22 вересня 2017, п'ятниця

Як Україні досягти довгострокового зростання економіки

коментувати
Інвестування в технологічні сектори нашої економіки в більшості випадків є єдиною можливістю залучення «розумного капіталу»

У макроекономічній політиці найважливіше завдання полягає в знаходженні тонкого балансу між утриманням низької інфляції і створенням сприятливих умов для зростання виробництва і зайнятості. Саме успішне рішення цього завдання дає можливість забезпечити довгострокове зростання економіки. У цій колонці я поміркувати про те, що поки стримує перехід нашої країни до стійкого і швидкого економічного зростання.

У першій частині статті хочу провести порівняння економічної політики двох країн, приклади яких досить показові самі собою і при цьому цікаві для України.

Аргентина цікава нам тому, що вона, як і Україна, не раз стикалася із затяжною економічною кризою (а також тому, що Аргентина пробувала в дії такий механізм, як «валютна рада»). У 1990 році країна намагалася відновитися після жахливого десятиліття 1980-х років, так званого втраченого десятиліття, яке завершилося гіперінфляцією, дефолтом за державним боргом, і протягом якого ВВП Аргентини на душу населення знизився на 20%.

Коли в 1990 році президентом Аргентини став Карлос Менем, він вирішив, що для підвищення довіри інвесторів потрібно зробити аргентинський песо валютою, курс якої буде стабільним, і буде співвідноситися до американського долара, як 1 до 1. Поступово Аргентині вдалося накопичити достатньо доларових резервів, щоб така політика почала дійсно заслуговувати довіру інвесторів. Свідченням тому є, зокрема, і зростання ВВП Аргентини – за період з 1990 до 1998 року подушний ВВП країни виріс на 37%.

Необхідно опрацьовувати стратегічні кроки для зниження частки держави в банківському секторі

Однак, починаючи з 1998 року, все почало розвалюватися. Промислове виробництво на душу населення знову впало більш ніж на 20%. Але тепер це сталося не за 10 років, а за вдвічі коротший відрізок часу. Песо довелося девальвувати в 3,5 рази. Банківські вклади були на деякий час заморожені. Економіка Аргентини виявилася буквально пронизана різноманітними неприємностями. Однак, не тільки міжнародна економічна криза 1998 року у цьому винна. Коли Аргентина, як здавалося, вирішила проблеми грошово-кредитної політики, виявилося, що вона забула про фіскальну політику, тобто, про політику податків і витрат. Адже грошово-кредитна політика не може бути повністю відокремлена від фіскальної політики. Справа ось у чому – обидві ці політики відчувають дії одних і тих же бюджетних обмежень. Природно, держава схильна до бюджетних обмежень так само, як кожен з нас (та й взагалі – всі схильні до подібних обмежень). А не розробивши стратегічно довгострокову податкову політику, Аргентина була змушена часто змінювати фіскальну систему і ставки податків. Що, в кінцевому підсумку, відлякало інвесторів.

Протилежний приклад продемонструвала приблизно в той же період Ірландія. До початку 1990-х років країна мала досить кваліфіковану робочу силу, проте не мала в достатній кількості заводів і виробничого обладнання для того, щоб застосувати кваліфікацію працівників на ділі. І уряд Ірландії прийняв рішення зробити все можливе для того, щоб позбутися від невизначеності щодо питань майбутнього оподаткування. Він оголосив, що якщо інвестори організують підприємство в Ірландії, причому незалежно від того, чи є інвестори ірландськими резидентами чи не є, то ті податки, які існували в 1992 році, будуть існувати до 2009 року, а нові податки вводитися не будуть. У підсумку, Ірландія за цей період продемонструвала вражаюче економічне зростання. Протягом 15 років вона пройшла шлях від країни, яка мала один із найнижчих доходів на душу населення в Західній Європі, до країни, яка мала один з найвищих показників – її подушний ВВП зріс з 22,1 тис. дол. в 1992 році до 34, 8 тис. дол. в 2007 році. Думаю, не варто дивуватися виникненню терміна «кельтський тигр».

Але, на жаль, у ірландської історії не було щасливого кінця – через те, що її урядовці запанікували внаслідок настання фінансової кризи 2008 року. За кілька років до цього в Ірландії почався бум на ринку нерухомості, який, як це водиться, спирався на позикові кошти. Коли в 2008 році ціни на нерухомість впали, найбільші ірландські банки опинилися перед реальною загрозою насування неплатоспроможності. Уряд країни прийняв рішення про їх підтримку, зваливши при цьому на плечі платників податків величезне збільшення державного боргу. Природно, не обійшлося без серйозних змін в податковій системі. Це невеселе закінчення успішної економічної політики Ірландії все ж не скасовує уроків, отриманих в 1990-ті – першій половині 2000-х років, коли саме усунення невизначеності щодо податкового клімату на найближче майбутнє спонукало багато компаній, включно з іноземними, створювати і розширювати виробничі потужності в Ірландії.

Повернімося до Аргентини. Вона після «втраченого десятиліття» в 1980-х роках, здавалося б, росла цілком прийнятними темпами. Однак, на підставі кращих доступних параметрів технологічного рівня країни можна зробити висновок, що якби модель економічного зростання була по-справжньому здоровою, то Аргентина повинна була б зростати істотно більш швидкими темпами. Наприклад, якщо використовувати стандартну економічну модель Кюдланда (лауреат Нобелівської премії в сфері економіки 2004 року) і Заразагі, стає зрозумілим, що накопичення капіталу в Аргентині росло набагато повільніше, ніж це передбачає модель якісного зростання. Це є ознакою того, що, незважаючи на кращі наміри аргентинської влади, країна як і раніше відчувала серйозний брак довіри потенційних інвесторів.

А тепер згадаємо про прогнозованість і стабільності фіскальної політики нашої країни. Звичайно, я не схильний вважати, що часті й несподівані зміни податкового законодавства, ставок податків, акцизів, зборів, системи адміністрування податків є ключовими проблемами, що стримують розвиток економіки України. Але, цілком очевидно, що дуже багато інвесторів, як іноземних, так і внутрішніх, утрималися від ведення або розширення бізнесу в нашій країні саме з цієї причини – адже чимало років у нас податкова система змінювалася під всіляким політичним тиском різних «зацікавлених груп». Зараз ситуація змінюється на краще – гадаю, що перехід до середньострокового бюджетного планування (на 3 роки) дозволить, зокрема, зробити стабільним і прогнозованим функціонування фіскальної системи. А це позитивно вплине на настрої інвесторів.

Перейду до другої змістовної частини. Опис того, як виглядає довгострокове економічне зростання в тій чи іншій країні спрощено виглядає так. Здійснюється підприємницька та інвестиційна діяльність, причому в найбільш технологічно розвинених країнах вона відбувається багато в чому за рахунок наукових досліджень і науково-впроваджуваних розробок, в результаті цього з'являються нові і кращі підходи до організації виробництва. Підсумком є нові виробничі процеси і нові продукти виробництва. Очевидно, що для втілення цих нових інноваційних ідей потрібні заводи, устатковання, офісні приміщення. Наймаються працівники. І так далі. Для підтримки цієї діяльності важлива здорова банківська, або, якщо говорити в більш загальному сенсі, фінансова система держави – так як багато  з цих передових рішень не були б реалізовані без можливості взяти в борг необхідні для організації виробництва кошти. Як відомо, економічне зростання за шумпетеріанским типом (названий на честь знаменитого економіста Йозефа Шумпетера), а саме так ростуть найбільш розвинені держави – це фінансована за рахунок розширення кредиту капіталістична експансія, яка спирається на безперервні, хоча й стрибкоподібні, технічні зміни та інновації.

А тепер повернемося до наших реалій. Після вимушеної націоналізації «Приватбанку» частка держави в національній банківській системі за показником чистих активів становить 56%. Чи сильно я погрішу проти істини, якщо припущу, що наші державні банки швидше прихильні до державних же компаній? Причому, в цьому нескладно побачити логіку – кінець кінцем, хто, якщо не державні банки, буде, наприклад, кредитувати «Нафтогаз України» в періоди закупівлі газу, або надавати позики на оновлення рухомого складу «Укрзалізниці»? Звичайно, можна в черговий раз згадати про невисоку операційну ефективність роботи держбанків, про бажаність більшого прогресу в реформуванні їх діяльності. Але це – привід для окремої статті. У цій же колонці я хочу звернути увагу на те, що порівняно легкий доступ до кредитів, які мають держкомпанії в держбанках, не стимулює держкомпанії до того, щоб бути новаторськими, ефективними і високопродуктивними. Тим часом, українські підприємці з інноваційними ідеями (щодо виробництва товарів або в плані підходів до організації виробництва) зазнають труднощів з отриманням банківських позик, а накопичити заощадження для того, щоб втілити свої ідеї в життя, їм складно. Система венчурного фінансування, про необхідність створення якої я не так давно писав, поки що далека навіть від зародження. Результат – значна втрата тих ресурсів, які можуть дозволити економіці України перейти від аграрно-сировинної до сучасної високотехнологічної.

Думаю, що в цьому питанні нам потрібно рухатися двома шляхами. Перше – необхідно опрацьовувати стратегічні кроки для зниження частки держави в банківському секторі (тим більше, що поряд з нинішнім рівнем непрацюючих кредитів, висока частка держави в банківському секторі є найбільш серйозним ризиком для фінансової системи України, про це йдеться в Звіті НБУ про фінансову стабільність. Друге (і це необхідно робити паралельно з першим) – потрібно розробити і впровадити систему кредитної підтримки державними банками високотехнологічних та інноваційних проектів.

Інвестування в технологічні сектори нашої економіки в більшості випадків є єдиною можливістю залучення «розумного капіталу», який є ключовим фактором технологічного розвитку України в доступному для огляду майбутньому. Без створення для нього комфортних умов з вітчизняної економіки й надалі будуть постійно «вимиватися» високомаржинальні технологічні підприємства – на користь низькомаржинального сировинного і напівфабрикатного бізнесу, який критично залежить від світової цінової кон'юнктури. А це ще більше підвищує наші економічні ризики в разі падіння цін на сировину на світових товарних ринках. Тому стабільна прогнозована система оподаткування і сприяння кредитуванню високотехнологічних проектів – основа для якісного і довгострокового зростання економіки нашої країни.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.