11 грудня 2017, понеділок

Міські жителі проти сільських

коментувати
Зростаючі розбіжності між городянами і сільськими жителями впливають на політику всюди, від Брекзиту до підйому Дональда Трампа

У неділю турецький президент Реджеп Таїп Ердоган отримав мандат на одноосібне правління від більшої частини країни, але не мегаполісів.

У Стамбулі, Анкарі, Ізмірі зосереджені близько 46% обсягів виробництва Туреччини і тільки 23% її населення. Всі три міста голосували проти збереження надзвичайних повноважень Ердогана, які перетворюють Туреччину на президентську республіку. Так само, як і американський президент, Ердоган зможе формувати міністерства і призначати суддів, і при цьому бути членом політичної партії.

Безсила злість від того, що в голосуванні перемогли провінціали, знайома жителям великих американських міст. Після того, як переважна більшість городян в листопаді проголосували проти Трампа, вони вийшли з протестом на вулиці: точно так само, як і багато жителів Стамбула, Ізміра й Анкари пізнього недільного вечора. Те ж відбулося у Варшаві (яка голосувала проти націоналістичної партії PiS у 2015 році) і Лондоні (який виступив проти Брекзиту). Якщо Марін Ле Пен програє майбутні президентські вибори у Франції, то Франція опиниться в клубі країн, де переміг вибір великих міст. Це сталося під час президентських виборів в Австрії у 2016 році і під час парламентських у Нідерландах, місяць тому: ліберальні кандидати за підтримки городян здобули перемогу над націоналістами, яких підтримують в основному жителі провінції.

Ігнорувати бажання міст – значить плисти проти демографічної течії

Навіть у країнах, де авторитарні режими впевнено тримають позиції, у великих містах ними відносно незадоволені. Москва регулярно демонструє слабкішу підтримку Володимира Путіна на виборах. Фідес, партія Віктора Орбана, у 2014-му перемогла скрізь, але підтримку в Будапешті отримала насилу.

Поділ між городянами і провінціалами часто пояснюється тим, що переможці в глобалізації живуть у містах, тоді як переможені залишаються за їх межами. Це дещо спрощений погляд. Ердоган був мером Стамбула, він ніколи не програвав вибори, але 51,4% комерційного капіталу країни відхилив його конституційні поправки. Ті, хто підтримав Брекзит, не виступають проти глобалізації та вільної торгівлі, інакше вони не були б у такому захваті від досвіду Сінгапуру. Ідеологія Путіна, Орбана і PiS Ярослава Качинського не ізоляціоністська. Розрив між великими містами і серцем країни, що існує у багатьох країнах, не тільки через глобалізацію. Мова йде ще й про два види суспільної ідентичності, які дедалі складніше примирити в стінах державних органів.

Перший – традиційний державний патріотизм. У будь-якій державі політики волають до нього, і ті, хто говорить переконливіше, виграють голоси провінції, нехай це Штати або Туреччина. Це мова військової сили, прихильність традиціям і часто прагнення золотого минулого.

З іншого боку, енергія сильних міст виходить не від космополітизму або глобалізації. Соціолог Гарвардського університету Деніел Белл і політичний філософ Авнер де-Шаліт з Єрусалимського університету в книзі, присвяченій міській ідентичності, називають це "громадянськістю" (принципом рівності прав і обов'язків громадян): "Міста все частіше стають механізмом, з допомогою якого люди протистоять глобалізації та її властивості згладжувати різницю культур аж до одноманітності. Багато мегаполісів вкладають час і гроші заради збереження їх унікального характеру з допомогою дизайну, архітектури і способів взаємодії людей з містом».

Я більший москвич, ніж росіяни. Зараз, живучи в Берліні, я відчуваю себе більшим берлінцем, ніж німці. Згідно з опитуваннями, кілька років тому багато жителів Лондона більше ідентифікували себе з містом, ніж з Великою Британією, я зустрічав людей, які вважали себе в першу чергу нью-йоркцями, а потім американцями – це відчуття посилилося внаслідок політики Трампа, спрямованої проти іммігрантів.

Стамбул – стародавній мегаполіс, де місцева ідентичність сильніша, ніж національна. Його можна було б назвати космополітичним, але це ще й місто зі своєю душею, що відрізняється від інших місць, на які вплинули кілька тисяч років. Характер міста вимагає більш децентралізованої і хаотичної системи керівництва, ніж та, що протягнув Ердоган на референдумі. Так, багато жителів Стамбула, які підтримали Ердогана на попередніх виборах, відмежувалися від його останньої реформи.

У "громадянськості" немає своєї політичного мови, крім лібералізму. Кандидат, який наполягає на відкритості, толерантності, навіть вседозволеності зазвичай краще працює з городянами. У мегаполісі принцип "живи і дай жити іншим" – основа виживання. Тверді релігійні правила і місцеві звичаї, як правило, часто втрачають вплив в умовах міської різноманітності, що послаблює напругу між сусідами. Крім того, суперництво при співіснуванні з мільйонами інших, змушує городян частіше сумніватися у владі і традиціях.

Проблема звернення до жителів міст у тому, що багато виборчих систем борються з ними. Яскравий приклад – виборча колегія США, що дає несумірний голос меншим штатам. І політики, які подобаються сільській аудиторії, роблять все, щоб зміцнити географічну перевагу. PiS прагне розширити Варшавський виборчий округ, додавши до міста ще 32 спільноти, щоб отримати можливість захопити контроль над столичною міською радою на наступних виборах. Ердоган теж неодноразово звинувачувався у фальсифікації, тому що його партія намагалася побудувати таку електоральну географію, яка допоможе їй зберегти владу.

Ці бар'єри для політичної влади у містах навряд чи допоможуть в довгостроковій перспективі. Урбанізація стала непереборною тенденцією в усьому світі. Населення провінцій більше не зростає, водночас, за прогнозами ООН, в наступні 15 років населення міст збільшиться на 1,5 млрд. В 1950 р. населення Туреччини тільки на 25% становили жителі міст; сьогодні в мегаполісах живуть 75% турків. І чим більше місто, тим менше йому подобається провінційне різноманіття націоналізму і потяг до "сильної руки".

Програш Ердогана в найбільших містах – ознака того, що у його проекту, яким він хоче посилити особисту владу і панування своєї партії, є межа. Прагнення до посилення авторитарної системи і ослаблення системи стримувань і противаг може призвести до протестів у великих містах – того, чого Ердоган, можливо, буде старанно уникати: йому потрібно заспокоїти країну після жорстокості надзвичайного стану і спірної кампанії на захист конституційних змін. Ігнорувати бажання міст – значить плисти проти демографічної течії. Це недалекоглядна стратегія, яка дасть Ердогану кілька років особистого панування, але все одно призведе до змін насильницьким шляхом.

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Леоніда Бершидського на Bloomberg View. Републікування повної версії тексту заборонене.

Більше поглядів тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.