6 грудня 2016, вівторок

Насварити пальцем Україну

коментувати
Багато жителів Заходу вважають, що мають право повчати Україну та піддавати сумнівам її рішення. Українцям час навчитися відповідати на таку критику

У США, моїй рідній країні, багато хто з дитинства вважає Україну частиною Росії, називаючи її The Ukraine. Якщо чиїсь бабуся або дідусь родом з Києва чи Одеси, на питання про національність вони відповідають "росіянин". Україна — лише виноска в західних підручниках з історії, складова частина різноманітних імперій.

Можливо, саме тому більшості жителів Заходу, які приїжджають в Україну, не вдається зрозуміти її культуру. Вони не бачать українську революцію в правильному контексті, дивляться на неї крізь криву лінзу.

Зазвичай відбувається ось що. По-перше, західні європейці й американці часто повторюють тези російської пропаганди: "Українська — штучна мова, Україна — несправжня країна". По-друге, вони нерідко роблять щодо жителів Східної Європи такі заяви, котрі інакше як расистськими не назвеш. Особливо це помітно в дискусіях про корупцію і про те, як Україна цінує людське життя і ставиться до мирних жителів.

Можливо, саме тому багато іноземців, приїжджаючи в Україну, відчувають, що мають право повчати українців.

Ті своєю чергою добре розуміють власну історію — точно не гірше, ніж громадяни будь-якої іншої країни, та набагато краще за багатьох, включаючи громадян США, які ведуть свої родоводи з початку XVII століття. Незнання британцями, американцями, німцями, італійцями, французами тощо різноманітних бід українців протягом цілих століть не призводило до серйозних наслідків для них — це все частина того самого легковажного презирства, з яким жителі Заходу ставляться до Близького Сходу, Африки та країн від України до Фінляндії. "Яка їхня історія?" — "Не знаю. Росія. Всі ці нісенітниці з Росією".

Українці не звикли до того, щоб по‑справжньому вірити, ніби у них є моральна перевага

Українці звикли до такого невігластва і готові розповідати про те, наскільки історія їхньої країни відрізняється від російської. Українці поважають давнє відчуття братерства з іншими європейцями, на яких вони схожі як у фізичному плані, так і в культурному — це нагадує їм про те, що Росія — лише недавня сторінка української історії, і переконує, що антипатія до асоціації з Росією обґрунтована. По суті, вони так хочуть догодити західним європейцям, що забувають про важливе, якщо не про принципово важливому, історичний факт: в ХХ столітті Європа їх кинула. Один раз, якщо згадати, як після Першої світової війни Британія, Франція і Америка не захистили Україну від радянської Червоної армії. Двічі, якщо згадати, чим закінчилася Друга світова. Тричі, якщо врахувати Будапештський меморандум — а його потрібно врахувати. Його абсолютно точно варто врахувати.

Українці не звикли справді вірити, ніби у них є моральна перевага. Вони так звикли бути "молодшими братами" для росіян, антисемітами — для тих єврейських біженців, які пам'ятають лише про те, що робили зустрінуті ними українці в концтаборах, або фашистами — для деяких європейців, які переносять на всю націю дії окремих українців під час Другої світової, що у них розвинувся грандіозний комплекс неповноцінності. Він настільки могутній і глибокий, що українці не усвідомлюють, що насправді вони у своєму праві — що вони, як Ізраїль, можуть занести історію над головами європейців і американців, які живуть в комфорті та безпеці й охоче критикують Україну.

Українцям треба зрозуміти і прийняти: якби не їхні страждання, не тягар, який вони несли 80 років, цілком імовірно, що Червона армія прийшла б у 1919 році до Австрії та Німеччини. Якби не часті та люті бунти в 1944-1954 роках — війни з Польщею і Росією, в яких загинули десятки тисяч, а сотні тисяч були депортовані,— Центральна Європа опинилася б під п'ятою тоталітарної тиранії набагато раніше, а Західна Європа могла б і не вижити.

Західні європейці й американці, яким ніколи не доводилось боротися з залізною завісою, навіть не знають, від чого їх захистили страждання України. Вони перебувають у щасливому невіданні. Тому наступного разу, коли американець чи житель Західної Європи вирішить прочитати українцям лекцію про те, які рішення зараз приймає Україна, українцям не варто виправдовуватися, краще просто сказати: “Ну, якщо б ви не кинули нас тричі у ХХ столітті, може, у нас і не було б цих проблем. Овва, до речі, що саме ви для нас зробили останнім часом? Нічого? Красно дякуємо. Що ви там казали? Продовжуйте, ми вас уважно слухаємо".

Колонку опубліковано в журналі "Новое Время" від 19 серпня 2016 року. Републікування повної версії тексту заборонено.

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.