20 лютого 2017, понеділок

Як ми виходили з Дебальцевого

коментувати
КрАЗ без гальм, колона і ворожі танки

Вихід з базового табору проходив у два етапи. Перша група пішла годині о четвертій дня, з завданням доїхати до 128 бригади, висадити людей і повернутися двома машинами за іншими. Але за рештою ніхто не приїхав. Поляну 128 регулярно обстрілювали. Виїхати не вийшло. Вахтівка, що лишилася, вмістити за один раз всю другу партію не могла при всьому нашому бажанні.

Прочекавши годин шість, прийняли рішення робити дві ходки. Перша була зроблена до повороту з траси на Поляну. Далі людям довелося добиратися під обстрілом пішки, а вахтівка пішла за нами. Ми постаралися знищити перед відходом все найцінніше і, судячи з відеоролика російського каналу, який уникав показувати деякі ділянки нашого табору, нам це вдалося. Після цієї процедури всі заскочили в «останню електричку», не забувши на ходу перевірити тих, хто, відповідно до фінального акту вандалізму, повинен був встрибувати останнім, і без пригод десь опівночі дісталися до табору 128 бригади.

Ні про яку ночівлю мова не йшла: чемоданний настрій витав у повітрі, машини стояли в колонах. КрАЗ, в який мене люб'язно запросили товариші по службі, був завантажений нашою зброєю. Приїхав він у першій партії, ще вдень. Візуальний огляд був невеселим: осколок прилетів і пробив диск колеса на середньому мості й випустив повітря з обох коліс. Шиномонтаж скасовувався, умови не ті. Лише попросили хлопців, які вже залізли в кузов, перебратися на інші машини. За уривчастими чутками, перша колона вже виїхала.

Невдовзі почався рух і наших машин. Броунівський рух. Спочатку проїхали повз палаючий будинок на околиці, в'їхали далі в селище. Зупинилися. Постояли. Розвернулися і виїхали з селища. Далі заїхали в поле. Весь рух відбувався без світлових приладів, тому доводилося в три пари очей стежити, щоб ні в кого не в'їхати, і щоб у нас ніхто не в'їхав. Виїхавши в поле, колона знову зупинилась. Далі пішов розворот, рух назад, новий розворот і... засірів світанок.

Разом зі світанком до нас через нашого водія прийшла новина про відсутність повітря в гальмівній системі. Як мовиться у народі, з гальмами і дурень зможе, тому поїхали далі без гальм. Коли трохи розвиднілося, почався рух. Голова колони в'їхала в Нижнє Лозове, зайняте противником, і там почався бій. Ми до цього моменту проскочили поворот на греблю; довелося здавати задом, ті, хто їхали за нами, відразу повертали й відходили, ті, хто їхали попереду нас, теж розверталися на дамбу. Пам'ятаючи про два порожніх колеса і спостерігаючи загальну легку нервозність, ми вирішили задкувати. Вийшло. Дамба, підйом і далі в поля. Мороз за нас, їхати можна скрізь.

Ні про яку ночівлю мова не йшла: чемоданний настрій витав у повітрі

Найбільшу складність представляли яри з струмками в них. Ну, і підйом один запам'ятався. Крутий був. Якби колеса були цілі, виїхали б і не помітили. Не виїхали, перед самим верхом зализались. А гальм же немає. Вилітаємо удвох з кабіни, водій відповідально газує, розуміючи, що втриматися на схилі і не скотитися вниз, в'їхавши в якусь машинку чи коробочку можна тільки таким чином. Я біжу назад, прикидаючи гідного штовхача. Беха легка, адже ми навантажені залізом, танчик низький, ще виверне нам щось, і далі доведеться добиратися на перекладних або пішки. О! Щось велике, туполобе і на гусеницях. Потім сказали, що це була «Тунгуска».

Вибігаю навперейми з криками «Хелп-хелп!» і відповідними помахами рук. Мене розуміють, і нашого равлика на схилі починають штовхати вгору. З полегшенням переводжу дух, але, як виявилося, зарано. Вставши перед КрАЗом, мехвод БМП висунувся зі свого люка і крутить головою. Я думаю, він на крутому підйомі просто втратив орієнтацію, землі ж йому не видно було. Ще мить - і «Тунгуска» заведе кабіну нашого КрАЗа в його корму. – Уй.....й! Почув, встиг. Біжимо на підйом, наздоганяємо КрАЗ, що виїхав і зможе зупинитися тільки на рівному.

Наступний епізод: ще один яр і палаючий БТР, в якому вибухає БК. Колона стоїть і чекає. Через якийсь час очікування набридає, і машини починають йти праворуч вздовж струмка в пошуках броду. Всюдиходи і гусянка з розгону долають перешкоду. У нас немає шансів. Розбіг, поштовх і... передній бампер КрАЗа тоне в снігу і бруді вже того берега, на який нам треба перебратися. А ми вже тут як тут - і танчик, мило погодився нам допомогти, і трос його в руку завтовшки. Розкопали, зачепили, смикнули.

Далі було ще трохи полів. І ось на останньому, як згодом з'ясувалося, була найбільша неприємність. Три або чотири танки праворуч на пагорбі, як у тирі, крили колону, яка проїздила перед нами. Два КрАЗи Нацгвардії, що їхали перед нами, закурились, з них почали вискакувати бійці. Ми наступні. Недоліт метрів з 20. У правому дзеркалі бачу мерзлу землю, що злітає за нами. Переліт. Далі дорога спускається у балочку, порослу деревами. Біля дороги праворуч і ліворуч косогори. Машини, які йдуть попереду, чомусь зупиняються, а ми ж цього не можемо.

Весь попередній шлях ми використовували як причал тих, що їдуть попереду. Один раз довелося кричати у вибите лобове скло хлопцям, які звісили ноги з передньої вантажівки: «Ноги піднімайте! Гальм немає!» Почули, підняли. Після удару криво посміхнулися і поцікавилися: «А якби нас не було, як би зупинялися?».

Радіатор від кожного такого гальмування тече все більше і більше, на коротких зупинках плоскогубцями затискаю заплакані антифризом стільники і доливаємо в радіатор. Моторчик, терпи, на тебе одна надія.

Так ось, забувши про пробиті колеса і розуміючи, що прямий удар на узвозі може вивести з ладу наш вантажівку, водій крутить кермо вліво і влітає на косогір. Порожні колеса залишаються праворуч, підтримки нуль, вантажівка крениться і ледь не падає на бік. З кузова зістрибують люди. Ні фіга собі! Скільки їх? Поки їхали, ми періодично підбирали пішоходів, але я не думав, що їх буде так багато. А найнеприємніше, що через крен вилетіли зі своєї ніші акумулятори і обірвали частину дротів. Ми заткнули рятівний прохід з поля смерті для тих, що їхали за нами.

Перший за нами стоїть ЗіЛ-130, цивільна бортова вантажівка з блакитною блискучою кабіною. Де він стояв, що так шикарно зберігся при обстрілі? «–Хлопці, варіантів небагато. Штовхнете КрАЗюку?». ЗіЛ розганяється і зіштовхує КрАЗ з косогору. Згадую про обірвані дроти. «–Це ще не все, його треба завести, ще раз штовхнете?». Штовхають. Заводимося і їдемо.

За посадкою в балці село. В селі - два згорілих танки з відірваними баштами. І вже тут бачимо хлопців зі зброєю. Значить, скоро фініш? Так і є, через якийсь час в'їжджаємо у Миронівське. Величезна кількість техніки, «швидкі», що літаютьі одна за одною. Зупиняємося, деякі хлопці з нашого кузова переходять на інші машини. З дуже глибокого колодязя набираємо воду і заливаємо в радіатор, з якого вже струмки біжать. Вистачило цієї води якраз до Миронівської дамби. На виїзді з неї, перед блокпостом, мотор відмовився працювати в таких нелюдських умовах і заклинив. Хлопці з блокпоста викликали беху, і нас відбуксирували на трасу за напівзруйнованим мостом за Луганським. Там ми дочекалися з Артемівська наш КамАЗ, перевантажили зброю, мої товариші по службі висловилися для репортерів, яких там було чимало. КрАЗ зачепили евакуатором, ми залізли в його кабіну, вирішивши, що в ній пройдемо весь шлях з Дебальцевого до Артемівська. От і все.

Вже через рік ми дізналися, що в кузові з іншими бійцями їхав хірург 128 бригади Олександр Данилюк. Є в мене думка, що саме його аура завадила танкам влучити в наш автомобіль.

Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.
ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Андрій Брикнер   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Андрій Брикнер
Андрій Брикнер

Cтарший лейтенант 40-го Окремого мотопіхотного батальйону ЗСУ, позивний "Бармен"

Інші погляди автора
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її курсором та натисніть Ctrl+Enter

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.