4 грудня 2016, неділя

Босфорський відлив

коментувати
Туреччина знаходиться на історичному роздоріжжі, але поки рано говорити, куди вона прямує

Туреччина знаходиться на історичному роздоріжжі, але поки рано говорити, куди вона прямує

Після спроби військового перевороту Туреччина опинилася на історичному роздоріжжі. Заходу варто уважніше придивитися до того, що відбувається в країні

Стамбул — одне з найбільших міст Європи. Ще називаючись Константинополем, він встиг побувати столицею Римської та Візантійської імперій, а після захоплення і перейменування султаном Мехмедом II в 1453‑му протягом 500 років був столицею ще однієї імперії — Османської.

При цьому місто на західному березі протоки Босфор, що відокремлює Європу від Азії, завжди залишалося центром взаємодії між Заходом і Сходом. І Стамбул найімовірніше і надалі виконуватиме цю роль, зважаючи на важливість нинішніх відносин християнської Європи з мусульманським світом.

У самій Туреччині політичне життя найчастіше було безладним. Однак в останні два століття реформатори, що прагнули модернізувати країну, шукали натхнення в Європі. Це явно і про першого президента Туреччини Мустафи Кемаля Ататюрка, що зробив державу світською. І про Реджепа Таїпа Ердогана, який став помітною фігурою на світовій арені, спочатку як прем'єр, а потім і як президент Туреччини. Спочатку Ердоган і його Партія справедливості та розвитку (AKP) провели чимало реформ. Країна наблизилася до заповітного бажання — членства в Європейському союзі. Міцніла надія на те, що Туреччина нарешті подолала свою історію військових диктатур.

Але за останні кілька років багато що змінилося. Переговори Туреччини з ЄС сповільнилися майже до повної зупинки — частково через відкриту ворожість деяких краї — членів ЄС щодо Туреччини. Мотиви були різні, але результат був один: він викликав гнів у багатьох турків, що розчарувалися в тій Європі, яка раніше їх надихала.

Те, що відбудеться в Стамбулі, вплине на нас всіх

Ситуація погіршувалася: турецьке суспільство до того ж розділилося через ескалації конфліктів у Сирії й Іраку. Після тривалого перемир'я відновилися загрози від мілітаристських угруповань курдів, а ІД вчинила низку терактів у Стамбулі та Анкарі. Те, що за таких умов Туреччина змогла прийняти 3 млн біженців,— свідчення її стійкості.

Починаючи з 2013 року турецька політика постраждала і від жорстокої громадянської війни між AKP та її колишніми союзниками гюленістами.

Раніше AKP і гюленісти працювали разом над знищенням кемалістської "глибокої держави" — нібито мережі антидемократичних агентів, впроваджених у спецслужби із завданням підтримувати світське бачення Ататюрка. Частиною цих колективних дій були, приміром, суди над турецькими генералами в 2007 році, побудовані на сфабрикованих доказах.

За роки, що минули відтоді, звучали попередження про гюленістів, прониклих у правоохоронні органи, судову систему, а також армійські структури. Ця мовчазна громадянська війна сповільнила демократичний розвиток країни, уряду довелося йти на авторитарні заходи, щоб відповісти на передбачувану загрозу з боку гюленістів.

У липні війна загострилася: відбулася спроба перевороту, на думку більшості спостерігачів, зрежисована гюленістами, хоча сам Фетхуллах Гюлен, засновник руху, заперечував будь‑який зв'язок із змовниками. Якби переворот виявився успішним, Туреччина, ймовірно, скотилася б у нескінченну громадянську війну, яка поховала б усі надії на демократичне майбутнє країни.

У результаті переворот об'єднав демократичні політичні партії Туреччини навколо спільної мети: захисту від майбутніх внутрішніх загроз. Відсутність підтримки з боку Заходу в цей важкий період дивна; жодна західна країна навіть не задумалася над тим, що першим, хто зустрівся з Ердоганом після того, що сталося, став російський президент Володимир Путін.

Туреччина перебуває на історичному роздоріжжі, але поки рано говорити, куди вона прямує. Якщо попередні тренди до поляризації й авторитаризму триватимуть, держава рано чи пізно досягне точки розпаду. Але якщо національна єдність, заснована на загальній прихильності ідеям демократії, візьме гору, політичний клімат Туреччини покращиться, що дозволить відновити переговори про мир з курдами, продовжити впровадження прогресивних політичних реформ і дасть нову надію на подальшу інтеграцію з Європою.

І пам'ятайте: ставлення Заходу до Туреччини має значення. Західним дипломатам варто активізувати спілкування з країною, щоб забезпечити демократичний результат, вигідний як самим туркам, так і Заходу.

Демократична і європейська Туреччина може стати мостом, яким до мусульманського світу прийдуть реформи і сучасність. Відчужена й авторитарна Туреччина може повернути конфлікти та протистояння на східні кордони Європи. Те, що відбудеться в Стамбулі, вплине на всіх нас.

Copyright: Project Syndicate, 2016.

Колонка опублікована в журналі Новое Время від 19 серпня 2016 року. Републікування повної версії тексту заборонено

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.