20 вересня 2017, середа

Націоналізація Приватбанку запобігла кризі

коментувати
Націоналізація Приватбанку по праву претендує на статус найбільш значущої події року в банківській сфері країни

Я неодноразово задавав собі питання, чи вірно вчинила держава в ситуації з найбільшим банком України. Вважаю, що було прийнято єдино правильне рішення.

Втім, не тільки правильне, але і вимушене. Адже колапс системоутворюючого банку – а є підстави вважати, що якби не рішучі дії держави, то до цього все йшло – завдав би сильніший удар по банківській системі України, яка ще зовсім не оговталася від кризи, що почалася в 2014 році. Вдалося не тільки запобігти колапсу, але й заспокоїти клієнтів і вкладників банку – як на предмет збереження їх коштів, так і на предмет продовження функціонування Приватбанку.

Є два основних методи роботи з «проблемними» банками. Якщо акціонери з якихось причин не нарощують достатньою мірою капітал банку і не можуть залучити для цього інших інвесторів, то це робить за них держава, стаючи власником акцій фінустанови – таким є перший варіант. Другий – поділ на два банки: «хороший» і «поганий». Всі проблемні активи переходять в «поганий» банк, який, швидше рано, ніж пізно, припинить своє існування, забравши із собою значну частину коштів кредиторів фінустанови. Переконаний, що держава не могла піти на другий варіант, тому рішення про його входження в капітал Приватбанку є єдино вірним.

Чи є входження держави в капітал найбільших банків безпрецедентною практикою? Ні, таке не є чимось незвичайним. В першу чергу згадується хоч і давній, але вельми яскравий приклад. У липні 1969 року прем'єр-міністр Індії Індіра Ганді відправила у відставку міністра фінансів, і сама стала виконувати його обов'язки. Через кілька днів після цього, вона ініціювала взяття під повний державний контроль 14 найбільших приватних банків Індії. Примітно, що націоналізацію банків народ Індії з радістю зустрів на вулицях – справа в тому, що приватні банки сприймалися як інструмент збагачення найбільш заможних прошарків суспільства, які ігнорували потреби бідного населення Індії. До речі, в Індії процес націоналізації банків тривав, і в 2011 році був націоналізований банк IDBI, а в 2014 році Bharatiya Mahila Bank.

Очевидно, що зараз неможливо говорити з повною відповідальністю про всі наслідки націоналізації Приватбанку

Масу таких прикладів ми бачили в період світової економічної кризи 2008-2009 років. Наприклад Великобританія в лютому 2008 року націоналізувала один з найбільших своїх банків – Northern Rock, в жовтні того ж року уряд цілком придбав великий банк Brad-ford&Bingley, а в 2009 році отримав у власність акції Bank of Scotland. У жовтні 2008 року в Ісландії уряд став єдиним власником найбільшого банку країни Kaupthing Bank, до цього держава взяла під свій контроль ще два провідних місцевих банківських установ – Glitnir Bank і Landesbanki Islands.

Крім цього, згадується спільна покупка урядами Бельгії, Нідерландів і Люксембургу 75% акцій групи банківської групи Fortis, яка лідирувала на ринках Бенілюксу, за 11,2 млрд. євро. Згодом вони були продані банківській групі BNP Paribas.

Звичайно, там, де це було можливо, держава намагалася знаходити інші форми, крім прямої націоналізації банківських установ. Наприклад, владі Німеччини в 2008 році довелося рятувати найбільший іпотечний банк країни – Hypo Real Estate Group. Тоді уряду вдалося домовитися з групою німецьких банків, які прокредитували близький до банкрутства банк на суму 50 млрд. євро під державні гарантії. Ще один приклад - один з найбільших банків Німеччини Commerzbank отримав 10 млрд. євро допомоги в обмін на 25% акцій, передані державі.

Аналогічна практика була і в США – держава в обмін на комплекс заходів підтримки отримала у власність 7,69 млрд. простих акцій Citigroup, що становило 34% статутного капіталу. Але, через рік Держказначейство США продало пакет акцій банку, при цьому держава отримала 9,77 млрд. дол. прибутку!

Процеси націоналізації приватних банків йдуть постійно. Наприклад, зараз в Італії цілком ймовірна націоналізація Banca Monte dei Pashci di Siena, який вважається найстарішим банком світу і який був відкритий в 1472 році в місті-державі Сієнна. Третій за розміром виданих кредитів італійський банк має 5 млн. клієнтів, а також 360 млрд. євро «поганих» кредитів. Banca Monte dei Pashci di Siena показав найгірші результати стрес-тестування серед півсотні великих кредитних установ ЄС. Після того, як ЄЦБ відмовив банку в додатковому часу на пошук донорів капіталу і приведення справ у порядок, уповноважені органи Італії, схоже, прийшли до висновку, що єдиним виходом є націоналізація.

Звичайно, свіжий у пам'яті «кіпрський експеримент» - порятунок двох провідних банків острівної держави за допомогою коштів вкладників, проведений в 2013 році. Цей експеримент фактично полягав у тому, що була проведена конфіскація частини депозитів населення для покриття зобов'язань банків – примусове переведення частини депозитних коштів в акції банків і заморожування частини вкладів на невизначений термін. Нічим іншим, ніж посяганням на приватну власність у вигляді грошових вкладів, це назвати не можна. Переконаний, що у випадку з ПриватБанком можна було задіяти такий варіант.

Мабуть, немає сенсу зайвий раз зіставляти негативні і позитивні наслідки націоналізації Приватбанку, про це вже написано стільки, що навряд чи можна сказати щось принципово нове. Звичайно, мені б хотілося, щоб мають рацію ті, хто вважає, що негативні наслідки будуть мінімальними. Так, з одного боку, без них не обійдеться, я це розумію. Але, з іншого боку, «підвішування» ситуації призвело б лише до наростання проблем - отже, не було альтернатив націоналізації.

Держава взяла на себе зобов'язання щодо забезпечення відшкодування фізичним особам-вкладникам держбанків тієї частини суми вкладу, яка перевищує граничний розмір відшкодування коштів за вкладами, встановлений відповідно до закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Нічого кращого, ніж гарантія на всю суму внесків, для запобігання масового відтоку депозитів з Приватбанку, що вже став державним, у сформованій ситуації бути не могло.

На даному етапі відомо, що колишні акціонери Приватбанку зобов'язалися провести реструктуризацію отриманих у банку кредитів. Для початку це добре. Але виключно важливо, щоб справа не закінчилася лише обіцянками. Переконаний, що саме від того, як фірми-інсайдери будуть обслуговувати та повертати кредити, видані їм ПриватБанком, буде залежати обсяг коштів, необхідних для відновлення повноцінної роботи банку. Розумію, що Міністерству фінансів, як новому власнику Приватбанку, у взаємодії з Нацбанком належить колосальна робота з розчищення авгієвих стаєнь, які виникли внаслідок застосовуваної в найбільшому банку країни моделі «олігархічного банкінгу». І ми повинні зробити серйозні висновки з того негативного досвіду, який накопичено в процесі не надто вдалого стягнення боргів з власників банків, які були визнані неплатоспроможними у попередні роки.

Але я вважаю, що в ситуації, що склалася, вже необхідно міркувати про те, що робити далі, в умовах того, що в руках держави знаходяться чотири найбільші банки країни і левова частка банківського ринку.

Питання державної участі в капіталі банків – одне з найважливіших, що виникли у сфері інституційного банківського регулювання та стабілізаційної фінансової політики. Вітчизняна економіка схильна асимільованим економічним шокам, що підтверджує її статус того, що вона розвивається і викликає необхідність інституційної підтримки банківського сектора. З цим пов'язана висока нинішня частка участі держави у статутних капіталах українських банків, яка після націоналізації Приватбанку наблизилася до домінуючої.

Тут потрібно врахувати помилки, допущені в інших країнах, де частка держави на банківському ринку дуже висока. Маю на увазі такі проблеми, як відсутність достатнього делегування повноважень, недостатньо сильний внутрішній контроль і невикористання всіх потенційних можливостей зростання держбанків. Останнє пов'язане з тим, що, якщо у банка відсутні реальні стимули для зростання і вдосконалення, це ускладнює процес впровадження інновацій у банківській справі.

Думаю, що в умовах домінування держави на банківському ринку України, є сенс подумати над створенням спеціального незалежного бюро, яке буде відповідати за призначення керівників державних банків, давати рекомендації і поради щодо стратегічних питань, допомагати з залученням неакціонерного капіталу. Важливо якісно підійти до питання програм докапіталізації держбанків, щоб деякі обставини не приводили до того, що менш сильні державні фінансові організації почнуть приховувати окремі проблемні активи, для того щоб їхній капітал не опускався нижче необхідного регулятором рівня.

І найголовніше – якщо так склалися обставини, що тепер державні банки домінують на українському банківському ринку, то нам необхідно розробити та затвердити нову стратегію розвитку держбанків.

Очевидно, що зараз неможливо говорити з повною відповідальністю про всі наслідки націоналізації Приватбанку. Так само як і співвідносити позитивні і негативні моменти наслідків цього вимушеного рішення. Оптимісти справедливо відзначать прозорість процесів, що супроводжують зміну власника банку, злагодженість дій уряду і Нацбанку, що дозволило не допустити навіть елементів паніки і стабілізувати його роботу у неймовірно стислі терміни. Песимісти звернуть увагу на обсяг коштів, які будуть витрачені для відновлення повноцінної роботи Приватбанку і виконання ним усіх економічних нормативів. Але чи можна було відмовитися від порятунку державою «Приватбанку»? Відповідь у відомій з часів кризи 2008 року фразі – too big to fail. І потрібно розробити комплекс заходів для того, щоб більше не довелося діяти відповідно до цього правила».

Але не варто розглядати те, що відбувається, тільки крізь призму витрачених коштів державного бюджету. Зараз, після прийняття комплексу рішень, краще говорити про їх результати для банківської системи та економіки країни в цілому. Навіть з урахуванням колосального розміру коштів, які планується витратити, кожна гривня, витрачена на порятунок банківської системи України, а в тому, що вона зруйнувалася б у разі банкрутства Приватбанку, навряд чи варто сумніватися, буде дорівнює 5 гривням, які довелося б витратити на її відновленню в майбутньому. Тому націоналізація Приватбанку, яка є мірою вимушеною і, можливо, трохи запізнілою, дозволила не допустити системної кризи і зберегти довіру до вітчизняної банківської системи. Впевнений, що саме це – головне.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.