24 лютого 2017, п'ятниця

Чим загрожує Європі та Україні «арабська весна»

коментувати
Європейські політики недооцінюють арабську іммігрантську загрозу

Нещодавно було опубліковано колонки двох відомих світових колумністів Джорджа Сороса і Нассіма Талеба, у яких вони висловлюють протилежні погляди з іммігрантского питання в Європі. Якщо коротко, то Талеб пише, що та версія ісламу, яку сповідує більшість мусульманів-іммігрантів – салафізм – не має нічого спільного у способах ведення дискусії з тією формою толерантного християнства, яка зараз домінує в Європі, чи то католицизм чи протестантизм. Мусульманський салафізм – це дуже нетерпима релігія, зразка початку арабських завоювань VII століття нашої ери. Сорос пише, що демографічна криза в Європі вимагає приїзду багатьох і багатьох іммігрантів у Європу, тому що без них справи в економіці Європи підуть погано. Хто ближче до правди? Спробуємо розібратися. І зробити припущення про те, до чого потрібно готуватися Україні.

З чого почалася іммігрантска криза в Європі? Не можна сказати, що Європа не бачила мусульман до недавнього часу. Навпаки, після розпаду колоніальних імперій Британії та Франції, у ці країни хлинув потік іммігрантів із їхніх колишніх колоній, у яких проживала величезна кількість мусульман. Після настання «арабської весни» – арабського політичного Ренесансу – в ісламі різко посилилася така його галузь, як джихадистські салафіти. Це політичні салафіти, готові до насильства в ім'я будівництва ісламського халіфату. Їх поки меншість у середовищі мусульман. Але всі вони звернені до міфології початку арабських завоювань, коли перших мусульман також було небагато, що не завадило їм завоювати майже весь цивілізований світ того часу. Під їхніми ударами впала, наприклад, така стара імперія як Сасанідський Іран. Встояли тільки Візантія і Європа, яка змогла в битві при Пуатьє (732 рік) нанести арабським завойовникам вирішальну поразку. Але Іспанія ще на 700 років потрапила під владу арабів, аж до 1492 року, коли впав останній оплот арабів на Піренейському півострові –  Гранадський емірат.

Ми вважаємо, що це досить стара середньовічна історія, але ісламісти-салафіти вважають по-іншому, вони живуть у цій міфології. Сьогодні десятки тисяч воїнів Ісламської держави (ІД) у Сирії та Іраку розглядають цю древню міфологію (часів початку арабської цивілізації) як пряме керівництво до дії. І багато емісарів ІД сьогодні знаходяться в середовищі іммігрантів у Європі, проводячи свою руйнівну пропаганду. А ми знаємо, як вперті і непримиренні меншини можуть перемагати в історичному процесі – це ті самі араби VII століття, російські більшовики, чи італійські фашисти і німецькі націонал-соціалісти XX століття. Всіх їх спочатку було небагато, але це їм абсолютно не завадило стати гегемонами в майбутньому. Протягом кількох десятиліть, а то й менше, такі захоплюють владу в країні, з'явившись як би нізвідки.

Ми можемо відчути негативні наслідки вже в найближчому майбутньому

Мені здається, що політики Європи дуже сильно недооцінюють арабську іммігрантську загрозу. Відкривши кордони Європи для залучення робочих рук у свої економіки, та керуючись найгуманнішими міркуваннями, європейці можуть у результаті отримати набагато більше проблем, ніж уявляють сьогодні. Ісламські мулли-салафіти зовсім не закликають свою умму (громаду) до продуктивної праці в Європі. Іммігранти, які прибули, продовжують компактно проживати в європейських містах і зовсім не бажають асиміляції з місцевим населенням. Навпаки, вони ведуть себе досить агресивно по відношенню до нього і при цьому вимагають від урядів європейських країн виконання законів гостинності, згідно з приписами Корану.

По-друге, європейські стандарти якісної праці вироблялися протягом століть, навіть українці сьогодні (хоча нещодавно, до 1991-го року ми в складі СРСР належали до другої економіки світу) значно поступаються європейцям у продуктивності праці. Арабські ж іммігранти, за дуже малим винятком, не можуть сьогодні скласти європейцям конкуренцію. Тому вони зможуть розраховувати лише на найбільш низькооплачувані і низькокваліфіковані професії. Із чим вони навряд чи захочуть погодитися. І це під час стрімкої автоматизації і роботизації виробництва, викликаної інформаційною революцією, яка скоротила робочі місця і в середовищі європейців!

По-третє, народжуваність в арабських сім'ях дуже висока, що дає в перспективі значне збільшення відносної частки новоприбулих іммігрантів у європейських суспільствах.

По-четверте, у Європі тривають процеси подальшої секуляризації корінного населення, тоді як у арабів її практично немає. А ми з історії знаємо, що люди зі слабкою вірою чи без віри дуже легко переходять в інше віросповідання, особливо під тиском агресивної і нетерпимої релігійної пропаганди, яка відрізняє салафізм. Тож не виключено, що мусульманська умма в Європі буде поповнюватися і за рахунок корінних європейців. Зараз це здається неможливим, але згадайте історію. В Ірані теж колись був зороастризм, а тепер там майже поголовно мусульмани. Причому перехід Ірану до ісламу стався в порівняно короткий історичний період. Ось, якщо коротко основні проблеми європейської іммігрантської кризи.

Це вже відчули багато жителів Європи, і тому недавня поразка партії Меркель на місцевих виборах у Берліні – свідчення того, що, ймовірно, Європі загрожує зсув політичних електоральних уподобань вправо. Порівняно нещодавно створена (заснована тільки у 2013 році!) антиіммігрантська права партія «Альтернатива для Німеччини» пройшла вже в 10-й земельний парламент із 16-ти, які існують у Німеччині.

Чому я так думаю? Тому що це характерно для всього недавнього європейського розвитку. У 1930-ті роки, після настання світової економічної депресії, саме німецька націонал-соціалістична партія, колись невелика політична секта маргіналів із Баварії, перемогла на загальнонаціональних виборах у Німеччині (схожі події відбувалися і до цього: після Першої світової війни, теж на хвилі економічної кризи, у Росії до влади прийшли більшовики, а в Італії – фашисти). Тепер роль політичного каталізатора замість економічної кризи зіграє іммігрантська криза. Тому радикалізація корінного європейського населення, на мій погляд, безсумнівно дуже ймовірна. До влади в європейських країнах цілком можуть прийти крайні праві політичні партії – на хвилі переляку електорату загрозою іммігрантського насильства.

Чим це загрожує Україні? З тієї самої історії ми знаємо, що зрушення політичного спектру вправо привело світову економіку до замкнутої автаркічної економічної політики – у країнах, де перемогли праві партії. Після Першої світової війни, а особливо після настання кризи 1929 року, хвиля глобалізації закінчилася (так звана перша глобалізація, яка почалася в кінці XIX століття), і аж до 1991 року світ розвивався переважно в моделі економічної автаркії. Прихід до влади в Європі правих партій зможе перекинути поточну модель розвитку, і країни ЄС перейдуть до такого самого протекціонізму, як і тоді.

Це означає, що в найближчі 30 років ми, можливо, не станемо членами ЄС, так як є чимала ймовірність того, що він розпадеться на менші політичні утворення. І зараз про це вже говорять багато правих європейських політиків, а скоро це, ймовірно, стане реальною практикою політичного життя.

Крім того, ми можемо відчути негативні наслідки вже в найближчому майбутньому. В результаті цих соціальних змін у ключових європейських країнах праві можуть прийти до влади набагато швидше, ніж ми думаємо. У Франції в наступному році парламентські і президентські вибори, і дуже ймовірно, що там переможуть праві партії, налаштовані більш лояльно до РФ і менш лояльно до України. У Німеччині теж є ймовірність посилення позицій правих партій за результатами парламентських виборів наступного року. Голландський прем'єр Марк Рютте заявив, що Нідерланди навряд чи ратифікують угоду про асоціацію Україна і ЄС, оскільки проти такого рішення виступили жителі країни на референдумі у квітні цього року. А віце-президент США Джозеф Байден прямо і відверто попередив, що щонайменше п'ять країн ЄС не проти скасувати антиросійські санкції, якщо знайдуть для цього привід. І в цих випадках чимале значення має думка населення цих європейських країн, які стурбовані зростанням рівня насильства у зв'язку з іммігрантського проблемою. А політики Заходу дуже чутливі до електоральних настроїв.

Ми повинні підготуватися до цих подій у європейському житті і перестати сподіватися виключно на допомогу ЄС у нашому політичному та економічному реформуванні. Швидше за все, ця допомога, при негативному варіанті розвитку подій, у доступному для огляду майбутньому припиниться, і тоді ми залишимося сам на сам з Росією.

Тому, не сподіваючись на хороший результат у вирішенні іммігрантської кризи в Європі і на збереження при владі в країнах ЄС в цілому лояльних до України політиків, ми повинні максимально прискореними темпами проводити реформи, інакше ми можемо не встигнути відродити нашу промисловість, а отже, і виробництво вкрай необхідних нам озброєнь. І це тоді, коли Росія поступово, але невблаганно нарощує свою військову перевагу над Україною.

Ми не можемо бути такими безтурботними. «Історія – вчитель життя», –  говорили давні римляни. Ще вони казали: «Хочеш миру – готуйся до війни». Вся подальша історія підтвердила правоту цих висловлювань давніх мудреців. Наша незалежність може бути заснована тільки на «трьох китах»: нашій промисловій потужності, міцній сучасній армії та флоті і українській політичній демократії. Не зможемо втриматися на цих «трьох китах» –  не буде нашої майбутньої сили, а отже, не буде і держави Україна.

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.