7 грудня 2016, середа

Чому нам так потрібна єдина національна ідея

коментувати
Ми не станемо європейцями у культурному та цивілізаційному плані, якщо ми будемо залишатися млявими і безініціативними

Важливість консолідуючої національної ідеї була зрозуміла з того часу, коли народи стали усвідомлювати себе, як соціальні сутності. І майже завжди національні ідеї починали формуватися під впливом зовнішньої воєнної небезпеки, що загрожує цим спільнотам. Так, стародавні греки почали усвідомлювати себе як єдиний народ, коли орди перського царя Ксеркса поставили під питання саме існування незалежних і вільних грецьких полісів. Через більш ніж 2000 років, після поразки прусів від Наполеона при Йєні та Ауерштедті, німецький філософ Готліб Фіхте виступив у Берліні з Промовою до німецького народу», в яких він сформував ідеологію майбутньої єдиної німецької держави.

Сьогодні Україна атакована Росією, і процесу мирного вирішення воєнного конфлікту в дипломатичних переговорах («Мінськ-1», «Мінськ-2»), найімовірніше, не буде кінця, оскільки агресивність Росії викликана її геополітичним розташуванням та його трактуванням російськими елітами. А оскільки географічне розташування проживання росіян на планеті не змінити, то й політика Росії, похідна від цього географічного розташування та від її метаімперського минулого, буде незмінно агресивною. Тому ми сьогодні, як колись древні греки та німці, повинні сформувати і свою національну ідею. Хочу в цій колонці сформулювати деякі міркування з цього приводу.

Національна ідея потрібна Україні для того, щоб її рух в історичному процесі мав ідеологію, яка визначає національну стратегію, без яких неможливі й успіхи України у досягненні тих високих рівнів матеріальних показників. Ми повинні розуміти, що «приєднання до Європи» – це не підписання міжнародно-правових договорів між главами європейських держав і нашими керівниками, а дуже тривалий і болісний процес соціальної трансформації українців в напрямі засвоєння ними цінностей і стандартів поведінки, характерних для жителів країн ЄС. Цінностей і стандартів поведінки, які там з'явилися за багато століть їх еволюції. І нам необхідно також розділити з європейцями ці цінності, щоб стати психологічно сумісними з ними для співіснування в єдиному політичному формуванні.

Що відрізняє нас від європейців насамперед, так це ставлення до праці. Деякі українці можуть так довго, наполегливо і зосереджено вчитися і ефективно працювати, як західноєвропейці. Ледве почавши щось робити, ми вже бажаємо спостерігати у себе екстраординарно успішні результати, на досягнення яких ті ж західні країни витратили століття. Європейські країни, в цілому, не перевершують нас за розумом, але точно перевершують нас за характером. І слідом за Фіхте я хотів би побажати нам у майбутньому робити акценти у вихованні молодих українців не тільки на накопичення знань, але багато в чому на розвиток розуму і характеру.

Ми заслужено любимо своє славне минуле, але історія не повинна визначати наш майбутній розвиток

Накопичення знань, яке переслідують наші середня і вища школи, сьогодні навіть трохи надлишкове, оскільки все, що нам необхідно, легко можна знайти зараз в інтернеті. Але вади характеру і волі, недоліки правильних розумних підстав існування, викладання і виховання яких в наших сім'ях, а також у середній і вищій школі, відсутнє, не так легко подолати. І саме ними визначається «дитячість» нашого мислення і поведінки у відносинах з нашими партнерами з Європи. Вони щиро не розуміють, чого ми чекаємо, чому не реалізуємо економічних і політичних реформ. Не розуміють європейці нас тому, що в таких історичних обставинах вони поводились абсолютно протилежним чином. Наприклад, ФРН за період в 15 років після страшної війни, з 1945 до 1960 року, відновила свій довоєнний економічний потенціал і навіть перевершила його, при тому, що втратила свої території. Ми ж вже 25 років навіть не тупцюємо на місці, а тільки падаємо в економічному відношенні, і все чогось чекаємо, чекаємо, чекаємо.

А причиною цього є відсутність в українців соціальної проактивности, прагнення до становлення, до модерну, яке відрізняє мешканців країн ЄС, особливо західноєвропейців. Колись, до соціальних реформ Бісмарка, німці викликали усмішки у французів і англійців рівно за таку ж поведінку, як зараз демонструють українці. Тобто, проблема в історії не нова, не унікальна. Так давайте ж зробимо те, що свого часу зробили зі своєю індивідуальною і соціальною психологією німці.

У нас є все, щоб стати справді європейською нацією в продуктивному і культурному відношенні, але нам необхідно «взяти себе в руки і перестати постійно звинувачувати у своїх бідах то агресивну Росію, то олігархів, то корупціонерів, але тільки не самих себе. Чи винні вони в наших бідах? Безумовно. Але ще більше винні ми самі, виявляючи дивовижну пасивність у проведенні власної трансформації – психологічної й політичної.

У свідомості українців має поширитися критичний ідеалізм – потрібно утвердитися в думці про те, що нам під силу найскладніші завдання сучасної епохи. Ось що може і повинно стати правильною консолідуючою національною ідеєю для українців. Фіхте у «Промовах до німецького народу» писав: «Теорія пізнання має охоплювати всю людину, вона може бути засвоєна лише сукупністю всіх душевних здібностей; вона не може стати загальновизнаною філософією, поки виховання буде вбивати у більшості людей одну духовну здатність за рахунок іншої: уява – за рахунок розуму, розум – за рахунок уяви, або і те, і інше – за рахунок пам'яті».

Ми заслужено любимо своє славне минуле, але не наша історія повинна визначати наш майбутній розвиток. Майбутній розвиток, як говорив сучасний німецький соціолог Ульріх Бек, буде конституйовано технікою, а, отже, і наше майбутнє належить виключно молодим українцям, які подолають в собі страх радикальних звершень, стануть нарешті самодостатніми, і виявивши неабиякі характер і волю, які вони вироблять в нових освітніх установах оновленої України, кинуться до нових вершин національного економічного і соціального прогресу.

Тільки коли ми нарешті асимілюємо у своїй практиці всі ті цінності та ідеали, які притаманні жителям країн ЄС, ми і станемо частиною Європи, безвідносно до того, чи підпишемо ми до того часу формальні політичні договори про це. Ми просто станемо частиною європейської цивілізації за фактом. І я впевнений, що ось в цьому випадку європейці з радістю приймуть нас в «свій клуб», і ми отримаємо при цьому, крім надійних партнерів в економіці, ще й певні гарантії військового характеру.

Але ми не станемо європейцями у культурному та цивілізаційному плані, якщо ми будемо залишатися млявими і безініціативними, і перспектив вступу нашої країни в ЄС у нас тоді, звичайно, не буде. І боюся, що тоді, рано чи пізно, ми знову повернемося в орбіту архаїчної Росії, і це стане остаточним кінцем всіх наших надій на соціальне та економічне відродження України.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.