11 грудня 2016, неділя

Дві революції – один фінал

коментувати
В Україні знову йде війна всіх проти всіх

25 років Незалежності, які ми відсвяткували круто, красиво та  мальовничо. Більшість людей, з якими я спілкувався, просто розпливались в любові до країни та шаленіли від  ненависті до держави. Такий собі український парадокс. Який, на мою думку,  має одне логічне пояснення.

В житті «до політики» я мав час грати  в комп’ютерні ігри.  Бійки типу Mortal Combat завжди приваблювали своєю простотою. Це ж круто: кожен герой має свої супер-прийоми, кров летить скрізь, добивати можна всіх без жалю і з різними витребеньками. Щоправда, гра така дуже швидко набридає, оскільки ти нічого особливого не досягаєш, тупо рубаєш всіх наліво та направо – і все.

В 2005 році після революції вся країна стала свідками щирості і взаємоповаги демократичної команди заклятих друзів. В кінцевому результаті - наше розчарування, яке призвело до поразки демократів і реваншу команди «біло-блакитних». Хто виграв від неспроможності лідерів до об’єднання? Держава, громадяни чи самі лідери?

Друга революція. Майдан, анексія Криму, два роки війни – і у нас знову  те саме. Щоправда, на цей раз – протистояння всіх проти всіх. Народні депутати, громадські діячі, олігархи, Адміністрація президента, міністри і силовики –  Mortal Combat в масштабах країни.

Начебто  цікаво,  і поєдинки один краще одного: то СБУ проти діамантових прокурорів, то НАБУ проти ГПУ і реформаторів всього і всіх, то депутати проти електронних декларацій. Війна між усіма та проти всіх.

Народні депутати, громадські діячі, олігархи, Адміністрація президента, міністри і силовики –  Mortal Combat в масштабах країни

Перш за все, я частково погоджуюсь, що протистояння між правовими відомствами є очікуваним, адже дві системи з однаковими повноваженнями мають з’ясувати, хто «зверху». Але результатом цих протистоянь мала б стати поява нових для громадськості принципових службовців в обох відомствах, які за допомогою публічності доводили б свою позицію. Що врешті-решт зробило б нашу державу правовою.

Натомість ми спостерігаємо  майже нульову публічність, проте у якості довгоочікуваних незалежних арбітрів до гри долучаються громадські діячі та народні депутати. Щоправда, всі вони  виявляються таким ж гравцями в «мортал комбат», які одразу і безапеляційно підтримують одну із сторін.

Цей бій продовжується,  а суспільство поки  спостерігає за епопеєю з  е-декларуванням. Знову всі проти всіх, але одразу три чи чотири сторони. НАЗК, активісти/депутати, Держспецзв’язок і в фіналі – «Миротворець». Для мене в цьому поєдинку будо одразу декілька розчарувань. Як громадські активісти, які користуються величезною повагою і довірою за кордоном і в Україні, можуть робити заяви про загрозу безвізовому режиму всіх громадян і про тотальну зраду через те, що кримінальна відповідальність за неправдиву інформацію буде діяти, наприклад, не з 15 серпня, а с 15 жовтня чи листопада? Ці два чи три місяці варті підриву і без того слабкого іміджу України?

Начебто вдалося знайти компромісне рішення проблеми.  Але в майже закінчений бій включається сайт «Миротворец», який своєю хакерською атакою ламає всю систему е-декларування. Що сказати – молодці. Все заради країни і громадян. Бій продовжується.

Хто від цього виграє? На чию користь це працює? Я особисто не знаю відповіді.

Починається новий політичний сезон – 6 вересня знову запрацює Верховна Рада. Депутати після відпочинку будуть готові до нових баталій. На нашому кордоні  всі ще існує агресивний і непередбачуваний Мордор.  Шанс в усіх нас буде лише тоді, коли відповідальна еліта зможе об’єднатись навколо державних інтересів і державних проблем, виступаючи єдиним фронтом на Заході і Сході. Мають об’єднатися і українці. Єдина Україна і об’єднана нація – це те, чого бояться ворог зовнішній і ворог внутрішній. Не треба вірити і сподіватись на політиків – треба вимагати від них результату і відповідальності.

Маємо забути про власні амбіції і інтереси. Маємо об’єднуватись - інакше знову втратимо Україну.

Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

Твоїм будущим душу я тривожу,
Від сорому, який нащадків пізних
Палитиме, заснути я не можу.

Невже тобі на таблицях залізних
Записано в сусідів бути гноєм,
Тяглом у поїздах їх бистроїзних?

Невже повік уділом буде твоїм
Укрита злість, облудлива покірність
Усякому, хто зрадою й розбоєм

Тебе скував і заприсяг на вірність?
Невже тобі лиш не судилось діло,
Що б виявило твоїх сил безмірність?

Іван Франко «Мойсей»

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.