3 грудня 2016, субота

Чому для нас шкідливий план МВФ

коментувати
Дерегуляція економіки в Україні не призведе до очікуваного ефекту

Міжнародні фінансові організації кваплять українські влади з проведенням приватизації підприємств держсектору і подальшої дерегуляції економіки. Дані приписи входять в реалізацію так званого Вашингтонського консенсусу, що представляє собою тип макроекономічної політики, який рекомендований керівництвом МВФ і Світового банку до застосування у країнах, що зазнають фінансової та економічної кризи. Однак чи допоможуть вищевказані дії виходу української економіки з кризи? Спробуємо розібратися.

3 квітня 2011 року на щорічному засіданні МВФ та Світового банку тодішній голова МВФ Домінік Стросс-Кан заявив, що «Вашингтонський консенсус з його спрощеними економічними рецептами впав під час кризи світової економіки». Стросс-Кан заявив, що саме виконання правил Вашингтонського консенсусу, серед яких прагнення до досягнення низького бюджетного дефіциту, до вільного, ніким не контрольованого фінансового ринку і до ліберальних податків, призвели до світової фінансово-економічної кризи. Тому, на його думку, для подолання кризових явищ необхідно створити нові засади економічної та соціальної політики, як для світового співтовариства в цілому, так і для кожної окремої держави.

Однак, незважаючи на слова фахівця такого рівня, як Стросс-Кан, нинішнє керівництво МВФ продовжує наполягати на реалізації макроекономічної політики в стилі Вашингтонського консенсусу – в тому числі і в Україні.

На підставі якої економічної теорії був розроблений Вашингтонський консенсус і чому він, з моєї точки зору, шкідливий для економіки України?

Історично він був сформульований англійським економістом Джоном Вільямсоном в 1989 році як звід правил економічної політики для країн Латинської Америки. Він мав на меті здійснити перехід цих країн від командної моделі економічного розвитку та прийняття ними принципів економічної політики, загальних для більшості розвинених держав.

Практика показує - те, що працює у англосаксів, не спрацює в Україні

Вражаюче, але це було сформульовано на тлі того, що в іншому регіоні світу - в Південній Кореї - завдяки цій самій «командній економіці» з 1962 по 1989 роки була практично з нуля створена розвинена сучасна промислова економіка.

Ще в 1979 році (за 10 років до прийняття Вашингтонського консенсусу) Даніель Канеман і Амос Тверські опублікували економічну «теорію перспектив», в якій піддали сумніву раціональну поведінку суб'єктів при прийнятті рішень в економіці. А надалі американський економіст Річард Талер взагалі розділив підходи різних економічних шкіл щодо економічних суб'єктів. Він писав, що одні школи реалістично дивляться на людину в економіці, інші відчувають ілюзії. Перші економічні школи у своїх теоріях оперують суб'єктами - «гуманами», другі - «еконами». «Екони» – це абстрактні люди економічних теорій, яких немає в реальному світі, а «гумани» - це реальні і живі люди, з вадами і недоліками, з емоціями і помилками, які насправді і приймають рішення в економіці.

Іншими словами, представники різних націй в одних і тих же економічних умовах будуть вести себе по-різному в силу національної психології, сформованої в результаті історичного розвитку. Тому не можна автоматично переносити економічні рецепти, які працюють в розвиненому світі, в світ, що розвивається. Ліберальні та монетарні рецепти Мілтона Фрідмана працюють, але тільки в розвинених економіках, де висока економічна активність населення.

Це розумів ще 200 років тому французький мислитель Джозеф де Местр, який писав своєму опонентові: «ви бажаєте рівності між людьми тому, що ви помилково вважаєте їх однаковими. Це вкрай помилковий і неточний прийом. Вигаданої вами загально-людини ніде на світі не побачиш, бо її в природі не існує. Я зустрічав на своєму віку французів, італійців, росіян і т.д.; завдяки Монтеск'є я знаю, що можна бути навіть персиянином, але я рішуче вам повідомляю, що вигаданої вами людини я не зустрічав ні разу в житті».

Згідно Джозефа де Местра, а також уявлень вищевказаної сучасної психологічної економічної школи і уявлень істориків економіки Фернана Броделя, Джоеля Мокіра, Джека Голдстоуна, економічні рецепти, які успішно працюють в розвинених країнах, де у населення є історично сформована схильність здійснювати технологічні інновації, не будуть працювати в країнах, що розвиваються, у державах так званої периферії «старого розвиненого світу». І для них повинні застосовуватись інші економічні рецепти.

Які ж це рецепти? Вони вже були реалізовані, переважно в країнах Південно-Східної Азії: Японії, Південній Кореї, Тайвані, Сінгапурі. Суть цих рецептів у проведенні активної державної промислової політики з розвитку національної промисловості.

Чому ж при всій безглуздості таких рекомендацій, які дає Вашингтонський консенсус, Україні пропонують їх реалізувати? Можна тільки здогадуватися про це. У світі багато різних економічних сил впливу, що мають інтереси в розвитку транснаціонального бізнесу, не зацікавлених у створенні собі промислових конкурентів в периферійних країнах.

Але ми ж суверенна країна, ми маємо право самі вибирати собі тип тієї чи іншої економічної політики? Так само, як колись зробили це країни Південно-Східної Азії. Та ж Південна Корея, будучи союзником США, вибрала свого часу шлях промислового розвитку, а не промислової деградації. Ми можемо зробити те ж саме і при цьому зберегти прекрасні відносини як з США, так і з ЄС. Нічого не вирішено. Потрібно тільки вчитися, думати і працювати.

У світовій економічній науці існує багато різних шкіл, і деякі з них антагоністичні, як, наприклад, кейнсіанство та монетаризм. Але вони співіснують в академічній сфері. Завдання ж наших діючих політиків - вибирати реально працюючі економічне теорії, а не їх фікції, тому що від цього залежить добробут всього суспільства. Не слід сліпо довіряти всьому, що говорять на Заході.

Гадаю, нам слід відмовитися від рекомендацій в стилі Вашингтонського консенсусу і перейти до активної промислової політики. Тільки в рамках цієї політики треба визначати доцільність приватизації держвласності і економічної дерегуляції, підпорядковуючи їх виключно тим цілям, які повинні бути досягнуті при реалізації активної промислової політики. Тому як теоретична максима про те, що приватні підприємства керуються краще, ніж державні, далеко не завжди вірна.

Нам потрібно орієнтуватися на методології макроекономічного регулювання з сильною роллю держінститутів і держкомпаній (вільних від корупції), характерною для континентальної Європи і країн Південно-Східної Азії, а не методології країн англо-саксонського світу, з їх онтологічною схильністю до приватної економіки, спричиненої історичними причинами. Практика багаторазово доводить - те, що працює у англосаксів, не спрацює в Україні.

Тому приватизація держпідприємств і дерегуляція економіки в нашій країні не призведуть до очікуваного ефекту, а, швидше, завдадуть економіці України додаткової шкоди. Зараз ситуація в економіці дуже непроста, і ми просто не можемо собі дозволити зробити черговий необачний крок.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.