8 грудня 2016, четвер

Туреччина і спроба перевороту. Кого підтримати Україні

коментувати
На чиєму боці у турецькому протистоянні бути нам? З якої сторони Босфору?

Як нам оцінювати спробу військового перевороту у Туреччині? Складність та, вірогідно, неможливість дати таку оцінку полягає у тому, що ніхто не знає відповіді на питання про те, які погляди та сили нашої доби зіткнулись, скажімо фігурально, на мосту через Босфор – ані в теорії, ані на практиці.

З одного боку цього символічного мосту стоїть "частина армії", яка заявила, що новостворена ""рада миру" керує країною. Буде введено комендантський час і військовий стан". Ця група стверджувала, що переворот був здійснений "задля забезпечення та відновлення конституційного ладу, демократії, прав та свобод людини". За їх словами, демократичне та цивільне верховенство права піддалось ерозії через дії теперішнього уряду, тому має бути нова конституція".

З іншої сторони цього символічного мосту стоїть президент Ердоган, який зробив мобільну заяву, закликаючи людей вийти на вулиці, аби піднятись і боротись проти. "Я ніколи не вірив у силу, вищу, ніж сила людей", - викарбував популярний лідер.

Чи дійсно зіткнулись два протилежних погляди та дві різні соціальні сили: одна - з прогресивними демократичними гаслами, які апелюють до прав і свобод людини, до верховенства права, та друга – що апелює, перш за все, до волі і сили народу, тобто, наскільки можна судити, до консервативних цінностей більшості у мусульманській країни?

Я не вірю у небезпеку повної "ісламізації" сучасної Туреччини

Інші версії подібних сил бачимо у Європі - Brexit, розквіт правих у низці європейських країн та їхній прихід до влади безпосередньо у наших сусідів. Бачимо збільшення впливу радикально лівих, "радикальних демократів", які підтримують будь-який супротив національним урядам, оскільки противляться зміцненню і глобалізації експлуататорського ладу капіталізму.

І перші, і другі врешті-решт апелюють до тих самих легітимуючих засад та гасел. Запитайте радикально лівих Європи - від СІРІЗи до іспанського Падемоса - про максимальну представницьку демократію, і вони, напевно, нам скажуть: "Ми - народ - зможемо!".

Там і там - апеляції до головної легітимуючої сили - народу. Помітьте: не до "народних мас" більшовиків, а до сьогоднішнього "масового народу", тіло, субстанція якого складається з кожного окремо. У нову технічну добу тотального доступу до публічної сфери кожний окремо стає легітимуючою одиницею для тієї чи тієї політичної влади.

Політична конкуренція швидко переходить на інший рівень: від суперечок з соціально-економічних проблем (там, де вони у певному сенсі терпимо вирішені), до світоглядних і ціннісних питань, а також питань збереження партикулярних культур та їхньої стійкості.

Тут і праві, і ліві, які є протилежними за визначенням, знаходять єдність. Простий приклад - збіг у політичній підтримці путінського режиму й його самого з боку крайніх лівих і правих ЄС. Адже його політика - "за народ", "за русский мир", за "духовні скрепи" і "проти" глобалізації західного капіталізму.

Об'єднана Європа переживає важкий час, шукаючи відповідь на питання, як об'єднати два крайніх вектори сучасної політики "від народу". У гіршому випадку від відсутності такої відповіді виникає гібрид "демократії доступу" і терору. Цінності універсальних прав і свобод людини задають принципи відкритого доступу для протилежних культурних цінностей - до війні з самими собою. У центрі Європи "уповноважені" їхніми "масовими" світоглядами терористи доступно і цілком випадково для самих жертв забирають з собою життя сотень європейців. У цей час на її кордонах також "виріс" зловісний гібрид -- гібридна війна з кров’ю тисяч цивільних і військових, яка створює суміш пропагандистських гасел, що апелюють до демоса.

Так на чиєму боці у турецькому протистоянні бути нам? З якої сторони Босфору? Адже саме про цю суть питання мали б сперечатись наші коментатори.

Для мене питання залишається відкритим.

Можливо, я тому більше схильний бути на боці Ердогана та його уряду, що не вірю у небезпеку повної "ісламізації" сучасної Туреччини з її історичною довірою та пам’яттю заповітів Ататюрка. Він протистоїть не стільки гаслам демократії та верховенства права, скільки на практиці досвіду цього військового перевороту вимушений шукати відповідь, як політично об'єднати цінності обох боків Босфору.

Як це зробити вірно у сучасному світі, ще, здається, не знає ніхто.

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал

Більше поглядів тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.