8 грудня 2016, четвер

Чи готові ви віддати свою нирку

коментувати
Дискусія про те, наскільки морально і адекватно змушувати українців за замовчуванням посмертно ставати донорами органів, йде вже не перший місяць

Законопроект МОЗ, поданий депутатами Іриною Сисоєнко, Костянтином Яриничем, Олексієм Кириченком та Олегом Мусієм, що передбачає цю норму (в юриспруденції і медицині вона називається презумпцією згоди) змусив замислитися багатьох. Особливо з урахуванням військових дій на території країни, ситуації в охороні здоров'я і абсолютно відкритих для міжнародної мафії кордонів.

Саме тому на початку серпня був зареєстрований альтернативний законопроект про трансплантацію, підготовлений мною спільно з Оксаною Корчинською. В його основу, навпаки, покладена презумпція незгоди. Тепер депутатам доведеться вибрати одну з двох протилежних моделей, продемонструвавши, наскільки вони готові враховувати думку громадян України, приймаючи рішення, яке торкнеться кожного з нас.

Реципієнт vs донор

Ми всі знаємо і не втомлюємося повторювати, що життя і здоров'я людини є найвищою цінністю на Землі. Ми шукаємо способи продовжити терміни життя людей, винаходимо нові лікарські препарати для лікування страшних хвороб, намагаємося діагностувати патологію на ранніх стадіях, і займаємося профілактикою захворювань. Але все частіше і частіше найбільш ефективним методом лікування і порятунку життя людини, а часом і єдиним, є трансплантація органів. За попередніми статистичними даними, в Україні щорічно гине від 40 до 60 потенційних донорів на 1 мільйон населення, що становить близько 3 тисяч донорів, які могли б врятувати 10 тисяч хворих.

При цьому потрібно пам'ятати, посмертне донорство - єдина форма порятунку багатьох людських життів

Завдяки пересадці органів виживають і живуть повноцінним життям ті, хто був приречений на смерть або інвалідність. Але поки біда обходить нас стороною, ми рідко замислюємося про трансплантологію, і нам важко уявити, що завтра нам самим життєво необхідно буде замінити якісь органи. Ще рідше ми замислюємося про те, що буде після смерті з нашим серцем, печінкою, нирками? Думаю, навряд чи навіть одна людина з тисячі на вулиці зможе відповісти, як би він хотів, щоб вчинили з його органами після смерті, і ствердно відповісти, що він готовий стати добровільним донором. Хоча над такими питаннями необхідно серйозно замислюватися саме за життя, навіть радитися зі своїми духовними наставниками, які допоможуть обґрунтувати те чи інше рішення. Оскільки будь-який з нас не застрахований від того, щоб опинитися з тієї чи іншої сторони барикади, в якості донора або реципієнта.

Право вибору

Кожен громадянин має право визначити своє особисте ставлення до посмертного донорства. З точки зору внутрішнього ставлення, віросповідання, моральних підвалин і так далі. У той час як запропонована МОЗ презумпція згоди є підставою до того, щоб вилучити у вас орган у разі травми, несумісної з життям, після смерті мозку. Відсутність у вас знання або розуміння про те, що таке закон про трансплантологію, як і відсутність документа про те, що ви не хочете позбутися частини тіла, дозволяє вилучити у вас органи без згоди. Тобто присутній якийсь момент зловживання невіданням людини, який відкриває неймовірні горизонти  для порушень, а часом і злочинів. Де гарантія, що в тій же погано контрольованій зоні АТО, шарлатани від медицини замість того, щоб рятувати життя вмираючих, не почнуть констатувати смерть і вилучати органи для продажу? Величезні гроші породжують величезні спокуси для негідників, готових скористатися горем і безпорадністю людей. І тільки презумпція незгоди ставить заслін для злочинців.

Добровільно і безкорисливо

«Трансплантологічний» законопроект МОЗ і у мене особисто, і у більшості моїх колег-однодумців викликав і викликає різні відчуття. Адже ми не тільки лікарі і депутати, а ще й просто люди - подружжя, батьки, водії автомобілів, які іноді потрапляють в аварії і виконавці багатьох інших соціальних ролей поза своєї професійної діяльності. І знаємо показову статистику, з якої очевидна важливість не тільки правових норм, але і соціально-економічної обстановки у відповідній країні. Так, в Росії, де діє презумпція згоди (як пропонується у першому законопроекті), смертність серед пацієнтів, які очікують на трансплантацію, становить 60%. А в США, де діє презумпція незгоди (варіант, пропонований нами), смертність становить 6%.

Тобто, з одного боку, всі розуміють, що необхідність у вдосконаленні «трансплантологічного» законодавства є, причому досить жорстка необхідність, що назріла давно - вже стає соромно за неспроможність вітчизняної охорони здоров'я і необхідність відправляти українських дітей в ту ж Білорусь, тому що там є можливості, яких немає у нас. З іншого боку, в умовах тотальної корупції, економічної кризи, війни і відкритого кордону, в яких знаходиться зараз наша країна, законодавчі норми на базі презумпції згоди повинні бути прописані виключно суворо і принципово. Щоб не залишилося жодної щілини для «чорних трансплантологів» та їх поплічників, для тих, хто під виглядом благородного порятунку чийогось життя насправді має намір вбивати одних, щоб заробити, продавши їх органи іншим.

Страшно звучить? Але, на жаль, правдиво і цілком реально. Саме тому ми говоримо про презумпцію незгоди, орієнтуючись на право людини самостійно вирішувати, що буде відбуватися з її тілом після смерті. Відповідно, в майбутньому українському законі про трансплантацію повинні бути враховані інтереси всіх сторін - і тих людей, хто потребує допомоги (пересадки донорського органу), і тих, чиї органи будуть використані для цієї допомоги, нехай навіть на цю хвилину вони будуть мертві. І передбачена серйозна кримінальна відповідальність за порушення відповідних правових норм.

Презумпція незгоди

Презумпція незгоди передбачає, що людина має право розпорядитися своїм тілом, як вважає за потрібне. І законодавство має можливість це гарантувати. І зафіксувати своє рішення в спеціальному документі – рішення, яке виключить помилки і злочини. Тому саме презумпція незгоди дає більше гарантій тим, хто не встиг до кінця розібратися у собі, кому треба час на те, щоб визначитися, чи готовий він після смерті стати рятівником життя для іншої людини. Або його релігійні і моральні принципи не дозволяють порушувати цілісність тіла.

У різних країнах це виглядає по-різному. Є варіанти відмітки в паспорті або спеціальних картках. Враховується і те, що особистість протягом життя може змінювати свою думку і рішення з даного питання, а значить змінювати картку або запис у ній.

Ми пропонуємо варіант карток, які пройшли спеціальні захисні процедури і комітети з етики. Цей документ можна буде носити у водійських правах або паспорті, щоб при нещасному випадку документи були доступні лікарям, і вони без вагань знали, як ви хотіли розпорядитися своїм тілом. І якщо родичі, спокушені обіцянкою нагороди, все ж вирішать за відсутності вашої прижиттєвої згоди віддати або продати ваші органи, то закон в такому випадку зможе заборонити їм розпоряджатися вашим тілом без вашої на те згоди. Це забезпечує охорону тілесної недоторканності після смерті людини, а також істотно знижує потенційну можливість «чорної трансплантології».

Не зашкодь

Світоглядною основою нашого законопроекту з трансплантології є свята для кожного справжнього лікаря клятва Гіппократа, суть якої зводиться до простого кредо: «Не нашкодь». У будь-якому випадку, єдиним цивілізованим вирішенням при трансплантації органів є прижиттєве волевиявлення людини. І нічого більш чесного і правильного ніхто ще не придумав.

Але, тим не менш, законопроект такого серйозного рівня і такої суспільної значимості, зрозуміло, потребує широкого обговорення. Не просто цікаво, а життєво важливо, почути на сторінках ЗМІ, на круглих столах, громадських слуханнях думку людей, представників медичної громадськості та релігійних концесій про всі варіанти закону.

При цьому потрібно пам'ятати, посмертне донорство - єдина форма порятунку багатьох людських життів. За прогнозами до 2020 року кожна країна матиме свій закритий простір для трансплантології та різко обмежить трансплантаційний туризм. Нам треба встигнути прийняти правильний закон і сформувати правильні погляди українців на жертовний порятунок життя, на здатність людини до усвідомленої згоди на донорство. Але зробити це так, щоб людина не нашкодила собі особисто, допомагаючи іншому. Безпека людини, довіра до держави, справедливість, добровільність і безкорисливість – ось ті цінності, які заслуговують бути втіленими в українському «трансплантологічному» законі. І саме ці цінності стали світоглядним фундаментом для нашого законопроекту, який ми виносимо на громадське обговорення.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.