26 березня 2017, неділя

Керрі на замітку: Кремль слабший, ніж здається

коментувати
Росія хоче подати себе, як гравця, рівного США, але насправді справи її йдуть погано

Держсекретареві США Джону Керрі під час візиту в Москву слід пам'ятати, що недавні воєнні дії в Україні та Сирії – спроба Росії справити помилкове враження. Кремль хоче подати себе в якості гравця, рівного США, відкритого до співпраці проти ІДІЛ, але здатного становити собою військову загрозу і союзникам США - Україні, Туреччині, а також сирійській опозиції.

Кремль намагається досягти важливих геополітичних цілей як на українському, так і на близькосхідному театрах військових дій. Серед них – забезпечення безпеки баз в Криму і Сирії, перетворення курдів на свого стратегічного клієнта на Близькому Сході України та перешкоджання в отриманні достатньої незалежності, щоб працювати на вступ до НАТО і ЄС.

Проте, це не єдина мета Москви. Друга ключова мета – захиститися від передбачуваного втручання США. Значна частина правлячих еліт побоюється, що потенційно зрежисована США «кольорова революція» може покласти кінець їх владі.

Бомбардуваннями Сирії Путін вибив місце за столом переговорів – як ковбой пробиває шлях крізь салун на Дикому Заході. Сирія не тільки перемкнула на себе увагу Заходу з України, але і стала перепусткою Кремля за стіл переговорів: Путін хоче обміняти поступки щодо Сирії на зняття санкцій і пом'якшення позиції Заходу по Україні. Тим не менше, ці рішучі кроки, покликані створити враження рівноцінності – спроба приховати, що Росія слабка і стає все слабшою. Ось чому.

Російська політика в Україні перетворилася на гонку з часом. Кремль робить усе, що в його силах, щоб політична та військова криза в Україні перекинула прозахідне керівництво, а його місце зайняли ставленики Москви, що очікують осторонь.

Куди йде Росія? У досить похмуре місце

«Україна – не жилець, - сказав мені недавно в Москві колишній високопоставлений кремлівський чиновник, - якщо вона проведе федералізацію, то розвалиться. Якщо вона об'єднається під прапором націоналістів, відбудеться те ж саме». Він має на увазі, що Україна розвалиться раніше, ніж Росія, і Москва підбере те, що залишиться.

Самовпевнені слова, але труднощі Москви очевидні. З 2014 по 2015 рубль девальвувався на 24%, купівельна спроможність впала на 20%, а ВВП Росії скоротився на 3,7%.

Хоча виробництво нафти і газу залишилося на колишньому рівні, доларові прибутки від експорту газу в першій половині 2015 року були на 29% нижче, ніж в першій половині 2014 року. Доходи від експорту нафти були в 1,75 рази нижче.

Росія не змогла диверсифікувати свою економіку, не створила нові галузі виробництва, а експати продовжують виїжджати з країни натовпами. Кількість експатів з США та Західної Європи у період з січня 2014 по січень 2015 року впала на 34%.

Кумівство всюди. Син першого віце-прем'єра Дмитра Рогозіна отримав в управління господарський департамент Міністерства оборони. Діти високопоставлених російських чиновників займають ключові пости. Сини голови Нацради Миколи Патрушева освоїлися в Російському сільськогосподарському банку і Газпромнафті. Голова зовнішньої розвідки і колишній прем'єр Михайло Фрадков влаштував одного сина в Зовнішекономбанк, другий став заступником керуючого справами президента. Син голови Адміністрації президента Сергія Іванова очолює Согаз, другу за величиною страхову компанію в Росії, клієнтами якої є такі гіганти, як Газпром.

Росіяни їдуть із країни. За перші вісім місяців 2014 року з РФ виїхали 203 000 чоловік, майже подолавши рекорд 1999 року (215 000 чоловік), коли розвалилася економіка.

У той же час соціальні сфери Росії, включаючи освіту та охорону здоров'я, показують гірший результат, ніж зазвичай. У той час як бідні регіони Росії борються за виживання, а все більша кількість держслужбовців постраждає від нового закону про охорону здоров'я. У січні протестувальники вийшли на вулиці Москви, щоб виступити проти реформи охорони здоров'я, що загрожує несподіваним закриттям лікарень чи їх злиттям.

Руйнування того, що залишилося від російського плюралістичного політичного простору, і зачистка лібералів тривають. Іноді доходить до абсурду. Нещодавно російські медіа назвали зустріч опозиціонерів у Вільнюсі зборами «майбутньої окупаційної адміністрації США». Микита Міхалков, впливовий режисер, близький до Путіна, закликав державу засудити Єльцина і Горбачова за зраду. Російська православна церква закликала до перегляду шкільного списку літератури – в числі інших з нього виключили деякі роботи Антона Чехова. Нарешті, останнім кроком, гідним іранських аятол, російське Міністерство культури наказало закрити чорними наклейками плакати з рекламою виставки картин Ієронімуса Босха.

Путінська парадигма зовнішньої політики заходить у глухий кут. Китай на тлі уповільнення зростання економіки все менше потребує російської нафти та газу. Москва зіпсувала відносини з Заходом, але Китай не став для неї основним ринком чи геополітичною альтернативою, як Путін сподівався в 2014-му.

Росія – не Північна Корея з ядерними боєголовками, але це набагато менш приємне місце, ніж вона була навіть під час економічної кризи 2008-2009 років, і вже напевно менш перспективне, ніж в 1990-х і початку 2000-х.

Представники еліт РФ, включаючи деяких учасників першої сотні російського Forbes, з якими мені вдалося поспілкуватися, розуміють, що країна потребує структурних економічних реформ та реформування правової сфери.

Більшість росіян, з якими я говорив, вважають, що без політичної лібералізації такі реформи будуть неможливі. Тим не менше, Путін і його внутрішнє коло ветеранів КДБ не бажають терпіти таких «системних лібералів», як колишній міністр фінансів Олексій Кудрін або голова Ощадбанку Герман Греф, на позиціях, що реально дають владу.

Куди йде Росія? У досить похмуре місце. Країна в нинішньому стані непридатна для зарубіжних інвестицій, розвитку місцевого бізнесу, і культурного відродження. Багато з тих, хто був на це здатний, поїхали, забравши свої таланти з собою.

Незважаючи на те, що Росія залишається ядерною державою і може кинути великі сили проти своїх сусідів, їй далеко до рівності з США. Слухаючи вимоги Лаврова по Україні та Сирії, Керрі слід пам'ятати про це.


Переклад НВ

Новиое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Аріеля Коена. Републікування повної версії тексту заборонене.

Вперше опубліковано на Atlantic Council

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.