27 липня 2017, четвер

Дайте радянським людям спокійно дожити в СРСР

коментувати
Декомунізація — це ж не про стрічки й навіть не про назви, а про стан умів і душ

Декомунізація — це ж не про стрічки й навіть не про назви, а про стан умів і душ

Люди, які жили в Радянському Союзі, вже не зміняться. Вони були в ньому щасливі — й ментально, як і раніше, там. Тож чому б новому, молодому суспільству не дати їм спокою?

Дайте радянським людям спокійно дожити в СРСР.

У мене все не виходить з голови потворна картинка 9 Травня біля пам'ятника Вічної Слави в Києві під час так званої ходи Безсмертного полку. Старі тоді (переважно — бабусі) начепили георгіївські стрічки. А молоді, здорові мужики в камуфляжі й кмітливі журналісти не знайшли гіднішої справи, окрім як вдатися до цькування і провокування скандалу.

Так, це заборонена символіка. Навіть більше — можна припустити, що для деяких учасників ходи це був своєрідний виклик. Їхній виклик суспільству, яке позбавило всього — забезпеченого життя, соціальних гарантій, медицини, а тепер намагається позбавити пам'яті та минулого. Виклик безсилий, нездатний щось змінити, спрямований на те, щоб повернути собі частину гідності, побути серед "своїх". І хоча більшість з них за віком аж ніяк не могли брати участь у Другій світовій, все одно це була їхня можливість відчути себе переможцями: мовляв, це наш день, радянський День перемоги, і ключове тут — радянський.

Декомунізація — це ж не про стрічки та навіть не про назви, а про стан умів і душ

Але комусь знадобилося влаштувати шоу, принижуючи цих, по суті, нещасних людей похилого віку, відбираючи у них георгіївські стрічки та інші символи радянської епохи. Хоча з усієї столиці на ходу зібралося не більше двох тисяч учасників. Двох тисяч! Кому вони заважали? Навіщо влаштовувати бійки? Вийшло якесь злісне "торжество переможця" — з гиком, із кпинами. Це — звитяга? Невже приниження людей похилого віку — неодмінна складова будівництва нової України?

Що треба було робити? Та нічого. Дайте їм, тим, хто, як і раніше, відчуває себе радянськими людьми, жити спокійно. Ці люди вже не зміняться. Вони жили в Радянському Союзі, в ньому вони були щасливі — та ментально, як і раніше, там.

Нове суспільство, на жаль, нічого хорошого більшості з них не дало. Тож нехай спокійно доживають своє життя в СРСР. Вони поза сучасними іграми і вже ні на що не впливають.

"Як не впливають?" — чую обурені голоси. “А вибори? Адже вони ходять на вибори і голосують дідько знає за кого". Ба більше, перед виборами час від часу лунають заклики заховати паспорт бабусі, а то й поготів — установити віковий ценз. Не будемо говорити про те, наскільки це все сумісно з європейським вибором України, тут все зрозуміло.

Але подивімося, як голосують старші виборці. Наприклад, результати парламентських виборів 2014 року. У них ще брала участь Комуністична партія. П'ятивідсотковий бар'єр вона не здолала. Дані екзитполу дозволяють диференційовано подивитися, як голосували різні соціально-демографічні групи. Так, виборці віком старше 60 років комуністів підтримали найбільше, але це лише 5,8%! Ще раз: менше 6% виборців старшого віку підтримали на виборах Комуністичну партію, а у віковій групі 50-59 років — лише 2,3%. До речі, питання: а чи варто було забороняти Комуністичну партію, яка і так спочила природною смертю?

Взагалі, процеси декомунізації в Україні іноді нагадують більшовицький радикалізм 20‑х років з його "ми наш, ми новий світ побудуємо" відразу і просто. В Києві зараз, наприклад, збирають підписи за перейменування Московського проспекту і проспекту Ватутіна. З Московським — все зрозуміло. Але причому тут Ватутін? Він з нами воює? Ба більше, в цьому загалі пропонують перейменувати вулицю Мечникова. Які претензії до великого вченого зі світовим ім'ям, уродженця України, який і до радянської влади‑то не дожив (помер у 1916 році)?

Друзі, займімося справою. Наприклад, звернемо увагу на те, як викладають історію і як трактують сучасність деякі вчителі Донецької та Луганської областей. Звісно, треба б звільнити, але хто буде замість них? Може, лютим борцям за декомунізацію, що мають гуманітарну освіту, варто рік-два попрацювати в школах регіонів, де прорадянськість і навіть проросійськість і сьогодні панують в умах значної частини не тільки старшого, але і молодого покоління? Зрештою, декомунізація — це ж не про стрічки та навіть не про назви, а про стан умів і душ.

А людям похилого віку — тих, що з стрічками,— дайте спокій. Хай доживають мирно в СРСР.

Колонка опублікована в журналі "Новое время" від 20 травня 2016 року. Републікування повної версії тексту заборонене.

Більше думок тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.