19 листопада 2017, неділя

Чому українці соромляться політичних партій

коментувати
Незважаючи на Майдан, в підході народу до влади та політики нічого не змінилося

Сьогодні будь-якого українського активіста, який активно обурюється паскудністю своїх сучасників при владі, можна вгамувати проханням навести історичний приклад одноосібного правителя або ж цілого уряду, які спромоглись миттєво із неподобства зробити вишуканість. Методами, які б підтримував народ.

Скинувши Януковича, ми отримали найкращих лідерів з того, що могла запропонувати на той час українська еліта. Це припущення українці підтвердили результатами виборів. Хоча для держави було б здоровіше, аби їх наступники нарешті приходили не революційним, а еволюційним шляхом.

Наприклад, цікаво було би прослідкувати за долями молодих осіб, що відвідували тренінги демократичних цінностей та школи політичного успіху. Чи йдуть вони у політику? Чи є членами політичних партій? Як виглядає їх день, місяць? Чи стають вони зародками тієї еліти, на виховання якої західні фонди виділили кошти, а вони розпиналися у своїх кар`єрних планах? Якщо ні й на практиці у перспективних теоретиків нічого не вийшло, тоді потрібно ставити питання - кому потрібні здібні аутсайдери? І як виховувати дієвих політиків нової генерації, якщо учасники шкіл лідерства пішли засновувати університети успіху?

Ті, кого сьогодні можна назвати “політичною елітою на підході” - активісти та журналісти - зробили собі ім’я у боротьбі не “за”, а “проти”. Таке досягнення ідеальне для нинішнього виборця. Але на скільки часу цих нових політиків вистачить як створювачів добра, а не борців зі злом? А народ їх знає й любить саме в такому робінгудському амплуа. І якою буде їх підтримка на виборах, якщо креативну інфографіку “Я Проти Цих” доведеться замінити на перший у кар’єрі буклетик “Я За Це”?

Говорячи про необхідність політичних змін, важливо розуміти інструменти, які ці зміни продукують. Зокрема, політичні партії - середовища, в яких політики мають знаходити однодумців, просуватися щаблями та ключове - бути обраними в Ради.

Народ змучився Віктором Злим, посадив на його місце Петра Доброго і вважає, що більше не повинен формувати владу

В історії виникнення української держави початку ХХ ст. партії займали ключове місце, як концентрат політичних вимог українського народу до імперій, що панували на українській землі. Пройшло століття. Сьогодні політичні партії в Україні виникають та існують, в основному, за лідерським принципом та з намірами, близькими популізму.

Приціл на широкі маси, зокрема старших громадян, обіцянки захисту та опіки дозволяють здобувати підтримку на патерналістичному підґрунті. Це не є омана чи маніпулювання населенням, це виключно задоволення його вимог. Альтернативою їм позиціонують себе новаторські проекти, орієнтовані, в першу чергу, на молодих та прогресивних (яких в суспільстві, як показують вибори, до 5%). Такі політичні проекти не мають змоги отримувати підтримку більшості громадян, зокрема старшого віку. Відповідно, партія без перспектив підтримки більшості - це швидше політичний гурток, advocacy-організація, а не команда реформаторів.

Чи присутні негідники та корупція у найбільших партіях Євросоюзу та США? Випуски новин час від часу підтверджують це риторичне запитання. Однак саме з найбільших партій виходять лідери Німеччини, Британії та США. Вони приходять у владу з партій, в які середньостатистичний українець би просто відмовився вступити, а відтепер уже й навіть підтримати.

Нині найбільша проблема української політики, на мою скромну думку, полягає в тому, що, навіть пройшовши всі кола пекла від депутата округу свого мікрорайону до парламентаря декількох скликань, в ній неможливо просто працювати та робити кар’єру

До прикладу, для перших кроків корисно було би бути обраним. Аби кандидата обрала більшість, корисно щоб його підтримали лідери думок. Зазвичай, вони це зроблять не за красиві очі, а за “співпрацю”. Професор Єльського університету С'юзен Роуз-Екерман у своїй книзі “Корупція та Урядування” прирівнює “допомогу та підтримку” під час виборів до звичайної політичної корупції за формулою “ти мені - я тобі”. Для нас це навіть зрозуміло само собою. Теоретизуємо, що витрати на вибори, мабуть, спровокують бажання покрити їх депутатською діяльністю. Але без дитячих майданчиків та подарунків установам нині виграти можна хіба що фейсбук-опитування. Виходить, якщо за крісло голови відділу держ. структури треба заплатити хабар голові її департаменту, то за крісло народного депутата треба дати хабар народу?..

Через два роки по Революції Гідності мене починає кусати сумний висновок, що в підході народу до влади та політики нічого не змінилося. Народ просто змучився Вікторем Злим, посадив на його місце Петра Доброго і вважає, що більше не повинен формувати владу. Що має бути хороша влада, що дбатиме про народ. Для цього у владу безпрецедентно пустили навіть іноземців. То ж буде страшно, якщо з тими ж намірами до України іноземців запросять не лише керувати нашими міністерствами, а й вступати у наші партії. Бо поки що політично активному українцю партійність вульгарна й відразлива. А світ, у свою чергу, ще не вигадав іншого інструменту активної та щоденної політичної діяльності, аніж ця неприємна нам партійність.

.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.