17 серпня 2017, четвер

Царський апетит Путіна

коментувати
Через сто років після революції, яка повалила Російську імперію, Москва хапається за будь-яку можливість повернути те, що вважає своїм. У Путіна немає плану, але він готовий підкорятися імперському інстинкту

Росія знову опинилася в центрі політичних дискусій західних столиць. Та й третій поспіль американський президент почне свою роботу зі спроби налагодити двосторонні відносини з Москвою. Чому це так складно? Відповідь — в історії російської держави.

Минула чверть століття відтоді, як розвалився Радянський Союз. У 2017‑му виповнюється рівно сто років з моменту революції в Росії, яка повалила царську імперію. Складно не помітити явні подібності між періодами, що слідували за кожним з краху імперій.

Російська історія характеризувалася постійним розширенням по євразійському континенту. Ривок царів на схід, у Сибір нагадував ривок США на захід в XIX столітті, а поширення Російської імперії на Центральну Азію збіглося з колонізацією європейцями Африки.

Але при розширенні на захід і південь імперська Росія завжди стикалася з опором; їй доводилося застосовувати силу, щоб утримати захоплені території. Після революції 1917 року багато з них — від Ташкента до Тбілісі, Києва та Гельсінкі — спробували звільнитися від влади Москви.

Спочатку здавалося, що Володимир Ленін терпляче ставиться до цих вимог. Але незабаром він направив новостворену Червону армію, щоб затвердити владу СРСР на всій території колишньої Російської імперії. Їй вдалося захопити Україну, Кавказ і Центральну Азію, зазнавши поразки у Фінляндії та країнах Балтії, а в 1920 році — під Варшавою. Так на західному фланзі колишньої імперії з'явився ряд незалежних держав.

Путін, як і Ленін століття тому, планує змінити ситуацію

Але потім до влади прийшов Йосип Сталін. Використовуючи терор і примусову індустріалізацію, щоб зробити Росію знову величною, він вирішив відновити контроль імперії над колишніми територіями. Сталін вхопився за можливість таємних переговорів з Адольфом Гітлером, зажадавши повернути "втрачене після 1917-го", включаючи країни Балтії, Фінляндії та частини Польщі. Зрештою, він їх здобув. Незалежність вдалося зберегти лише Фінляндії — дивом і силою зброї.

У 1976-му радник Генрі Кіссінджера в Держдепартаменті заявив, що Росії не вдалося встановити "природні" відносини з цими країнами. І справді, коли Радянський Союз почав розпадатися, держави-сателіти прискорили його загибель; майже кожна неросійська республіка в складі колишнього СРСР вимагала незалежності — і отримала її. Коли незалежними стали Україна та країни Південного Кавказу, у Росії залишилося менше територій, ніж після революції 1917 року.

Путін, як і Ленін століття тому, планує змінити ситуацію. Після хаотичних спроб РФ провести ліберальні та демократичні реформи у 1990‑х він прагне зробити Росію знову величною — як в економічному, так і геополітичному плані. Незважаючи на явні відмінності між заснуванням СРСР і нинішніми часами, паралелі дуже помітні, щоб їх ігнорувати.

При Путіні Росія вторглася в Грузію і окупувала частину її території, анексувала український Крим і військовим шляхом створила дві фальшиві "республіки" в Східній Україні. Росія також спробувала — поки безуспішно — створити так звану Новоросію на території Південної України.

Кремль готовий ухопитися за будь-яку можливість, щоб повернути те, що вважає своїм. Можливо, у Путіна немає повноцінного плану відновлення імперії, але він явно має намір коритися імперським інстинктам щоразу, як випаде шанс, — як у 2008 році в Грузії та в 2014 році в Україні.

Отже, які уроки ми маємо винести з минулого? По-перше, російський імперіалізм процвітав, коли Європа і Захід в цілому були роз'єднані. Такою була ситуація, коли Гітлер домовлявся зі Сталіним у 1939 році й коли Наполеон домовлявся з царем Олександром у 1807‑му. І ми, зрозуміло, не маємо забувати про Ялтинську конференцію 1945 року.

Розширення НАТО та ЄС, а також включення до них центральноєвропейських балтійських країн було необхідним для безпеки Європи. В іншому разі європейці, ймовірно, вже боролися б із реваншистською Росією, яка намагається повернути втрачене.

Розвал СРСР в 1991 році й російська революція 1917 року змінили регіональну і глобальну політику. Після кожної з цих подій Росія продемонструвала історичну нездатність будувати гармонійні відносини з державами на своїй периферії, а в середньостроковій перспективі почала реалізовувати імперські амбіції за рахунок цих країн.

Але Росія заспокоїться, лише коли Захід почне стабільно підтримувати незалежність цих країн. З часом РФ зрозуміє, що в її довгострокових інтересах розірвати шаблон, сконцентруватися на внутрішньому розвитку і побудові мирних і поважних відносин з сусідами.

Нам потрібна стабільна, благополучна і мирна Росія. А досягти цього можна, лише підтримавши незалежність і суверенітет її сусідів.

Колонка опублікована в журналі "Новое Время" від 20 січня 2017 року. Републікування повної версії тексту заборонене

Copyright: Project Syndicate, 2017.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.