, в якій він може знайти притулок.

Саме тому Юнкер краще, ніж Меркель, розуміє, в якому напрямку повинна рухатися Європа. Співчуттю Меркель по відношенню до біженців, яке підштовхується німецькою громадськістю та її власними переконаннями, не вистачає стратегії. Це підтверджується одноосібним рішенням відкрити кордони Німеччини для біженців і стрімким їх закриттям після початку критики з боку власного консервативного блоку та інших лідерів ЄС.

Підхід Юнкера – це щось нове для європейського лідера. Він хоче, щоб ЄС мислив і діяв у термінах політики. У своєму щорічному зверненні 9 вересня президент Єврокомісії виступив з відвертою промовою, де прямо вказав, чому ЄС опинився в такому скрутному стані.

«Я впевнений, що величезні труднощі, з якими сьогодні стикається Європа - як внутрішні, так і зовнішні – не залишають нам іншого вибору, як відповісти на них з політичної перспективи, в політичній манері, враховуючи політичні наслідки наших рішень», - сказав він.

«Зараз не час для звичного порядку речей», - продовжив він. Лейтмотив Юнкера був зрозумілий: більше інтеграції. «В цьому Союзі недостатньо Європи. В цьому Союзі недостатньо союзу», - сказав він.

Українська і грецька криза, а також криза біженців повинні стати достатньою підставою, щоб задати ЄС новий напрямок руху. Але хто ще з лідерів ЄС, крім Юнкера, хоче, щоб Євросоюз діяв політично і вийшов зі своєї зони комфорту?

Більше думок тут

Переклад НВ

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.