5 грудня 2016, понеділок

Головне питання виборів: що робить Америку великою

коментувати
Кандидати в президенти все ніяк не можуть вирішити, у чому саме полягає велич їхньої країни

Оригінал тексту опубліковано на Bloomberg View. Інші колонки Bloomberg View за посиланням: http://www.bloombergview.com

Останні два місяці постійно перебуваю в дорозі, висвітлюючи праймеріз у США. І ось що я помітив: Америка переживає своєрідну кризу ідентичності. Кандидати озвучують те, про що думають виборці: що для їхньої країни означає бути великою?

Мандрівник зазначає: велич США в першу чергу у простих, видимих проявах. Скрізь, навіть у віддалених сільськогосподарських районах, видно здорову активність. Американці встають рано і не можуть байдикувати. На перехресті у Флориді я спостерігав за чоловіком, який професійно жонглював рекламою магазину матраців, щоб залучити покупців. Думаю, за цю роботу він отримує мінімальну погодинну оплату, але лише за те, щоб демонструвати рекламу, жонглювати – це вже його власна ініціатива.

Америка ніколи не зупиняється; крізь неї тече енергія, якої не знайти більше ніде. Тут завжди відчувається конкуренція. Це найбільша економіка в світі, і такою вона і виглядає. Американці дійсно схожі на велику націю.

Але от для кандидатів у президенти питання величі є дискусійним.

«Ми не перемагаємо», - скаржиться Дональд Трамп, який привласнив без найменшого сорому слоган кампанії Рональда Рейгана «Зробити Америку знову великою». Для нього, як для кандидата або потенційного лідера, це гра з нульовою сумою: якщо ти перемагаєш, значить, хтось повинен програти. Трамп багато говорить про переговори й угоди, але має на увазі під цим зовсім не досягнення взаємовигідного компромісу або консенсусу: в його розумінні переговори – це силова гра, а угоди означають перемогу США та програш їх партнерів. Це фундаментально імперське розуміння величі, в якому США беруть в інших те, чого потребують – чи то нафту ІД («Беріть нафту», - постійно твердить Трамп) або гроші у Мексики на будівництво стіни, яка буде обмежувати допуск мексиканців в США.

Віра в те, що Америка в змозі взяти все, що захоче – корінь негативного ставлення до неї

Америка була великою у цьому сенсі з часів Другої світової, і переконаність в тому, що вона в змозі взяти все, що захоче – корінь негативного ставлення до США. Російська пропаганда називає Барака Обаму хуліганом. Трамп і його прихильники хочуть, щоб Америка була хуліганом – тільки більшим.

Після перемоги в Айові Тед Круз назвав Америку «найбільшою державою, яку коли-небудь знав світ», але при цьому додав, що країна відійшла від принципів, які зробили її такою: від вільного ринку, конституційних свобод і того, що консервативні кандидати, як і раніше називають «юдео-християнськими цінностями» (що для мене, як єврея, є абсолютно незрозумілим терміном), що об'єднують мільйони людей на зразок тих, кого мені доводилося бачити у величезних церквах на Півдні, які вірять, що на їх свободу віросповідання зазіхають.

Властиве Крузу бачення величі Америки сторонньому спостерігачеві зрозуміти складніше за все. Конституція, яку Круз клянеться захищати, в країні й зараз виконує роль головної священної корови. В інших країнах Конституції еволюціонують; у США цей документ є, по суті, релігійним артефактом. Ринкові свободи теж присутні, й значно більшою мірою, ніж у Європі: тут набагато менше державного регулювання, а культура комерції та підприємництва більш розвинена. Я ніде не бачив такого різноманіття християнських конфесій і таких багатих церков, як в США. Потрібно мати дуже багату уяву, щоб знайти тут ознаки гноблення. Релігійна культура багата, весела та відкрита для експериментів; я не бачу необхідності християнам ставати в глуху оборону.

Тому, схоже, Круз просто хоче, щоб у США було більше того, що у них є зараз. Його кількісний підхід до величі призначений виключно для внутрішнього користування. Не-американці просто не помітять, якщо США стануть більш великими в розумінні Круза.

У ніч, коли він отримав друге місце в Нью-Хемпширі і був налаштований продовжувати, Джон Кейсік говорив про необхідності «полагодити нашу велику країну». Інтуїтивно зрозуміти, на що він натякає, легко: більше ефективності, відчуття добре змащеного механізму, подібного до того, що виникає, скажімо, у промислових регіонах Німеччини. Порівняно з ними Америка здається менш ефективною: бідність тут помітніше, як і помилки системи. За останні місяці мені доводилося багато літати, і жоден рейс не відправився чітко у призначений час. Бачення Кейсіка – одне з найбільш приземлених. Велич в його розумінні означає налаштування всіх гвинтиків системи.

Тим не менш, його складно масштабувати від Білого дому або штату Огайо, який Кейсік постійно бере за приклад всій країні. Дух свободи, притаманний Америці, не надто співвідноситься з ефективністю дрібних функцій. Країна надто неоднорідна, щоб працювати, як машина.

Марко Рубіо, який вийшов минулого тижня з виборчої гонки, висловив чітке і привабливе бачення величі: «Америка – велика країна. Тому що кожне покоління до нас робило свій внесок. Кожне попереднє покоління йшло на жертви, справлялося з викликами, використовувало можливості, і два століття поспіль кожне покоління робило країну сильнішою».

Ідея Рубіо полягає в тому, що ця система більше не працює, оскільки демократи зрадили американську мрію заради надмірного регулювання та роздутого державного апарату. Його заяви виглядали б більш переконливими, якби я не побував у Флориді, в тому числі в Хаяліа, місті з найбільшим відсотком мексиканців – представників народу Рубіо. У місті з населенням 230 000 чоловік є 44 000 малих бізнесів, і їх власники, як і раніше, жертвують, справляються з викликами, користуються можливостями – живуть американською мрією. Рубіо описав її в минулому часі, але американська мрія жива. Соціальна матерія Америки робить її великою країною, і вона ціла.

З боку демократів у Берні Сандерса є приваблива ідея величі. «Велика країна визначається тим, як вона ставиться до найбільш вразливих громадян». І «Велич визначається не тим, скільки воєн може вести країна, а тим, як їй вдається мирно вирішувати міжнародні конфлікти».

Розуміння величі, властиве Сандерсу, багато в чому пов'язане зі справедливістю і співчуттям. Іноземцю тут легко відчути себе, як вдома. Куди б я не пішов, люди готові були допомогти, вони були ввічливі і дбайливі до такої міри, якої не зустрінеш в інших країнах. Американська культура – досить добра культура. Але на глибинному рівні багато американців відчувають невпевненість у тому, що їм допоможуть, якщо вони потраплять у біду. Сандерс хоче це виправити. Він вважає безглуздим, що країна, на яку припадає 34% світових витрат на оборону, має одну з найбільш слабких систем охорони здоров'я серед розвинених країн, а її освіта відстає від європейської та азіатської в математиці та читанні. Зрозуміло, всі кандидати хочуть, щоб США стали лідером у всіх цих сферах.

Тим не менш, я підозрюю, що ідея Сандерса - досягти цього за рахунок збільшення тиску на бізнес і підвищення податків – буде суперечити величі, описаній Рубіо. Втручання в соціальну матерію країни небезпечне і може призвести до збоїв у роботі системи.

Хілларі Клінтон зробила дуже прагматичний внесок в дебати про велич. «Що б вам не говорили, нам не потрібно робити Америку знову великою. Америка ніколи не припиняла бути великою», - повторює вона. Клінтон хоче змінити тему і перейти до питання згладжування протиріч, щоб «знову зробити країну цілісною».

Клінтон не обіцяє миттєвого стрибка до величі. Вона хоче, щоб США стали світовим лідером у відновлюванні енергії, наприклад, але цього, ймовірно, не досягти навіть за два президентські терміни. Лідер демократичної гонки зосереджена на тому, щоб зробити США більш комфортними для життя. Це, можливо, не така надихаюча мета, зате змістовна. Саме тому, можливо Клінтон поки є лідером перегонів.

Я родом з країни, яка була великою імперією, а потім – тоталітарною державою. Велич завжди була головним питанням, яке хвилювало керівництво Росії. І досі залишається, незважаючи на складну економічну ситуацію та "відплив" умів. Було б непогано, якби російські правителі ненадовго забули про велич і зайнялися більш приземленими питаннями.

Хотілося б, щоб так само вчинили і американські лідери. У них є така можливість. Але кандидати не можуть змусити себе припинити говорити про велич країни. Як і у випадку з Росією, це вже генетичне.

Прагнення до величі вкорінене дуже глибоко. Від нього нікуди не дітися. Тим не менш, американці не можуть зійтися на тому, до чого конкретно вони прагнуть. Чи означає велич можливість бути головним хуліганом, оплотом підприємництва та цінностей, або світовим лідером в охороні здоров'я та освіті? Добитися всього відразу не вийде.

З урахуванням лідерської позиції Клінтон, США, ймовірно, відкладуть питання пошуку величі, коли Хілларі змінить порядок денний. Але до тих пір, поки не буде досягнуто компромісу щодо того, що означає велич Америки, кожні президентські вибори будуть перетворюватися на спробу вирішити це питання. І ці дискусії будуть такими ж агресивними і тривалими, як нинішня.

Переклад НВ

Новое время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Леоніда Бершидського на Bloomberg View. Републікування повної версії тексту заборонене.

Більше думок тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.