23 жовтня 2017, понеділок

Головне в зарплатах - справедливість

коментувати
Якою має бути компенсація CEO державних компаній і хто повинен її визначати

Виведення державних компаній з-під політичного впливу і налаштування механізмів контролю діяльності та управління ефективністю роботи CEO - це важлива частина очищення системи державного управління. Багато чого зроблено, і ще більше належить зробити, щоб довести реформу до кінця. Кожен елемент пазла повинен лежати на своєму місці і не створювати порожній резонанс, як постійно виникає на порожньому місці надуманих проблем великих зарплат.

Вважаю, що в розмовах про те, які зарплати потрібно платити CEO державних компаній, важливо не піддаватися маніпуляціям і не використовувати кліше "великі/маленькі". Зарплати повинні бути справедливими, а компенсаційний пакет повинен стимулювати ефективність і досягнення результату. А тепер по пунктах.

У словосполученні "державні компанії" не можна обманювати себе словом державні. Держкомпанії такі ж учасники ринку, як і компанії комерційного сектора і працюють за схожими принципами і в однаковій логіці. Перед ними так само, як і перед приватним бізнесом, стоїть завдання створення цінності для акціонера. І нас не повинно плутати, що акціонером є народ України, інтереси якого представляє Кабмін. Принципи роботи ті ж, наприклад, що і у Миронівського Хлібопродукту - максимізація цінності, вираженої в фінансовому результаті, якісних змінах, довгостроковій стійкості, виплачених податках, соціальній відповідальності та ін. По перше.

По-друге. Відштовхуючись від цього, між компаніями державного та приватного сектора теж не повинно бути різниці в стандартах управління та методах роботи. Адже народ України, так само як і Юрій Косюк, зацікавлений в процвітанні активів, якими володіє. Тому SoE (state-owned enterprises, державні компанії) і приватний бізнес зацікавлені в одному і тому ж - залучати найкращих і ефективних керівників, здатних створити максимальну цінність і реалізувати бачення власника через узгоджену і затверджену стратегію.

Будь-який CEO при справедливій оплаті подумає тричі, чи потрібно йому брати на себе репутаційний ризик, погоджуючись на поступки перед совістю

По-третє. SoE і приватні компанії працюють на одному ринку таланту. Не існує в природі якоїсь окремої касти "менеджерів держпідприємств". Для того щоб держкомпанії були привабливі для сильних і результативних топ-менеджерів потрібно створити умови, які можна порівняти з приватним сектором. Інакше жоден CEO або керівник вищого рівня не піде на компенсаційний пакет нижче в 2-3, а то і 5-10 разів того, що він міг би отримувати в приватних компаніях. А якщо піде, то можна припустити, що у нього є приховані мотиви і тіньові джерела доходу, інакше складно пояснити, чому успішна людина "заряджена" на управління мільярдною держкомпанією з зарплатою 40 000 грн./міс., якщо ринкова вартість подібної позиції - $40 000. Саме для цього потрібна справедлива і відповідна ринку зарплата. Для того щоб у CEO не було неправильних стимулів і спокус. Адже не забуваймо, що держкомпанії в Україні - важлива частина механізму справляння корупційної ренти та кожна тіньова група, яка доїть держактив, бажає отримати лояльного собі генерального директора.

По-четверте. Зарплата Андрія Коболєва (НАК Нафтогаз), Ігоря Смілянського (Укрпошта), Олега Прохоренка (Укргазвидобування) й інших не бралася зі стелі. Процес визначення рівня оплати спирався на медіану річного доходу в схожих по розмірах і індустріальному сектору компаніях, яку брали в спеціальних дослідженнях заробітних плат компаній великої четвірки. Ідея полягала в тому, що потрібно створити умови для приходу талановитих менеджерів з потрібною підготовкою (досвід turnaround та управління змінами) та правильними цінностями. На таких керівників і без того величезний попит в приватному секторі, а значить, розмір компенсаційного пакета в держкомпаніях повинен бути не гірше середнього по ринку.

У п'ятих. Зараз питання зарплат і контрактів вирішують органи управління - міністерства, а не наглядові ради. І це проблема! Кабінет міністрів не повинен займатися управлінням підприємствами і встановленням розміру доходу CEO. Міністерства повинні перестати бути квазіхолдинговими компаніями. Тому що при коаліційному принципі формування Кабміну, кожен міністр служить інтересам політичного угрупування, а не здоровому глузду та інтересам народу. В таких умовах зарплати і рівні компенсації, якщо вони встановлюються на рівні Кабміну, є важелем політичного впливу на СЕО. Через важіль "підписання/непідписання" садять на ланцюг. Корпоративне управління та впровадження Наглядової ради директорів з більшістю з незалежних директорів має на меті виправити цей негативний фактор: з одного боку, захистити інтереси акціонера, вибудовуючи нагляд за діями менеджменту, з іншого боку - захистити менеджмент, не даючи представникам акціонера впливати на CEO. І з третьої - справедливо оцінити результати і роботу менеджменту, через правильно вибудувану і збалансовану систему KPI і цільових показників, які забезпечать мотивацію на результат.

По-шосте. Тепер про результат. Для того, щоб можна було справедливо визначити критерії оцінки ефективності досягнення результатів, потрібно визначити, що держава вважає результатом. Менеджмент не повинен йти зі сліпими очима по і без того складній дорозі. Не можна «просто управляти» компанією, будь-якою, держ- вона чи ні. Кожна компанія повинна мати сенс, ціль і план, через який реалізується сенс. У робочих документах - це стратегія і політика власності (ownership policy) для держпідприємств. Де чітко вказується, для чого потрібно те чи інше підприємство, в даному випадку - народу України. Чому його варто тримати у власності, а не приватизувати і продати? Ця відповідь має бути максимально чіткою. Наприклад, Нафтогаз потрібен для забезпечення енергетичної безпеки. Після чого менеджменту компанії буде досить просто створити стратегію, яка описує, як буде реалізовуватися ця місія. Стратегія в свою чергу - це не сферичний кінь у вакуумі. Це конкретний річний план з векторами дій і milestones, до досягнення яких прив'язується мотивація CEO і його команди. Тоді система збалансована і працює правильно. Ефекту лебедя, рака і щуки немає. Всі інтереси узгоджені, прозорі і працюють в єдиному і розділюваному напрямку.

По-сьоме. Уряд зараз неефективно виконує роль представника акціонера, бо не визначився зі своїм ставленням до держкомпаній і не забезпечив себе необхідними важелями управління. Корпоративне управління, з незалежними директорами, працює тільки в Нафтогазі. За півтора року не була впроваджена жодна незалежна рада директорів в інших держкомпаніях. Політики власності як не було, так і немає, а це означає, що менеджмент повинен вибудовувати стратегію компанії на власний розсуд, без чіткого вектора і бачення зверху. Дальше більше. Якщо немає стратегії, то не може бути і достовірних річних цілей, за якими можна оцінювати ефективність CEO і його команди. Хоча на практиці цілі підміняє фінплан, і менеджмент сам визначає орієнтири для того, щоб хоч якось надавати своїй роботі осмисленість і напрямок. Але чи ті це цілі, які потрібні державі? Цілі! А не показники фінплану. В даний момент, держава, як представник акціонера, мовчить. А значить, достовірно оцінити ефективність CEO ми не можемо. І справедливо виплатити бонуси не здатні. Плюс на це накладається те, що увага громадськості прикута до найяскравіших кейсів - Нафтогаз, Укрпошта, Укренерго, Аеропорт Бориспіль, УЗ. Однак є ще маса інших компаній - ОГХК, Енергоатом, Укрспирт, Електроважмаш, ОПЗ і ін. По яким взагалі немає інформації, що там відбувається? Яким чином і на яких принципах будується там управління? Де річні звіти?

Тому як короткий підсумок і висновки.

Ми, як народ України, зацікавлені в тому, щоб зарплати CEO і вищих керівників державних компаній були не великими або маленькими, а справедливими і визначалися ринком за допомогою регулярних галузевих звітів заробітних плат. Це прибере непотрібні негативні впливи на процес управління державним підприємством. Будь-який CEO при справедливій оплати подумає тричі, чи потрібно йому брати на себе репутаційний ризик, погоджуючись на поступки перед совістю і наражаючись на небезпеку кримінального переслідування.

KPI і цільові показники, за якими оцінюється ефективність, повинні бути (а) публічні, (б) прив'язані до стратегії, узгодженої з урядом. Стратегія, в свою чергу, повинна бути спрямована на реалізацію політики держвласності, а не братися "зі стелі".

І останнє. Кожен повинен робити свою роботу. Кабінет міністрів розробляти політику і формувати довгострокове бачення розвитку галузей, а функції управління державними компаніями делегувати на рівень наглядових рад з більшістю з незалежних директорів. Так як в уряді мало тих, у кого є необхідні компетенції і тих, хто хоч щось розуміє в управлінні компаніями.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.