4 грудня 2016, неділя

Уроки Китаю для України

коментувати
Якщо ми створимо умови для нормальної роботи промислового виробництва, як зробили це в свій час в КНР до нас прийдуть іноземні інвестиції

Чи набуде уповільнення темпів зростання китайської економіки, про яке пишуть багато авторитетних фахівців, стабільного характеру? Чи не є цей феномен лише мемом, породженим економічними аналітиками? Спробуємо розібратися і зробити висновки, в тому числі і в плані досвіду Китаю для України.

Економіка КНР з 1977 року постійно зростає. У 2010 році вона посіла друге місце в світі за величиною номінального ВВП після США (перевершивши американську економіку за показником ВВП за ПКС у 2014 році). Останній рік, коли в економіці Китаю був спад, що спостерігався у 1976 році (коли помер голова Мао Цзедун) - економіка впала на 1,6% за даними Національного бюро статистики Китаю (всі цифри зростання китайської економіки, подані нижче, взяті у НБС Китаю). Наступного року вона вже зросла на 7,6%, в 1978 році економіка КНР зросла на 11,7%. Це був рік початку реформ Ден Сяопіна, найзнаменитішим висловом якого стало: «Все одно, якого кольору кішка. Головне, щоб вона ловила мишей». Це висловлювання Дена позначило перехід китайських комуністичних керівників від жорсткого соціалістичного керівництва економікою в стилі Сталіна-Мао до допуску приватного капіталу та економічному розвитку.

Гарвардський економіст китайського походження Яшен Хуан пише, що економічна реформа почалася з установи системи сімейних підрядів у сільському господарстві, які прийшли на зміну ліквідованим комунам, «великим» і «малим» бригадам.

А у зовнішній політиці була впроваджена політика відкритих дверей«: КНР дозволила міжнародну торгівлю та прямі іноземні інвестиції. Завдяки цьому зростання економіки продовжилось: від 7,6% у 1979 році до 15,2% в 1984 році. І аж до 1988 року (за винятком деяких років) зберігалися двозначні темпи зростання. Хуан стверджує, що цей зріст тоді носив здебільшого ендогенний характер і спирався на внутрішнє підприємництво, яке, в основному, мало сільське походження. Іноземний капітал в ті роки не грав важливу роль у китайському економічному зростанні. Однак на рубежі 1980-1990-х темпи зростання впали - до 4,1% у 1989 році до 3,8% у 1990 році.

Після подій на площі Тяньаньмень і приходу до влади Цзян Цземіня Китай перейшов до іншої моделі розвитку, яка стала орієнтуватися на залучення, насамперед, прямих іноземних інвестицій і полягала в залученні виробників з усього світу, які організовували в Китаї свої філії, а також в акценті на інфраструктурне будівництво. Всі 1990-ті роки зростання ВВП КНР було стабільно високим і перевищувало 10% в рік. З 1998 по 2002 роки спостерігалося відносне уповільнення темпів зростання - 7-9% на рік. А потім - знову зростання в двозначних показниках, аж до 2010 року. Але після цього знову зниження до однозначних показників в районі 8%. І, нарешті, в 2015 році зростання склало 6,9%, тобто був зафіксований найнижчий показник з 1990 року. Цього ж року очікуються приблизно такі ж показники зростання ВВП Китаю.

Економічне зростання і підвищення зайнятості населення необхідні нам вже зараз

Чому я так детально навів всі ці економетричні дані? Для того, щоб читачам, які цікавляться тенденціями розвитку світової економіки (частиною якої є і економіка України), стало зрозуміло, наскільки маніпулювання цифрами - величиною зростання і падіння економіки - тяжіє над умами економістів усього світу і працівників ЗМІ. Мало хто пише, кажучи про зростання або падіння китайської економіки, про природу цього зростання. Адже, як ми побачили, є різниця між зростанням Китаю в 1980-х роках і зростанням Китаю в 2000-х роках. Спочатку була опора, насамперед, на сили суспільства, на його підприємницький дух (мало затребуваний за часів Мао) - капіталізм в Китаї зростав, в основному, «знизу».

Але, починаючи з 1990-х років, зростання китайської економіки було вже похідним від промислової політики влади КНР і діяльності міжнародних виробничих філій західних компаній. В 1990-ті роки, економіка Китаю стала більш технологічною, була збудована нова сучасна інфраструктура (хоча часто - надлишкова), з'явилися технологічні монстри національного походження, які провели багатомільярдні IPO на міжнародних біржах (наприклад, Alibaba). І 6,9% зростання економіки минулого року навряд чи в умовах якісної суті можна порівняти з показниками 1980-х років, зріст яких був більш органічним і не так залежав від активної промислової політики держави.

Чому важливо правильно визначати якість зростання? Американський економіст, лауреат Нобелівської премії Роберт Лукас наполягає на тому, щоб ми не сильно захоплювалися макроекономічними показниками під час оцінки подій в економіці тієї чи іншої країни. І, якщо ми хочемо передбачити наслідки випробування економічної політики, нам варто закласти в модель «глибокі параметри», пов'язані з перевагами, технологіями та обмеженнями ресурсів, які визначають індивідуальну поведінку. Це дозволяє нам згодом передбачати те, як поводитимуться окремі люди, беручи до уваги зміни політики, а потім узагальнювати рішення окремих людей для обчислення макроекономічних наслідків зміни політики. Думка Лукаса важлива не тільки тому, що вона ставить під сумнів багато існуючих макроекономічних моделей розвитку, але також і ще тому, що підштовхує макроекономістів до створення мікроекономічних підстав для своїх моделей. До Лукаса завжди вважалося, що мікроекономічні основи не більше ніж бажані, але він переконав багатьох економістів в тому, що вони необхідні.

Тому головне питання щодо Китаю варто поставити так: чи збереглися в Китаї в достатній кількості ендогенні сили розвитку, які забезпечували темпи його зростання до того, як у 1990-ті роки він перейшов до інтенсивної макроекономічної моделі забезпечення збільшення ВВП - через інфраструктурне зростання і промислову політику, що сприяє залученню міжнародних прямих виробничих інвестицій? Це важливо під час розпочатого зараз повернення багатьох західних промислових філій на батьківщину. Чи зможе тепер Китай знову повернутися до моделі внутрішнього мікроекономічного зростання, але вже на більш високому технологічному рівні?

Як ми знаємо, в СРСР відмова від схожого ендогенного розвитку економіки в часи НЕПу (1920-ті роки) і перехід до індустріальної моделі розвитку дав можливість продемонструвати такі ж, як в КНР, макроекономічні переваги державного дирижизму. І досить високі темпи економічного зростання. Аж до початку 1990-х років, коли після ослаблення ролі держави в економіці СРСР «благополучно звалився».

Чи не станеться щось схоже в Китаї в найближчі роки? Або ж китайський капіталізм вже вкорінився в суспільстві, технологічний розвиток якого сьогодні як ніколи високий, і китайським керівникам вистачить мудрості знаходити потрібний баланс між дирижистськими діями і наданням можливості китайським ендогенним підприємцям розвиватися «знизу»? Сьогодні про це нічого певного сказати не можна. Але я б хотів зазначити, що уповільнення Китаю скоріше є економетричним міфом, який не має нічого спільного зі справжньою якісною природою тих економічних процесів, які зараз там в Китаї, і суть яких в осмисленні того, що відбувається у світовій та національній економіці, та відповідного вибору наступної парадигми економічної політики.

Які висновки варто зробити з цього Україні? Оскільки у нас історично було відсутнє таке ставлення до підприємництва, як в Китаї, нам все ж необхідно зосередитися у своїх мікроекономічних реформах на промисловій пропаганді в середовищі населення, щоб формувати новий трудовий етос молоді (проактивність, віталізм, «етос Дон Кіхота» - як визначає це американський економіст Едмунд Фелпс), який повинен вже в середньостроковій перспективі змінити стандарти поведінки в промисловості, як це було зроблено під час економічних перетворень на Заході і, починаючи з 1990-х років, у Китаї - якщо вже ми вибрали теорію Вашингтонського консенсусу в економічній політиці чи в цілому схиляємося до неї (таке припущення можна зробити, якщо проаналізувати заяви керівників нашої держави).

Але я б все ж таки додав би до такої нашої економічної політики і заходи дирижистського характеру, адже останнє 25-ліття історії економіки Китаю показало, що такі заходи дуже дієві. Нам економічне зростання необхідно вже зараз, і нам вкрай потрібно підвищення зайнятості населення. Інакше в наступне десятиліття ми можемо недорахуватися в країні багатьох мільйонів українців, які змушені будуть виїхати в пошуках кращого життя. Якщо ми створимо умови для нормальної роботи промислового виробництва, як зробили це в свій час в Китаї, до нас теж прийдуть іноземні інвестиції. Тим більше, що логістична складова нашої вірогідної промислової зони для європейців є найбільш для них сприятливою.

Однак стратегічно тільки зміна основ нашої соціальної поведінки у виробництві допоможе подолати розрив між ментальністю наздоганяючого економічного розвитку і ментальністю створення нових промислових зразків, невідомих до цього в історії промисловості (як це стверджує Лукас).

Тільки якісні скачки в промисловому розвитку зможуть дати необхідні і, головне, стійкі імпульси для розвитку будь-якої економіки, яка закінчила відновлювальний економічний цикл, як це зараз відбувається в Китаї. І як це вже відбулося кілька років тому в Україні, економіка якої до кінця першого десятиліття XXI століття теж закінчила відновлювальне зростання після провалу 1990-1995 років, але так і не знайшла драйверів для зростання.

Якщо ми правильно зрозуміємо ці «китайські уроки», то зможемо з успіхом актуалізувати досвід КНР для того, щоб і наші реформи, як і китайські, стали успішними.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.