10 грудня 2016, субота

Дайте радянським людям спокійно дожити в СРСР

коментувати
Декомунізація — це ж не про стрічки й навіть не про назви, а про стан умів і душ

Декомунізація — це ж не про стрічки й навіть не про назви, а про стан умів і душ

Люди, які жили в Радянському Союзі, вже не зміняться. Вони були в ньому щасливі — й ментально, як і раніше, там. Тож чому б новому, молодому суспільству не дати їм спокою?

Дайте радянським людям спокійно дожити в СРСР.

У мене все не виходить з голови потворна картинка 9 Травня біля пам'ятника Вічної Слави в Києві під час так званої ходи Безсмертного полку. Старі тоді (переважно — бабусі) начепили георгіївські стрічки. А молоді, здорові мужики в камуфляжі й кмітливі журналісти не знайшли гіднішої справи, окрім як вдатися до цькування і провокування скандалу.

Так, це заборонена символіка. Навіть більше — можна припустити, що для деяких учасників ходи це був своєрідний виклик. Їхній виклик суспільству, яке позбавило всього — забезпеченого життя, соціальних гарантій, медицини, а тепер намагається позбавити пам'яті та минулого. Виклик безсилий, нездатний щось змінити, спрямований на те, щоб повернути собі частину гідності, побути серед "своїх". І хоча більшість з них за віком аж ніяк не могли брати участь у Другій світовій, все одно це була їхня можливість відчути себе переможцями: мовляв, це наш день, радянський День перемоги, і ключове тут — радянський.

Декомунізація — це ж не про стрічки та навіть не про назви, а про стан умів і душ

Але комусь знадобилося влаштувати шоу, принижуючи цих, по суті, нещасних людей похилого віку, відбираючи у них георгіївські стрічки та інші символи радянської епохи. Хоча з усієї столиці на ходу зібралося не більше двох тисяч учасників. Двох тисяч! Кому вони заважали? Навіщо влаштовувати бійки? Вийшло якесь злісне "торжество переможця" — з гиком, із кпинами. Це — звитяга? Невже приниження людей похилого віку — неодмінна складова будівництва нової України?

Що треба було робити? Та нічого. Дайте їм, тим, хто, як і раніше, відчуває себе радянськими людьми, жити спокійно. Ці люди вже не зміняться. Вони жили в Радянському Союзі, в ньому вони були щасливі — та ментально, як і раніше, там.

Нове суспільство, на жаль, нічого хорошого більшості з них не дало. Тож нехай спокійно доживають своє життя в СРСР. Вони поза сучасними іграми і вже ні на що не впливають.

"Як не впливають?" — чую обурені голоси. “А вибори? Адже вони ходять на вибори і голосують дідько знає за кого". Ба більше, перед виборами час від часу лунають заклики заховати паспорт бабусі, а то й поготів — установити віковий ценз. Не будемо говорити про те, наскільки це все сумісно з європейським вибором України, тут все зрозуміло.

Але подивімося, як голосують старші виборці. Наприклад, результати парламентських виборів 2014 року. У них ще брала участь Комуністична партія. П'ятивідсотковий бар'єр вона не здолала. Дані екзитполу дозволяють диференційовано подивитися, як голосували різні соціально-демографічні групи. Так, виборці віком старше 60 років комуністів підтримали найбільше, але це лише 5,8%! Ще раз: менше 6% виборців старшого віку підтримали на виборах Комуністичну партію, а у віковій групі 50-59 років — лише 2,3%. До речі, питання: а чи варто було забороняти Комуністичну партію, яка і так спочила природною смертю?

Взагалі, процеси декомунізації в Україні іноді нагадують більшовицький радикалізм 20‑х років з його "ми наш, ми новий світ побудуємо" відразу і просто. В Києві зараз, наприклад, збирають підписи за перейменування Московського проспекту і проспекту Ватутіна. З Московським — все зрозуміло. Але причому тут Ватутін? Він з нами воює? Ба більше, в цьому загалі пропонують перейменувати вулицю Мечникова. Які претензії до великого вченого зі світовим ім'ям, уродженця України, який і до радянської влади‑то не дожив (помер у 1916 році)?

Друзі, займімося справою. Наприклад, звернемо увагу на те, як викладають історію і як трактують сучасність деякі вчителі Донецької та Луганської областей. Звісно, треба б звільнити, але хто буде замість них? Може, лютим борцям за декомунізацію, що мають гуманітарну освіту, варто рік-два попрацювати в школах регіонів, де прорадянськість і навіть проросійськість і сьогодні панують в умах значної частини не тільки старшого, але і молодого покоління? Зрештою, декомунізація — це ж не про стрічки та навіть не про назви, а про стан умів і душ.

А людям похилого віку — тих, що з стрічками,— дайте спокій. Хай доживають мирно в СРСР.

Колонка опублікована в журналі "Новое время" від 20 травня 2016 року. Републікування повної версії тексту заборонене.

Більше думок тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.