6 грудня 2016, вівторок

Чому бомбардування Сирії не допоможуть Заходу

коментувати
Якщо в Європі вірять або сподіваються, що російські бомбардування Сирії зупинять потік біженців, то це самообман

Недавні авіаудари Росії по Сирії – грубе нагадування про падіння впливу Заходу на Близькому Сході і в Північній Африці.

Зростаюча військова міць бойовиків Талібану, які перебувають у стані відкритої війни з силами безпеки Афганістану, наочно довела слабкість очолюваної місії НАТО в цій країні. З відходом Альянсу з Афганістану в грудні 2014 року (після 11-річного перебування там) країна знову поринула у війну. А рішення Сполучених Штатів покинути Ірак у грудні 2011 року, коли уряд в Багдаді було паралізовано інтересами різних сект, і сили безпеки були не готові взяти на себе так звану Ісламську державу, призвело до того, що і ця країна занурилася в чергову війну.

Не забувайте також про Лівію, де в березні 2011 року місія НАТО використовувало мандат ООН, призначений для захисту, щоб позбутися від лівійського диктатора Муаммара Каддафі. НАТО не турбувало себе тим, що буде далі. Вакуум влади заповнився безліччю племен-конкурентів, ісламістськими силами і жменькою справжніх демократів. Державне будівництво не є для них пріоритетом, як не було воно таким і для НАТО.

У світлі цих подій ЄС стикається з трьома неприємними фактами, які вказують на жахливий недолік стратегії, далекоглядності і розуміння криза-менеджменту у Європи.

Рішення Путіна почати вторгнення в Сирію стане повторенням помилки 1979 року

Перший факт: нездатність Європи, а також США, реалізувати державне будівництво. Другий – сумнівний вплив жорсткої сили. Третій – наслідки воєн: мільйони біженців, які тікають із зон конфлікту.

З 2002 по 2013 рік ЄС надав €3 млрд для розвитку і гуманітарної допомоги Афганістану. Афганці могли похвалитися тим, як багато дівчат вперше почали вчитися у школі, скільки жінок отримали можливість працювати. Але ні ЄС, ні США не змогли побудувати сильні інститути в цій країні, які б зберегли хоч щось із згаданих досягнень. Це вимагало б десятиліття зобов'язань, які Захід не хотів інвестувати.

Суміш глибоко вкоріненої корупції, традицій, етнічних непорозумінь і сил Талібану, які ніколи не зникали повністю, повертаються сюди з подвоєною силою. Як тільки стало ясно, що військова операція НАТО в Афганістані буде замінена невеликою тренувальної місією, багато груп скористалися вакуумом безпеки, можливим завдяки подальшим виведенням військ.

Подібне може статися і в Іраку. Очолюване Америкою вторгнення в цю країну фактично знищило наявні в країні державні інститути. Стійких зусиль з побудови нових держінститутів не було. Ще один подібний випадок – це Лівія.

Другим питанням є ефективність використання жорсткої сили. Військові методи можуть бути продуктивними лише в тому випадку, якщо за ними йде слідом довгострокова стратегія розвитку держави, націлена на підтримку та інституалізацію демократії.

Саме це сталося в Німеччині і Японії після 1945 року. Зобов'язання США в цих країнах були беззаперечними. Очевидно, що Холодна війна зіграла вирішальну роль для переконаності США щодо стратегічної необхідності забезпечити стабільність в Західній Європі і побудувати демократію в Німеччині і Японії.

Якщо б США нехтували державним будівництвом, їх жорстка сила була б марною. Це завдало б величезної шкоди стабільності і процвітання повоєнної Європи, а також її здатності захистити себе від Радянського Союзу. Іншими словами, без поєднання жорсткої сили та довгострокової політики м'якої сили, ці країни мали б мало шансів на стабілізацію.

Виходячи з цього, російські бомбардування опозиційних до Башара Асада сил в Сирії мають мало спільного зі стратегією подальшого вирішення проблеми в термінах відродження державних інститутів. Насправді, рішення російського президента Володимира Путіна почати військове втручання в Сирію може повторити помилки 1979 року, коли Радянський Союз увійшов в Афганістан для захисту свого союзника в Кабулі.

Зрештою, Європі (а також Лівану, Йорданії та Туреччині) доводиться мати справу з наслідками цих військових операцій. Біженці прибувають тому, що в кількох близькосхідних країнах немає стабільних і діяльних державних інститутів, не кажучи вже про мінімальну надію на мир і свободу.

І якщо якісь європейські уряди вірять або сподіваються, що російські бомбардування зупинять потік біженців, вони обманюють самі себе. Це нова реальність, яку європейським урядам потрібно прийняти.

Тим не менш, невідомо, чи буде нинішня безпорадність Європи в політиці на Близькому Сході і в спробах впоратися з кризою біженців достатнім аргументом для урядів країн-членів ЄС, щоб розглянути недоліки їх зовнішньої політики, системи безпеки та політики щодо допомоги в розвитку іншим країнам.

Більше думок тут

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.