6 грудня 2016, вівторок

Чи отримає Україна летальну зброю від Заходу

коментувати
Незалежно від рішення США нам потрібно максимально активними темпами відроджувати національний військово-промисловий комплекс

Виступаючи в парламенті у зв'язку з призначенням нового уряду, президент, кажучи про міністра оборони та голову МЗС, заявив, що «цей військово-політичний тандем довів свою ефективність в побудові дієвої системи національної безпеки і оборони». Я не закликаю погоджуватися або не погоджуватися з цією точкою зору: в даній колонці мова піде не про конкретних осіб, а про системні проблемні питання, пов'язані з ключовими для держави функціями – обороною і зовнішньою політикою.

Зовнішня політика суверенної держави має найважливіше значення для його подальшого існування. Тому що у ворожому та агресивному оточенні цей суверенітет цілком може зникнути. Під час російсько-української війни 2014 року, яка виникла як би нізвідки - настільки вона була несподіваною для нас саме з боку Росії, колишньої союзної держави - питання виживання держави Україна стояло дуже гостро, але наш народ з честю витримав це випробування (звичайно, не без територіальних втрат).

Але ми опинилися в такій небезпечній ситуації виключно через некомпетентність наших колишніх владних еліт, які фактично не вірили в загрозу зовнішньої агресії по відношенню до України, повністю покладаючись на якісь непевні гарантії західних держав. Які, як виявилося, не варті того паперу, на якому були написані. Як таке могло статися?

Сталося це тому, що до початку російської військової агресії в Україні не було жодної нормальної зовнішньої політики. Тієї політики, яку проводили не одне століття усі більш-менш відомі держави світу - від Британії до Польщі, від Китаю до В'єтнаму. Основний постулат цієї політики, реальної, а не декларованої «голубами миру», сформулювали ще в стародавньому Римі: «Хочеш миру - готуйся до війни» (лат. Si vis pacem, para bellum).

Це тільки в поганих фільмах людство вже подолало у собі пристрасть до воєн і завоювань. Насправді все інакше. Візьміть на карті світу країну, яка з себе хоч щось серйозне представляє, і ви обов'язково знайдете у неї розвинену діяльність щодо, як мінімум, виробництва або придбання (якщо є на це кошти, як, наприклад, у Саудівської Аравії), летальних оборонних озброєнь. Скрізь, тільки не у нас. Незважаючи на те, що Україна була найважливішою частиною ВПК СРСР, другою в світі тоді за обсягами та якістю, ми примудрилися практично розгубити всі традиції виробництва сучасних озброєнь у необхідній для нас кількості.

Ви впевнені, що США заради України підуть на жорстку військову конфронтацію з Росією?

Чому так відбулося і продовжує відбуватися? Бо можновладці як раніше не цікавилися, так і зараз не цікавляться цим. Як же так, запитаєте ви, хіба вони не хочуть захищати місце проживання своїх сімей (як мінімум), як це було у всіх народів за всю їх історію? Відповідаю – не хочуть. Тому що вони не збираються тут жити. Я вже писав, що всі їхні інтереси давно на Заході, де у них і капітали, і, частково або повністю, їх сім'ї. Тому вся їхня діяльність тут носить тимчасовий характер. І проведення національної української оборонної політики, яка є невід'ємною і головною частиною зовнішньої політики, тому-то і не обов'язкова для них. Інші еліти подбають про їх безпеку в тих країнах, куди зібралися переселитися з часом наші «елітарії», і тому їм необхідно зосередитися в Україні на зароблянні коштів, які їм там дуже знадобляться. Що вони переважно і роблять.

Продасть нам Захід летальну зброю чи ні, не має критично важливого значення, якщо ми хочемо в майбутньому мати незалежну Україну. Справа в тому, що створення летальної зброї в століття відкритої науки і відкритих технологій є всього лише питанням політичної волі. Всі країни, які у військовому відношенні щось з себе представляють, у свій час впоралися з цими завданнями. В тому числі і Україна (у складі СРСР) в 1930-х роках, зробивши це практично з нуля.

Це в 1990-ті роки чудово показали частково і наші колишні співвітчизники, українські переселенці-інженери і вчені, в Ізраїлі, які буквально з нуля створили там одну з найбільш передових оборонних армій в світі, в тому числі і з точки зору оснащення сучасним озброєнням. А ми, в недалекому минулому лідери у виробництві озброєнь, знову сидимо на «паперті світового співтовариства». Може, хоч зараз ми схаменемось і почнемо надолужувати своє відставання, яке поки ще порівняно невелике і цілком переборне?

Слід зарубати собі на носі, що нічийних територій на Землі не буває, якщо ми не захочемо, вірніше, не зможемо, захищати Україну на адекватному сучасному щодо світового озброєння, рівні, то рано чи пізно нашу територію, але вже на свою користь, стануть захищати інші нації. Час позбутися такого інфантилізму зовнішньополітичного мислення. Нашій незалежності вже 25 років, і ми вже не діти. Ми не можемо таке важливе питання, як існування нашої суверенної держави, віддавати на розсуд зовнішніх, по відношенню до нас, політиків. Це може погано скінчитися. Як це погано скінчилося, наприклад, для Чехословаччини в 1938 році.

І це все, що потрібно знати про зовнішню політику України. Тільки наявність сучасної армії, озброєної найсучаснішою летальним зброєю, бажано, виробленою у нас (благо, можливості для цього є), може дозволити нам проводити в майбутньому самостійну зовнішню політику. А виробництво озброєнь під час сучасної світової промислової революції неможливо без національної сучасної промисловості. Ось вам і теорема: якщо ми хочемо незалежної, вільної і соборної України, то нам необхідна промислова політика як єдиний засіб досягнення тих зовнішньополітичних цілей, про які я згадав вище.

До речі, зауважте, як деградація української промисловості вже позначилася на наших територіальних зовнішньополітичних втратах. У нас вже немає частини Донбасу і Криму. Далі може бути тільки гірше. З кожною нашою промисловою втратою; зі зниженням темпів промислового зростання; із закриттям у нас не нових, але ще працюючих у світі технологічних виробництв та не створенням нових промислових секторів розвитку буде зникати контроль над тією чи іншою частиною території. Це - історичний закон, і так було завжди, у всі часи, у всіх народів.

Що ж нам робити? Я не буду оригінальним, і, як раніше, скажу, що ось зараз, під час початку роботи нового уряду у нас знову є історичний шанс (можливо – останній), нарешті, створити в країні нову промислову парадигму розвитку, розробивши відповідний документ про промислову політику України на найвищому рівні і почавши її реалізовувати. Промислова політика дозволить нам створити розвинену промисловість, а розвинена промисловість створить нам необхідні і сучасні озброєння для нашої оборони.

Ось тоді і наша зовнішня політика стане реальною, а не ілюзорною. Вона стане не понятійною та підкилимною зовнішньою політикою за Макіавеллі, а політикою правильних і твердих зовнішньополітичних принципів, заснованою не на дитячих ілюзіях про доброту і порядність зовнішнього світу (ми вже мали можливість переконатися в його «доброті» - за результатами голландського референдуму), а на виключно життєвих інтересах націй. І тільки тоді українці зможуть спокійно дивитися у своє майбутнє. Тільки тоді, але не зараз.

Один з найбільш визнаних експертів у зовнішній політиці в історії світу Наполеон Бонапарт любив говорити: «Великі батальйони завжди праві». Як, ви думаєте, поведуть себе США, особливо у світлі останніх заяв їхнього президента, який сказав, що Україна не знаходиться у сфері американських зовнішньополітичних пріоритетів, якщо росіяни, в силу постійних зусиль по нарощуванню військової потужності (в тому числі, і сучасних озброєнь), матимуть вирішальну перевагу в цих горезвісних «великих батальйонах» над нами? Ви впевнені, що США заради України підуть на жорстку військову конфронтацію з Росією? Я – ні.

Тому давайте підемо шляхом мудрості древніх римлян і почнемо по-дорослому, а не по-дитячому, займатися підвищенням своєї обороноздатності. На ділі, а не на словах. Що для цього потрібно зробити в першу чергу – я написав вище.

Хочу відповісти на питання, поставлене мною в заголовок колонки. Так чи продадуть країни Заходу Україні сучасну летальну зброю? Чесно відповім - не знаю. Краще запитайте про це у лідерів Заходу, які в своїх промовах так часто зізнаються у любові до волелюбного українського народу. А припустивши реалістичну відповідь на це питання, подумайте – можливо, Україні все ж таки варто максимально активними темпами відродити національний військово-промисловий комплекс.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.