11 грудня 2016, неділя

Шляхом Китаю і Сінгапуру. Як нам стати успішними

коментувати
Україна не зможе подолати кризу методами Західної Європи. Тому потрібно шукати інші приклади для наслідування

16 грудня окружний адміністративний суд Києва в рамках реалізації законів з декомунізації задовольнив позов Міністерства юстиції України щодо заборони Комуністичної партії. Ця подія змусила мене задуматися – чи є перспективи у "лівої ідеї" в нашій країні? Я вважаю, що у якісної "лівої ідеї" (а не такої, яку пропонували КПУ, СПУ, ПСПУ та іже з ними) в Україні є серйозні перспективи. У цій колонці поясню – чому я так думаю.

Після того, як французькі політичні філософи, соціалісти-утопісти Шарль Фур'є і граф де Сен-Симон на початку XIX століття опублікували свої праці, які в майбутньому стали одним із трьох джерел марксизму-ленінізму, над світом нависла загроза тоталітаризму. Європейські народи ще не знали тоді, що це таке - "полум'яна однодумність мас", і чим це загрожує для світового економічного та гуманітарного розвитку. Тирани Робесп'єр і Сен-Жюст керували революційною Францією з допомогою терору надто недовго, щоб це відклалося в умах європейців. Цивілізація, непомітно для неї самої, повисла на краю безодні. І тому світ повинен бути глибоко вдячний соціал-демократу Едуарду Бернштейну і його ревізії політичної доктрини радикального соціалізму за його гасло "Рух – все, кінцева мета - ніщо".

Запропонована відмова від насильницького повалення капіталістичного ладу в Європі була настільки глибокою, і такою відмінною від соціалістичного мейнстріму, що це викликало бурю обурення у соціалістичних колах, які перебувають під сильним впливом ідей Карла Маркса. Проте, вже до 1920-их років багато соціал-демократичні партії і правих соціалістичних партії Європи (наприклад, британські лейбористи) вносять у свої програми ідеї, близькі д бернштейнівських. І майбутнє показало рацію ідей Бернштейна, а не Маркса і Леніна. Саме завдяки вищезазначеній тезі в Європі виникло крило помірних соціалістів, метою яких стало не знищення тодішнього капіталістичного ладу, а його поступове, еволюційне поліпшення. Нові соціалісти задумали побудувати "капіталізм з людським обличчям". І їм це вдалося.

Ідеї утопічного соціалізму були реалізовані з великих світових держав тільки в колишній Російській імперії та Китаї. Загинули при цьому десятки мільйонів громадян, і не тільки цих країн. Але економічні закони взяли-таки гору: те, що в економічному сенсі було нежиттєздатним, впало на початку 1990-х років (в СРСР), або вимушене модернізувалося в кінці XX століття - початку XXI століття (у Китаї), перейшовши до жорсткого капіталістичного розвитку, приблизно таким, яким він був у Європі в XIX столітті.

В Україні немає завзяття у виробництві, історично властивого західним європейцям

В самій Європі в XX столітті капіталізм, порівняно з XIX століттям, значно пом'якшав. Соціал-демократи раз за разом почали приходити в європейських країнах до політичної влади. Особливо цей процес став масовим після Другої світової війни. Можна сказати, що своїм добробутом Європа зобов'язана ефективному поєднанню економічних капіталістичних законів та соціальної політики соціал-демократів, які намагаються не допустити великого майнового розриву між бідними і багатими, і які створювали в Західній Європі "держави загального благоденства". Своїм високим подушним рівнів економічних показників західноєвропейці багато в чому зобов'язані саме соціалістичному рухові. Тому що західні соціал-демократи, на відміну від східних комуністів і соціалістів, ніколи не втрачали зв'язків з реальністю. Перебуваючи за крок до націоналізації приватних капіталів, вони ніколи не переходили цей Рубікон. У нашій же країні (маю на увазі часи СРСР) цю помилку зробили - соціалістам-радикалам таки вдалося поставити цей експеримент. Тим гірше для нас. Але саме на наших помилках весь світ зрозумів згубність таких кроків.

Радикальний східний комунізм міг на коротких проміжках часу демонструвати надзвичайні результати. Але ніколи в довгостроковій перспективі він не міг створити справжні стимули для підвищення ефективності виробництв, які іманентно притаманні лише капіталізму і ринковому господарству.

Однак, окрім соціальної політики, в соціалізмі є й інші важливі елементи, які були помічені лише деякими вченими-економістами. Справа в тому, що історично на сході Європи, в соціумах, пріоритет індивідуального над суспільним не завжди вітався такою мірою, як на заході Європи. І східноєвропейські уряди, що проводили економічні та технологічні перетворення "згори", домагалися більшого, ніж якщо б ці питання були залишені на самовирішення. Соціалізму спочатку був властивий і певний економічний розмах, і проектне мислення найвищих органів влади. Наприклад, у часи радянської індустріалізації в стислі терміни в радянській Україні було побудовано найсучаснішу на той час важка промисловість. І це тоді, коли в більшості провідних держав по обидві сторони Атлантичного океану вирувала найжорстокіша економічна кризу.

Історія не знає умовного способу. Ми не можемо знати, як би в Україні йшли справи в разі приходу до влади соціал-демократів бернштейніанського типу, які б не знищили в економіці приватну власність на засоби виробництва.

Однак, ми можемо точно сказати одне: всі економічні і соціальні перипетії 1990-х років приватизація і переділи ринків - відбувалися в переважній більшості випадків з приводу того, що було створено і побудовано в Україні за часів СРСР. Те, що було побудовано в економіці під час незалежності, мізерно мало.

Згідно з найактуальнішим дослідженнями істориків економіки та ряду впливових західних економістів, для сучасного технологічного розвитку необхідна, перш за все, велика інтелігентність низового персоналу в промисловому виробництві: підприємців, інженерів, винахідників, технологів, робітників. Вони повинні бути схильні до здійснення низових технологічних інновацій, які є найважливішим чинником економічного розвитку сучасних країн. Однак на сході Європи, і, зокрема, в Україні, немає такого завзяття у виробництві, яке історично притаманне західним європейцям. Не було такого трудового завзяття і в країнах Південно-Східної Азії. Саме тому ініціацію економічних реформ в країнах успішного "розвитку, що наздоганяє" Південно-Східної Азії (у другій половині XX століття) брали на себе уряди країн цього регіону, які розробляли спільні плани розвитку, безпосередньо не втручаючись при цьому в економічні процеси, але стимулюючи виробників "на місцях". І, як правило, ці уряди були ідеологічно "лівими". У Південній Кореї були - з 1962 по 1996 роки - реалізовані 7 п'ятирічних планів економічного розвитку, застосованих у переважно приватній за характером економіці. У Китаї взагалі сталося "політичне диво" - радикальна комуністична партія Китаю часів Мао змінила свою ідеологію на 180 градусів і стала підтримувати приватну власність, також зберігши планове керівництво економікою. У відсутність схильності сучасних китайців до ендогенного технологічного розвитку, це було єдиною можливістю зробити такий ривок у розвитку технологій, і в цілому економіки, який здійснив Китай в останні 20 років.

Саме відсутність таких економічних планів в Україні, жалюгідна, дрібна корисливість наших колишніх і нинішніх керівників, відсутність правильних перспектив соціально-економічного і технологічного розвитку, а також наявність в українському політикумі соціалістів лише "динозаврів минулої епохи" або представників лівого радикального східного соціалізму (Симоненко, Вітренко і Мороза), зробило серйозний внесок у те, що Україна практично втратила 25 років розвитку.

Нам потрібно повернутися до витоків. Ми - не країна Західної Європи, якій властиві зовсім інші стандарти трудової етики, і відповідно, інша ефективності праці. Навіть у країнах східної Європи – членах ЄС стандарти трудової етики значно нижчі, ніж на Заході. Але ми можемо знайти реально дієві рішення. Тому ми повинні розглянути доцільність повернення до індикативно-планового господарства, але цього разу вже пристосованого до приватної капіталістичної економіки. Так, як це було в Китаї, Тайвані, Південній Кореї, Сінгапурі, Ізраїлі. Тільки на цьому шляху Україна може подолати нинішню економічну катастрофу.

У новому рейтингу МВФ за 2015 рік ми вже на 134 місці за подушевому ВВП (номінальному), поруч з нами - Узбекистан і Соломонові острови. Куди ми ще повинні впасти, щоб почати змінювати країну в правильному напрямку?

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.