25 вересня 2017, понеділок

Яку роль зіграла Клінтон в розриві Москви з Вашингтоном

коментувати
Яку роль зіграла Клінтон в розриві Москви з Вашингтоном
Російський уряд тепер довіряє США навіть менше, ніж радянська еліта при Горбачові

Оригінал тексту опублікований на Bloomberg View. Інші колонки Bloomberg View за посиланням: http://www.bloombergview.com

Майкл Макфол, колишній посол Сполучених Штатів в РФ, і експерт по Росії Кетрін Стоунер стверджують, що зовнішня політика США практично не вплинула на формування курсу Росії. У статті, опублікованій минулого тижня, вони стверджують, що антиамериканізм Путіна був викликаний внутрішніми, тактичними міркуваннями, що дозволяє не перейматись щодо правильності дій США стосовно Росії.

Це приємна теорія, але, найімовірніше, помилкова. Хоча Росія завжди оперативно знаходила собі зовнішніх ворогів, США спровокували Путіна, оскільки спершу догоджали йому, а потім різко змінили курс. І впоратися з наслідками буде непросто.

Ось як цю історію розповідають Макфол і Стоунер. Під час так званого перезавантаження, яке просували колишня тоді держсекретарем Хілларі Клінтон і сам Макфол, відносини між США і Росією складалися відмінно, а Барак Обама і Дмитро Медведєв співпрацювали з широкого кола міжнародних питань. Росія не протестувала щодо застосування Заходом військової сили проти режиму Муаммара Каддафі в Лівії, а США посприяли вступу Росії до СОТ. Візові обмеження між країнами були пом'якшені, співпраця у сфері енергетики поглиблювалась, і Росія майже перестала бурчати з приводу розширення НАТО.

Путін, який був при Медведєві прем'єром, відчув, що втрачає владу. У вересні 2011 року, коли він оголосив про намір знову балотуватися в президенти, його підтримка впала до 63%, найнижчий показник з 2000 року. Через уповільнення зростання цін на нафту темпи економічного зростання також зменшилися. Потім пропутінська партія Єдина Росія, незважаючи на масштабні фальсифікації, ледве вирвала перемогу на парламентських виборах, а в Москві почалися протести.

Тепер недовіра перетворилася на повноцінну параною

«Щоб протистояти цій новій хвилі соціальної мобілізації, Путін підняв старий радянський метод легітимації влади – ідею захисту Батьківщини від злісного Заходу, особливо імперіалістичних, підступних і небезпечних США, - пишуть Макфол і Стоунер. Зокрема, Путін заявив, що США намагаються повалити його режим».

Іншими словами, Путін мав потребу в зовнішньому ворогові, щоб підняти свою популярність, і США як раз підходили під опис. Агресивні дії РФ в Україні – частина цієї політики, спрямованої на демонстрацію росіянам того, що їх країна воює із Заходом, зокрема з США. Отже, США не можуть нічого вдіяти, і їм залишається тільки продовжувати курс «стримування і вибіркової взаємодії», зберігати економічні санкції, підтримувати Україну і чекати. «Стримування, політика, яку зараз називають прикладом стратегічної мудрості, дала результати не через рік після прийняття, не через десять років і навіть не через кілька десятиліть», - зазначають Макфол і Стоунер.

Тим не менш, ця точка зору ігнорує неусвідомлену, але вирішальну роль, яку США зіграли у внутрішньо мотивованій зміні Путіним політичного курсу.

По суті, «перезавантаження» було політикою умиротворення. Захід, включаючи США, дозволив Росії уникнути покарання за вторгнення в Грузію в 2008 році. Він змирився з виходом на міжнародний рівень російської корупції, яка через Лондон поширилася по всій Європі. Він закрив очі на фальсифікації виборів, як і на зростаючий вплив держкомпаній (Макфол і Стоунер називають переговори про можливу співпрацю між Роснефтью і Exxon Mobil одним з найбільш багатообіцяючих аспектів «перезавантаження»). США, як і Захід в цілому, були готові дозволяти команді Путіна керувати Росією і творити в сусідніх країнах все, що їй заманеться. В обмін вони отримали співпрацю у Лівії та Афганістані.

Потім, коли в 2011 році росіяни вийшли протестувати проти фальсифікацій на виборах, Клінтон несподівано вирішила припинити вмиротворяти Путіна, хоча, як відзначають Макфол і Стоунер, «рівень фальсифікацій, був ймовірно, не вищим, ніж під час попередніх російських виборів». Клінтон висловила «серйозну стурбованість щодо результату виборів» і закликала до «повного розслідування всіх випадків підробок і загроз». Путін відреагував люто, звинувативши держсекретаря у розпалюванні протестів.

США могли б промовчати і, ймовірно, зуміли переконати Путіна, що ніяк не пов'язані з протестами (в чому я, як учасник цих протестів, впевнений). Вони обрали іншу тактику: Клінтон залишилася при своїй думці, додавши: «Ми підтримуємо право і прагнення росіян до прогресу і кращого майбутнього». Це тільки переконало Путіна в тому, що західні лідери обманювали Росію, намагаючись схилити її до співпраці, тоді як насправді замислили зміну режиму. Довірі прийшов кінець, і коли в 2013 році почалася українська криза, Путін не сумнівався, що саме США розпалили протести, які призвели до повалення режиму Януковича.

Тепер недовіра перетворилася на повноцінну параною. Подивіться на недавню статтю спікера Держдуми Сергія Наришкіна в «Російській Газеті»:

«Ви запитаєте - яка у Штатів кінцева мета? Відповідь та сама: їх зовнішній борг величезний, а розорення інших держав - найбільш звичний для них метод. Перестає допомагати навіть наявність у руках США глобального "друкарського верстата". Не рятує і повний контроль над НАТО, прослуховування і шантаж "вищої ліги" Євросоюзу. Колонізаторам "зразка XXI століття" всього цього вже мало. Потрібно не тільки зберегти долар в якості єдиної світової валюти, але і ближче підібратися до економічних багатств інших найбільших держав і регіонів світу».

Це схоже на теорію змови, але в той же час це і демонстрація особистої образи. Наришкін потрапив під санкції США і ЄС через конфлікт в Україні, його не пустили в Болгарію і Фінляндію. Він вважає це проявом ворожості до нього самого і його країни. Путін і його оточення – розважливі політики, але їх розрив з Заходом зав'язаний на глибоких особистих емоціях, які їм вдалося передати і простим росіянам.

Такі емоції викликані мінливістю політики США. Якщо б «перезавантаження» не було, якщо б Захід гребував корумпованими російськими бізнесменами і держкомпаніями, ніяких сюрпризів не сталося б. США і Росія, найімовірніше, повернулися б до протоколів часів Холодної війни, розроблених для запобігання військовим конфліктам, що змусило б обидві сторони з набагато більшою пересторогою ставитися до потенційного конфлікту в Україні. Кровопролиття і анексії Криму, можливо, вдалося б уникнути.

З іншого боку, якщо б США продовжили вмиротворяти Путіна після 2011 року, він і його люди не боялися б змови. Їм дозволили б придушити Україну, і цинічний Захід прийняв би це.

Будь-який з варіантів – цинічна поступливість або пряме протистояння – зробили б ситуацію більш зрозумілою і очікуваною. Різкий перехід від першого до другого викликав справжній психоз в Росії. Медведєв, якого Макфол і Стоунер хвалять за його роль у «перезавантаженні», став одним із найзапекліших критиків США. Російський уряд тепер довіряє США навіть менше, ніж радянська еліта при Горбачові. Можливо, вся справа в тому, що у нинішніх лідерів була можливість відчути переваги мирного співіснування.

Переклад НВ

Новий час володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Леоніда Бершидського на Bloomberg View. Републікування повної версії тексту заборонено.

Більше думок тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.